Іліада - Гомер

Зіскочивши з повозів разом,
233] Тиснули руки взаємно, навік обіцяючи вірність.
234] Зевс же тим часом, син Кроноса, розуму Главка позбавив:
235] Зброєю-бо помінявсь з Діомедом він, сином Тідея,
236] Золото давши за мідь, ціну ста волів лиш — за дев'ять.

237] Гектор тим часом до Скейської брами й до вежі дістався.
238] Там позбігались до нього дружини і дочки троянські —
239] Про чоловіків, синів розпитать, про братів їх та інших
240] Родичів. Він же у відповідь кожну підряд закликав їх
241] Щиро молитись богам: багатьох-бо чекає скорбота.
242] От до прекрасного дому Пріама нарешті дістався,
243] До передсінків, із каменю тесаних. Далі у ньому
244] Йшло п'ятдесят спочивалень, так само обтесаних гладко,
245] Поруч одна при одній розміщених; в тих-бо покоях
246] Біля дружин своїх шлюбних Пріама сини спочивали.
247] З другого боку подвір'я, навпроти, для дочок дванадцять
248] Критих було спочивалень, із каменю тесаних гладко,
249] Поруч одна при одній розміщених; в цих-бо покоях
250] Біля дружин соромливих Пріама зяті спочивали.
251] Вийшла назустріч до Гектора матінка ніжно-ласкава,
252] З нею ішла найвродливіша з доньок її Лаодіка.
253] Взявши за руку його, озвалась і мовила мати:

254] "Сину мій, нащо прийшов ти, відважну покинувши битву?
255] Дуже вас, мабуть, притисли ахеїв сини злоіменні —
256] Аж під самісіньке місто, і серце тебе спонукало
257] Руки до Зевса, прийшовши сюди на акрополь, здійняти.
258] Та постривай — медового чашу вина принесу я,
259] Щоб узливання ти Зевсові-батьку та іншим безсмертним
260] Спершу вчинив, а потім, ковтнувши б, і сам підкріпився.
261] Сил-бо багато з вином утомлений муж набуває,
262] Ти ж в обороні своїх страшенно таки натомився".

263] В відповідь Гектор великий сказав тоді шоломосяйний:
264] "Хоч і солодке вино, не давай його, мати шановна,
265] Щоб не ослабнуть на силі мені, не забути відваги.
266] Зевсу ж іскристе вино невмитими лити руками
267] Я не наважусь: не личить-бо нам темнохмарного Зевса,
268] В кров закалявшись і в бруд, своїми благать молитвами.
269] Ти ж поспіши до храму Афіни, що здобич дарує,
270] Пахощі взявши й покликавши з міста жінок поважніших.
271] Ще покривало візьми, що найбільшим тобі, найдорожчим
272] В нашому домі здається, для тебе самої найкращим,
273] І на коліна його поклади пишнокосій Афіні,
274] В жертву ялівок ти принести обіцяй їй дванадцять,
275] Назимків, в ярмах не звиклих ходити, якщо вона ласку
276] Виявить місту й троянським жінкам та малим немовляткам
277] І від священних твердинь Іліона Тідіда відкине,
278] Дикого списника, грізного міццю носителя жаху.
279] То поспішай же до храму Афіни, що здобич дарує.
280] Я ж до Паріса піду закликати його, якщо схоче
281] Слів моїх слухати він. Нехай би під ним розступилась
282] Тут же земля! На велику біду для троян і Пріама
283] Мужнього з дітьми всіма зростив його Зевс-олімпієць!
284] От лиш побачу колись, як в оселю Аїда він сходить,
285] Віри пойму, що серце про наші нещастя забуде!"

286] Так він сказав. І вернулась у дім та челядниць гукнула
287] Мати, щоб бігли скликати по місту жінок поважніших.
288] І до комори духмяної долу зійшла, де у схові
289] Вишиті гарно узорні лежали її покривала —
290] Виріб сідонських жінок, що їх Александр боговидий
291] Сам із Сідону привіз, переплинувши море широке
292] В подорож ту, коли він благородну вивозив Єлену.
293] В дар для Афіни одне з покривал узяла там Гекаба —
294] Найкрасивіше, узорами вишите гарно й найбільше,
295] Сяяло, наче зоря, воно й осторонь інших лежало.
296] З ним вона вийшла, й за нею багато жінок поважніших.

