Іліада - Гомер

Пройняло його наскрізь
282] Мідяне вістря і панцира тут же торкнулося дзвінко.
283] Голосно крикнув до нього осяйливий син Лікаонів:

284] "Пах твій навиліт пробито! Недовго тепер, сподіваюсь,
285] ' Зможеш триматись. Мені ж ти надав цим великої слави!"
286] Та, не злякавшись, йому відповів Діомед премогутній:
287] "Ти помилився, не влучив ти! Вам же обом, сподіваюсь,
288] Звідси не вийти раніш, поки той або інший, упавши,
289] Кров'ю напоїть Арея, бійця із щитом нездоланним".
290] 1 Мовив і списа метнув. Його скерувала Афіна
291] Пандару в ніс біля ока, і в білі він зуби уп'явся.
292] В самій насаді язик одсікла йому мідь нездоланна,
293] Вістря навиліт пройшло аж униз, через край підборіддя.
294] З повоза впав він, і брязком на ньому озвалася зброя
295] 5 Ясноблискуча. Вбік прудконогі шарахнулись коні
296] Від переляку. Так Пандар душі тут і сили позбувся.

297] Скочив на землю Еней із щитом та із списом великим,
298] З остраху, шоб не забрали убитого в нього ахеї.

299] Як в своїй силі упевнений лев, круг трупа ходив він,
300] Спис уперед виставляв і щит, на всі боки округлий,
301] Кожного, хто б не наблизивсь до нього, убить він грозився
302] Криком жахливим. Та камінь схопив син Тідея руками
303] Вельми важкий, удвох не могли б його смертні підняти
304] З нині живучих, а він і один ним розмахував легко.
305] Ним він ударив Енея в крижі, там де стегон окістя
306] Ходить в суглобах, — стегенною чашею це називають.
307] Чашу він ту роздробив і обидва порвав сухожилля.
308] Ще й йому шкіру той камінь обдер шерехатий. І раптом
309] Зсунувсь герой на коліна й рукою м'язистою тільки
310] Сперся об землю. І чорная ніч йому очі окрила.

311] Був би, напевне, загинув Еней, поводатар народу,
312] Тільки ж бо Зевсова донька угледіла це, Афродіта,
313] Мати, яка породила його пастухові Анхісу.
314] Оповила вона білі рамена круг любого сина,
315] Спереду краєм свого покривала блискучого вкрила,
316] Захистом певним од стріл, щоб хтось із данаїв комонних
317] Міддю грудей не пробив йому й духу із тіла не вийняв.

318] Винесла так з бойовища вона свого любого сина.
319] Син Капанеїв Стенел, проте, не забув настанови
320] Тої, що дав перед цим Діомед йому голосномовний.
321] Осторонь січі лункої свої поставив він коні
322] Однокопиті, до повоза віжками їх прив'язавши.
323] До пишногривих Енеєвих раптом він кинувся коней,
324] їх від троян одігнав до ахеїв красивоголінних
325] І передав Деїпілові, другу своєму, якого
326] Більш цінував од ровесників інших за мислі поважні,
327] Щоб до човнів той одвів крутобоких. А сам він тим часом
328] На колісницю зійшов і, віжки блискучі вхопивши,
329] Зразу ж учвал до сина Тідея погнав свої коні
330] Міцнокопиті. А той переслідувать взявся Кіпріду
331] Міддю безжальною, знав, хоч богиня вона, а безсильна,
332] Не із числа тих богинь, які в війнах керують мужами,
333] Не Еніо, городів руйнівниця страшна, не Афіна.
334] От наздогнав він її, крізь густі прориваючись лави,
335] І замахнувсь тоді син великого духом Тідея,
336] 1, налетівши, руки її ніжної шкіру він списом
337] Гострим поранив. Дійшов аж до тіла той спис міднокутий
338] Крізь божественне одіння, самими Харитами ткане,
339] Вище долоні, й безсмертна богинина кров полилася —
340] Плин, що в жилах пливе у блаженних богів невмирущих.
341] Хліба вони не щять, не п'ють вони й вин іскрометних,
342] Тим-то в них крові нема і безсмертними їх називають.
343] Скрикнула з болю богиня і сина із рук упустила.

344] Феб-Аполлон в тую ж мить на свої підхопив його руки,
345] Темною хмарою вкрив, щоб хтось із данаїв комонних
346] Міддю грудей не пробив йому й духу із тіла не вийняв.
347] Голосно крикнув до неї тоді Діомед гучномовний:

348] "Геть іди, Зевсова доню, з війни та з цього бойовища!
349] Чи не доволі тобі, що жінок ти зваблюєш кволих?
350] А як втручатись ти хочеш в бої, то тепер, сподіваюсь,
351] Будеш жахатися бою, й здаля лиш почувши про нього!"

