Війна і мир - Толстой Лев
Він не міг зректися своїх вчинків, які вихваляла половина світу, і тому мусив зректися правди і добра і всього людського.
Не одного лише цього дня, об'їжджаючи поле бою, вкладене мертвими й покаліченими людьми (як він думав, з його волі), він, дивлячись на цих людей, рахував, скільки припадає росіян на одного француза, і, обманюючи себе, знаходив причини для радості в тому, що на одного француза припадало п'ять росіян. Не одного лише цього дня він писав у листі в Париж, що le champ de bataille a été superbe4, бо на ньому було п'ятдесят тисяч трупів; але й на острові св. Єлени, в тиші самотини, де, як він казав, у нього був намір присвятити своє дозвілля описові великих справ, які йому вдалося здійснити, він писав:
1 — їм ще хочеться!..
2 — Государю? .
3 — Ще хочеться, ну і всипте їм.
4 поле бою було розкішне,
"La guerre de Russie a dû être la plus populaire des temps modernes: c'était celle du bon sens et des vrais intérêts, celle du repos et de la sécurité de tous; elle était purement pacifique et conservatrice.
C'était pour la grande cause, la fin des hasards et le commen-cernent de la sécurité. Un nouvel horizon, de nouveaux / travaux allaient se dérouler, tout plein du bien-être et de la prospérité de tous. Le système européen se trouvait fondé; il n'était plus question que de l'organiser.
Satisfait sur ces grands points et tranquille partout, j'aurais eu aussi mon congrès et ma sainte-alliance. Ce sont des idées qu'on m'a volées. Dans cette réunion de grands souverains, nous eussions traités de nos intérêts en famille et compté de clerc à maître avec les peuples.
L'Europe n'eût bientôt fait de la sorte véritablement qu'un même peuple, et chacun, en voyageant partout, se fût trouvé toujours dans la patrie commune. J'eus demandé toutes les rivières navigables pour tous, la communauté des mers, et que les grandes armées permanentes fussent réduites désormais à la seule garde des souverains.
De retour en France, au sein de la patrie, grande, forte, magnifique, tranquille, glorieuse, j'eusse proclamé ses limites immuables; toute guerre future, purement défensive; tout agrandissement nouveau aritinationaL J'eusse associé mon fils à l'empire; ma dictature eût fini, et son règne constitutionnel eût commencé...
Paris eût été la capitale du monde, et les Français l'envie des nations!..
Mes loisirs ensuite et mes vieux jours eussent été consacrés, en compagnie de Pmpératrice et durant l'apprentissage royal de mon fils, à visiter lentement et en.vrai couple campagnard, avec nos propres chevaux, tous les recoins de l'Empire, recevant les plaintes, redressant les torts, semant de toutes parts et partout les monuments et les bienfaits"1.
Він, зарані призначений провидінням на сумну, невільну роль ката народів, запевняв себе, що метою його вчинків було благо
1 "Російська війна мала б бути найпопулярнішою в новітні часи: це була війна здорового розуму і справжніх вигід, війна на загальний спокій і безпеку; вона була суто миролюбна і консервативна.
Вона вела до великої мети, до кінця несподіванок і до початку спокою. Новий обрій, нові труди розгорталися б, несучи щасливе життя для всіх. Систему європейську було б закладено1 питання полягало б уже лише в її встановленні.
Добившись успіху в цих великих питаннях і заспокоївшись щодо' всього цього, я б теж мав свій конгрес і свій священний союз. Це ідеї, які в мене вкрадено. В цьому зібранні великих государів ми обмірковували б наші інтереси сімейно і ставилися б до народів, як писар до хазяїна.
Європа дійсно скоро становила б таким чином один народ, і кожен, мандруючи хоч би там де, перебував би завжди на спільній батьківщині.
Я б виговорив, щоб усі ріки були судноплавні для всіх, щоб море було
народів і що він міг вершити долю народів і шляхом влади робити благодіяння.
"Des 400 000 hommes qui passèrent la Vistule,— писав він далі про російську війну,— la moitié était Autrichiens, Prussiens, Saxons, Polonais, Bavarois, Wurtembergeois, Mecklembourgeois, Espagnols* Italiens, Napolitains. L'armée impériale, proprement dite, était pour un tiers composée de Hollandais, Belges, habitants des bords du Rhin, Piémontais, Suisses, Genevois, Toscans, Romains, habitants de la 32-e division militaire, Brème, Hambourg, etc.; elle comptait à peine 140 000 hommes parlant français. L'expédition de Russie coûta moins de 50 000 hommes à la France actuelle; l'armée russe dans la retraite de Wilna à Moscou, dans les différentes batailles, a perdu quatre fois plus que l'armée française; l'incendie de Moscou a coûté la vie à 100 000 Russes, morts de froid et de misère dans les bois; enfin dans sa marche de Moscou à l'Oder, l'armée russe fut aussi atteinte par l'intempérie de la saison; elle ne comptait à son arrivée à Wilna que 50 000 hommes, et à Kalisch moins de 18 000"x.
Він думав собі, що з його волі виникла війна з Росією, і жах того, що сталося, не вражав його душу. Він сміливо брав на себе всю відповідальність події, і його потьмарений розум бачив виправдання в тому, що серед сотень тисяч загиблих людей було менше французів, ніж гессенців та баварців.