297] А як прийшли на акрополь вони аж до храму Афіни,
298] Широко двері для них Теано відчинила вродлива,
299] Донька Кіссея, жона Антенора, впокірника коней, —

300] Жрицею в храмі Афіни її призначили трояни.
301] З зойками тужно жінки до Афіни підносили руки,
302] Саме тоді й покривало внесла Теано уродлива,
303] І, на коліна поклавши його пишнокосій Афіні,
304] Так говорила, благаючи доньку великого Зевса:

305] "Владна Афіно, захиснице міста, в богинях пресвітла,
306] Списа зламай Діомедові й так учини, щоб і сам він
307] Гримнув об землю лицем біля самої Скейської брами.
308] Ялівок ми у пожертву тобі принесемо дванадцять,
309] Назимків, в ярмах не звиклих ходити, якщо свою ласку
310] Виявиш місту, й троянським жінкам, і малим немовляткам".

311] Так помолилась вона, та на це не зважала Афіна.

312] Так вони в храмі молилися доньці великого Зевса.
313] Гектор тим часом досяг Александрових гарних покоїв,
314] Що збудував собі той з допомогою теслів найкращих
315] Між теслярами у буйнородючій країні троянській.
316] Побудували йому спочивальню, господу й подвір'я
317] Поряд з домами Пріама і Гектора в верхньому місті.
318] Зевсові любий ввійшов туди Гектор, тримав у руці він
319] Спис в одинадцять ліктів завдовжки, й блищало на ньому
320] Мідяне вістря, й навкруг золоте обіймало окільце.
321] У спочивальні знайшов його, той оглядав свою зброю,
322] Гарно обладнану, — щит,'і панцир, і луки дугасті.
323] Там між служебних жінок і Єлена аргівська сиділа
324] І призначала челядницям різні роботи добірні.
325] Глянувши, Гектор жорсткими почав докоряти словами:

326] "О божевільний! Не гоже цей гнів тобі в серці носити.
327] Гинуть народи в бою біля мурів високого міста.
328] Тож задля тебе навкруг Іліона оця запалала
329] Звада воєнна. І сам би, напевно, ти іншого лаяв,
330] Тільки б побачив, що бою жахливого він уникає.
331] Отже, вставай, поки згубним вогнем не охоплено місто".

332] Відповідаючи, мовив йому Александр боговидий:

333] "Гекторе, слушно ти лаяв мене, справедливо ти лаяв;
334] Тим-то тобі відповім, а ти вислухай тільки уважно.
335] Не через гнів на троян, не тому, що відомсти бажаю,
336] Дома сиджу я: хотів лише смутку своєму віддатись.
337] Але дружина мене намовила лагідним словом
338] В бій вирушати. Мені ж і самому здається, що справді
339] Так буде краще. Мінлива-бо є до мужів перемога.
340] Тож почекай мене, поки надіну Ареєву зброю,
341] Або іди, а я вслід і тебе дожену незабаром".

342] Не відповів, проте, Гектор на це йому шоломосяйний.
343] Словом ласкавим звернулась до нього тим часом Єлена:

344] "Діверю мій, препоганої суки й причинниці лиха!
345] Хай тої днини, коли мене мати на світ породила,

346] Бурі порив підхопив мене люто й заніс би далеко
347] В гори чи кинув би в хвилі ревучі бурхливого моря,
348] Й хвилі покрили б мене перед тим, як усе оте сталось!
349] А як наслали уже на нас оце лихо богове,
350] Хай би дружиною я хоробрішому мужеві стала,
351] Що відчував би хоч сором ганьби і людського докору.
352] Цей же й тепер легкодумний, та, мабуть, таким і надалі
353] Вже залишиться, — поплатиться ще він за це, я гадаю.
354] Та заходь же до мене, у крісло сідай відпочити,
355] Діверю мій, що найбільш облягли твоє серце турботи
356] Через ту сучу провину мою та вину Александра.
357] Зевс-бо обом сумовиту нам визначив долю й надалі
358] Бути в неславі в усіх прийдешніх людських поколіннях".