352] Мовив він так. Відійшла вона в розпачі й муці страшенній.
353] З натовпу далі Іріда її повела вітронога,
354] Горем убиту, аж тіло прекрасне її почорніло.
355] Буйного бачить Арея вона, що сидів там із кіньми,
356] Від бойовища ліворуч, до хмари свій спис притуливши.
357] Впала вона перед братом коханим своїм на коліна
358] Й стала благати, щоб він злотозбруйних позичив їй коней:

359] "Допоможи мені, брате мій любий, і дай мені коней,
360] Щоб на Олімп я могла повернутись, в оселю безсмертних.
361] Надто від рани я мучуся, смертним завданої мужем,
362] Сином Тідея, що битися навіть із Зевсом готовий".

363] Мовила так, і Арей відступив злотозбруйних їй коней.
364] На колісницю зійшла вона, любим зажурена серцем,
365] З нею Іріда зійшла і, віжки, у руки узявши,
366] Пугою коней стьобнула, й слухняно помчалися коні,
367] Й швидко оселі богів досягай на високім Олімпі.
368] Коней спинила відразу тоді вітронога Іріда
369] Й випрягла їх з колісниці, божистого ДІВШИ оброку.
370] 1 Впала навколішки враз Афродіта ясна до Діони,
371] Матінки любої, та ж прийняла свою доню в обійми,
372] Пестила ніжно й, назвавши її на ім'я, говорила:

373] "Хто з небожителів так нерозважливо, люба дитино,
374] Скривдив тебе, наче зло ти явно якесь учинила?"
375] ' В відповідь мовила щедра на усміхи їй Афродіта:

376] "Ранив мене Діомед, зухвалий нащадок Тідеїв,
377] Тим що Енея намірилась винести я з бойовища,
378] Любого сина, що в світі для мене з усіх найдорожчий.
379] Не між троян і ахеїв страшна уже йде колотнеча,
380] Вже і з богами безсмертними битися стали данаї".

381] В відповідь мовить до неї Діона, в богинях пресвітла:

382] "Стримайсь, дитино моя, й потерпи, хоч і як тобі прикро!
383] Бо й, живучи на Олімпі, не раз нам траплялось терпіти
384] Від земнородних, заводячи звади лихі поміж себе.
385] 5 Тяжко й Арей потерпів, коли От з Ефіальтом могутнім
386] В пута міцні його закували, сини Алоея.
387] В мідяній бодні сидів тринадцять він місяців скутий.
388] Так би й загинув там, мабуть, Арей, невситимий боями,
389] Та Ерібея прекрасна, їх мачуха, потай Гермеса
390] Оповістила, і викрав він з тої в'язниці Арея,
391] Що знемагав уже зовсім, знесилівши в путах жорстоких.
392] Тяжко і Гера терпіла тоді, коли син премогутній
393] Амфітріонів їй влучив стрілою тризубою в перса,
394] В правий сосок: в ту ж мить охопив її біль нездоланний.
395] Тяжко й Аїд потерпів, між богами жахливий: стрілою
396] Гострою той же син Зевса егідодержавного в брамі
397] Мертвих поранив його і страшного завдав йому болю.
398] Зразу ж до Зевса у дім він подавсь на вершину Олімпу,
399] З серцем зажуреним, пройнятий болем, що вп'явся з стрілою
400] В плечі кремезні його, терзаючи глибоко душу.
401] Лиш Пееон, болевтольних на рану насипавши ліків,
402] Затамував її. Та й від народження був він не смертний.
403] Несамовитий, зухвалий, на злочин він зваживсь безпечно,
404] Луком богам допікав, що живуть на високім Олімпі.
405] Цього ж наслала на тебе сама ясноока Афіна.
406] Дурень він! Серцем своїм не знає того син Тідея —
407] Недовговічні всі ті, хто посмів із безсмертними битись.
408] Не повернутись такому з війни, з бойовища страшного,
409] Татком його не назвуть, на коліна сідаючи, діти.
410] Хай же подумає нині Тідід, хоч який він могутній,
411] А чи не виступить битися хтось і за тебе сильніший,
412] Егіалея, донька Адрастова, вельми розважна,
413] Чи не розбудить вночі домашніх своїх голосінням,
414] За чоловіком ридаючи шлюбним, найкращим з ахеїв,
415] Духом міцна Діомеда дружина, впокірника коней".
416] Мовила так і руками їй кров із правиці обтерла.
417] Рана загоїлась їй, і тяжкі заспокоїлись болі.
418] Та додивились до цього богині Афіна і Гера
419] Й стали словами глузливими Зевса Кроніда дражнити.
420] Так почала говорить ясноока богиня Афіна:

421] "Ти не розсердишся, Зевсе, мій батьку, за те, що скажу я?
422] Знову намовила, видно, Кіпріда котрусь з ахеянок
423] В стан перебігти троян, що страшенно їх так полюбила.
424] Пестячи ту ахеянку ошатну, напевно, дряпнула
425] Пряжкою з золота руку свою делікатну богиня".

426] Мовила так. А батько людей і богів усміхнувся
427] І, золоту Афродіту покликавши, мовив до неї:

428] "Доню моя, не на тебе воєнні покладено справи.
429] Краще ти шлюби єднай, що плекають солодкі жадання.
430] Це ж усе — тільки Арея палкого й Афіни турбота".