спільне, щоб постійні великі армії були зменшені єдино до гвардії государів і т. д.
Повернувшись до Франції, на батьківщину, велику, сильну, прекрасну, спокійну, славну, я проголосив би кордони її незмінними; всяку майбутню війну оборонною; усяке нове розширення — антинаціональним; я приєднав би свого сина до правління імперією; моє диктаторство кінчилося б і почалось би його конституційне управління...
Париж був би столицею світу, і французи предметом заздрощів усіх націй!..
Потім моє дозвілля і останні дні були б присвячені, з допомогою імператриці і під час царственого виховання мого сина, на те, щоб потрохи одвідувати, як справжнє сільське подружжя, власними кіньми, всі куточки держави, приймаючи скарги, усуваючи несправедливості, розсіваючи на всі боки і скрізь знання та благодіяння".
1 "Із 400 000 чоловік, які перейшли Віслу, половина були австрійці, пруссаки, саксонці, поляки, баварці, віртембергці, мекленбургці, іспанці, італійці і неаполітанці. Імператорська армія, власне кажучи, на третину складалася з голландців, бельгійців, жителів з берегів Рейну, п'ємонтців, швейцарців, женевців, тосканців, римлян, жителів 32-ї військової дивізії, Бремена, Гамбурга і т. ін., в ній навряд чи було 140 000 чоловік, що розмовляють по-французькому.
Російська експедиція коштувала власне Франції менше як 50 000 чоловік; російська армія у відступі з Вільни до Москви у різних боях втратила в чотири рази більше, ніж французька армія; пожежа Москви коштувала життя 100 000 росіян, що померли від холоду та злиднів у лісах; нарешті під час свого переходу від Москви до Одеру російська армія теж постраждала від суворості пори року; по приході у Вільну вона складалася лише з 50 000 чоловік, а в Каліші менше як з 18 000".
Кілька десятків тисяч чоловік лежали мертвими в різних позах і мундирах на полях і луках, що належали панам Давидовим і казенним селянам, на тих полях і луках, на яких сотні років одночасно збирали врожаї і пасли худобу селяни сіл Бородіна, Горок, Шевардіна та Семеновського. На перев'язочних пунктах на десятину місця трава і земля були просякнуті кров'ю. Юрми поранених і непоранених людей різних команд, із зляканими обличчями, з одного боку, брели назад до Можайськаг з другого боку—назад до Валуева. Другі юрми, змучені і голодні, під проводом начальників ішли вперед. Треті стояли на місцях і продовжували стріляти.
Над усім полем, перше таким весело-гарним, з його блискітками багнетів і з димами в ранішньому промінні, стояла тепер мла вільгості і диму і пахло чудною кислотою селітри та крові. Зібралися хмарки, і став накрапувати дощик на вбитих, на поранених, на зляканих, і на виснажених, і на розгублених людей. Наче він говорив: "Досить, досить, люди. Перестаньте... Схаменіться. Що ви робите?"
Змучених, без їжі і без відпочинку, людей тієї і цієї сторони починав однаково брати сумнів у тому, чи слід їм ще винищувати один одного, і на всіх обличчях було помітно вагання, і в кожній душі однаково поставало питання: "Нащо, для кого мені вбивати і бути вбитим? Убивайте, кого хочете, робіть, що хочете, а я не хочу більш!" Думка ця на вечір однаково дозріла в душі кожного. Кожної хвилини могли всі ці дюди жахнутися з того, що вони робили, кинути все і побігти світ за очі.
Але хоч уже на кінець бою люди почували увесь жах свого вчинку, хоч вони й раді були б перестати, якась незрозуміла, таємнича сила все ще керувала ними, і, спітнілі, в поросі і в крові, зоставшись по одному на три, артилеристи, хоч і спотикаючись і задихаючись від утоми, приносили заряди, заряджали, наводили, прикладали фітілі; і ядра так само швидко і жорстоко перелітали з обох боків і розплющували людське тіло, і чинилася далі та страшна справа, що чиниться не з волі людей, а з волі того, хто керує людьми і світами.
Той, хто подивився б на розстроєні задні лави російської армії, сказав би, що французам досить зробити ще одно маленьке зусилля, і російська армія зникне; і той, хто подивився б на задні лави французів, сказав би, що росіянам досить зробити ще одно маленьке зусилля, і французи загинуть. Але ні французи, ні росіяни не робили цього зусилля, і полум'я битви поволі догоряло.
Росіяни не робили цього зусилля тому, що не вони атакували французів. На початку бою вони лише стояли по дорозі на Москву, загороджуючи її, і так само вони стояли наприкінці бою,, як стояли й на початку його. Але якби навіть мета росіян поля-
гала в тому, щоб збити французів, вони не могли б зробити цього останнього зусилля, бо всі війська росіян були розбиті, не було жодної частини війська, яка не потерпіла б від бою, і росіяни, залишаючись на своїх місцях, втратили ПОЛОВИНУ свого війська.
Французам, які пам'ятали всі попередні п'ятнадцятилітні перемоги, впевнені були в непереможності Наполеона, свідомі того, що вони заволоділи частиною поля бою, що вони втратили лише одну чверть людей і що в них ще є двадцятитисячна незаймана гвардія,— легко було зробити це зусилля.