359] В відповідь Гектор великий сказав тоді шоломосяйний:

360] "Сісти мене не проси, хоч яка ти ласкава — не впросиш.
361] В бій мене серце моє пориває, щоб швидше троянам
362] Допомогти: занадто-бо там їм без мене сутужно.
363] Отже, його спонукай, та й сам він нехай поспішає,
364] Щоб наздогнати мене, поки я ще із міста не вийшов.
365] Я ж тим часом додому піду, до родини своєї,
366] Любу дружину побачити хочу й маленького сина.
367] Бо невідомо, чи знову до них я іще повернуся,
368] Чи віддадуть на поталу боги мене в руки ахеїв".

369] Так відповівши їй, Гектор пішов собі шоломосяйний.
370] І незабаром дійшов до свого він затишного дому,
371] Білораменної ж він не застав Андромахи в покоях,
372] З любим дитям на руках та служницею, вбраною гарно,
373] Вийшла на вежу і там сумувала, ридаючи гірко.
374] Гектор тоді, не знайшовши жони непорочної дома,
375] Став на порозі оселі і так до служебниць промовив:

376] "Слухайте пильно, служебниці, й щиру скажіть мені правду.
377] Де це дружина, де білораменна моя Андромаха?
378] Чи до ятрівок пішла та зовиць, причепурених гарно, —
379] Чи до Афіни у храм, де гуртом усі інші троянки
380] Пишноволосі в страшної богині благають пощади".

381] Відповідаючи, ключниця мовить йому домовита:

382] "Ти зажадав од нас, Гекторе, щиру сказать тобі правду, —
383] Не до ятрівок і не до зовиць, причепурених гарно,
384] Не до Афіни пішла вона в храм, де інші троянки
385] Пишноволосі в страшної богині благають пощади;
386] До іліонської вежі великої вийшла, почувши,
387] Що піддаються трояни й міцнішає сила ахеїв.
388] Тим-то до муру міського чимдужче вона поспішила,
389] Мов божевільна. Й дитину услід понесла годівниця".

390] Так вона мовила. Швидко із дому пішов тоді Гектор
391] Тою ж дорогою вниз по брукованих вулицях Трої.

392] І, перейшовши велике, красиво збудоване місто,
393] Скейських воріт він дістався, щоб вийти крізь них на рівнину.
394] Вибігла звідти назустріч дружина його Андромаха,
395] Посагом славна дочка Етіона, великого духом.
396] Жив Етіон під Плаком — горою, укритою лісом,
397] В Фівах плакійських, і владарем був кілікійського люду.
398] Донька його за Гектора мідянозбройного вийшла.
399] Стріла вона чоловіка. За нею ішла годівниця
400] З милим при грудях дитям, ще зовсім малим немовлятком,
401] Гектора сином коханим, гарненьким, мов зіронька ясна.
402] Гектор Скамандрієм звав свого сина малого, всі інші —
403] Астіанактом: єдиним-бо Трої був захистом Гектор.
404] Мовчки всміхнувся, малого синочка побачивши, батько,
405] А Андромаха підбігла до нього, роняючи сльози,
406] Руку схопила, назвавши на ймення, і так промовляла:
407] "О божевільний! Завзяття загубить тебе! Не жалієш
408] Ти ні дитяти свого, ні мене безталанної, — скоро
409] Стану вдовою я, скоро зженуть тебе з світу ахеї,
410] Разом напавши; отож, якщо тебе втратити маю,
411] Краще зійти мені в землю, ніякої більше не буде
412] Втіхи мені у житті, коли ти осягнеш свою долю.
413] Далі — лиш горе. Немає ні батька, ні матері в мене,
414] Нашого батька старого Ахілл умертвив богорівний,
415] Поруйнувавши ущент кілікіян заселене місто —
416] Фіви високобрамні.