431] Так між собою тоді про все це вони розмовляли.
432] А Діомед гучномовний тим часом метнувсь до Енея,
433] Знаючи, що Аполлон над ним простягає рамена.

434] Він не боявся й великого бога, так квапивсь Енея
435] Вбити мерщій і славне озброєння з нього стягнути.
436] Тричі він кидався, прагнучи тут же убити Енея.
437] Тричі вдаряв Аполлон по блискучім щиті Діомеда.
438] А як той кинувся ще й учетверте, на бога подібний,
439] Грізно гукнув Аполлон дальносяжний тоді Діомеду:

440] "Опам'ятайся й тікай! І рівнятися, сину Тідеїв,
441] З нами, богами, не смій. Ніколи-бо рівні не будуть
442] Плем'я безсмертних богів і людей племена земнородні".

443] Мовив він так, і подавсь тоді трохи назад син Тідеїв,
444] Щоб не накликати все ж дальнострільного гнів Аполлона.
445] А Аполлон, з сум'яття бойового схопивши Енея,
446] В храм свій поклав, що збудований був на священнім Пергамі.
447] Тут, в цій святині великій, Лето й Артеміда-лучниця
448] Рани загоїли й славну потужність вернули Енею.
449] Постать примарну тим часом створив Аполлон срібнолукий,
450] Схожу цілком на Енея, в такому ж озброєнні навіть.
451] Круг тої постаті бились трояни й божисті ахеї
452] І один одному перед грудьми шкіряні розбивали
453] Круглі великі щити і маленькі щитки легкокрилі.
454] Феб-Аполлон до Арея, до буйного бога звернувся:

455] "Кров'ю умиваний людоубивче Арею! Арею,
456] Мурів руїннику! А чи не час з бойовища прогнати
457] Сина Тідея, що навіть із Зевсом готовий вже битись?
458] Спершу Кіпріді він руку поранив при самім зап'ясті,
459] Потім уже й на мене він кинувсь, на бега подібний".
460] Так Аполлон, йому мовивши, сів на висотах Пергаму.
461] Згубний Арей тоді лави троян піднімати подався,
462] Бистрого постать прибравши фракіян вождя Акаманта,
463] Голосно став Пріамідів він, паростків Зевса, гукати:

464] "Діти Пріама-владики, великого паростки Зевса!
465] Доки терпіть вам, щоб ваших людей убивали ахеї?
466] Чи не ждете, щоб під брами міцні підійшли вони битись?
467] Воїн лежить тут, що був, як і Гектор божистий, в пошані, —
468] Син нездоланного серцем Анхіса, Еней благородний.
469] Йдімо ж, врятуймо із гомону січі достойного друга!"

470] Мовлячи так, будив він у кожнім відвагу і мужність.
471] Тут Сарпедон богосвітлому Гектору став дорікати:

472] "Гекторе, де ж то уся твоя ділась відвага колишня?
473] Ти говорив, що без війська, без ратних союзників місто
474] Сам урятуєш лише з шуряками й братами своїми.
475] Не помічаю я й досі і жодного з них тут не бачу.
476] Всі поховались од страху, неначе ті пси перед левом.
477] Ми ж тут і далі б'ємось, хоч ми лиш союзники ваші.
478] Також і я вам союзник, іздалека з військом прибулий,
479] З дальнього краю Лікії, де Ксантові хвилі вирують.
480] Любу дружину я там залишив з немовлям, моїм сином,
481] Скарбів багато лишив, що їх так жадає убогий.
482] Все ж лікіян я привів і сам у двобої готовий
483] З ворогом стати на герць, хоч нічого мого тут немає,
484] Що відібрати б схотіли й забрати з собою ахеї.
485] Ти ж непорушно стоїш і загонам своїм не накажеш
486] Ворогу опір чинить і жінок боронити від нього.
487] Як би не втрапити вам, неначе у сіті всевловні,
488] В руки ворожих людей, їм за здобич не стати й поживу.
489] Скоро сплюндрують вони вам і густо заселене місто!
490] Слід би тобі і днями й ночами про це турбуватись,
491] Та велеславних вождів союзників ваших просити,
492] Щоб помогли вам, і прикрий мій докір із себе цим зняти".

493] Так говорив Сарпедон, і Гектора серце вразив він.
494] Зразу ж у всій своїй зброї той з повоза скочив на землю
495] Й, списом стрясаючи гострим, пройшов перед лавами війська,
496] В бій закликаючи всіх, і січа страшна запалала.
497] Враз обернулись трояни і рушили проти ахеїв,
498] Лави ж аргеї зімкнувши, безбоязно їх дожидали.
499] Як на священнім току одвівається вітром полова
500] В віяння пору, коли відділяє русява Деметра
501] Подувом вітру легким полову од спілого зерна,
502] Й все навкруги від полови біліє, — отак і ахеї
503] Всі побіліли від куряви, що наче хмару над ними
504] До мідно-бурого неба здіймали копитами коні,
505] В битву вступивши, куди їм узду повертали візничі.
506] Рук своїх силу несли уперед усі вої.