Іліада - Гомер

Навиліт вонв пролетіла
100] Й вийшла із другого боку, оббризкавши кров'ю весь панцир,

101] Голосно скрикнув, зрадівши, осяйливий син Лікаонів:
102] "Нумо вперед, велемужні трояни, погоничі коней!
103] Найхоробріший з ахеїв поранений, — видно, недовго
104] Проти стріли він могутньої встоїть, якщо мене справді
105] Зевса всевладного син срібнолукий послав із Лікії".

106] Мовив він, хвалячись, так. Не зборола стріла Тідеїда, —
107] Він, відступивши до коней лише й колісниці своєї,
108] Став і гукнув до Стенела, що був Капанеєві сином:

109] "Ну-бо сюди, Капаніде мій любий, зійди з колісниці,
110] Гостру із мого рамена стрілу мені витягни швидше".

111] Мовив він так, і зіскочив на землю Стенел з колісниці,
112] Став за плечима й стрілу, що прошила їх, витяг негайно.
113] Струменем бризнула кров крізь плетиво панцира щільне.
114] Вголос молитись почав Діомед, син Тідея відважний:
115] "Зглянься, незборена Зевса егідодержавного доню!
116] Батьку моєму й мені ти ласкаво колись помагала
117] В битвах палаючих, тож і тепер будь прихильна, Афіно!
118] Дай наздогнати і списом сягнуть того мужа, що ранить

119] Встиг мене перший та ще й похваляється, ніби недовго
120] Бачить мені доведеться осяйливе сонця проміння".

121] Так він благав, молячись. І почула Паллада Афіна,
122] Ноги легкими зробила, і руки, і все його тіло,
123] Близько тоді підійшла і мовила слово крилате:

124] "Сміло тепер, Діомеде, виходь із троянами битись.
125] Батьківську в груди тобі я безтрепетну вклала відвагу
126] Ту, що комонник Тідей нею славен, щита потрясатель.
127] Млу відвела від твоїх я очей, що їх досі вкривала,
128] Щоб одрізняти умів ти бога від смертного .мужа.
129] Отже, якщо, іспитуючи, бог який прийде до тебе,
130] Не виступай ти зухвало з богами безсмертними битись,
131] Хто б то не був; коли ж Зевсова донька лише Афродіта
132] Вступить у бій, навідліг удар її гострою міддю".

133] Кажучи так, одійшла відтіля ясноока Афіна.
134] Син же Тідеїв ізнов замішався у лави передні.
135] Прагнув душею й раніше-бо він із троянами битись,
136] Нині ж у нього побільшало втроє снаги, як у лева,
137] Що біля стад тонкорунних пастух не убив його в полі,
138] Тільки поранив, коли перескакував той у кошару.
139] Лють лише в нім розпалив і, овець боячись боронити,
140] Криється в хижі пастух, повну жаху лишивши отару.
141] Збившись докупи, лежать одна біля одної вівці,
142] Лев же розлючений скаче назад через вал огорожі,
143] З люттю такою ж троян побивав Діомед премогутній.

144] Так Астіноя він вбив і людей вожая Гіпейрона,
145] Першого вище соска мідногострим уразив він списом,
146] Другого в плечі ставні величезним мечем по ключиці
147] Вдарив, і плечі від шиї йому відрубав і від спини.
148] Кинувши їхні тіла, наздогнав Поліїда й Абанта,
149] Еврідаманта старого синів, що на снах розумівся.
150] Снів при відході, проте, їм старий не умів розгадати,
151] Зняв-бо із них обладунки з обох Діомед премогутній.
152] Потім на Ксанта й Тоона пішов він, синів двох Фенопа
153] Ніжно любимих. Знесилений старості гнітом печальним,
154] Інших синів не родив він, щоб спадщину їм залишити.
155] Зняв обладунки з обох Діомед, у кожного милу
156] Цушу віднявши, а батькові тільки ридань і печалі
157] Біль залишаючи. Так і не стрів він синів, щоб живими
158] З битви вернулись, а спадок далека рідня поділила.
159] Потім він двох повалив синів Дарданіда Пріама,
160] Хромія й з ним Ехемона, що разом були в колісниці.
161] Гак, наче лев, у череду вдершись, ламає корові
162] Карк чи телиці, що в гаї тінистому паслися мирно,
163] Гак син Тідея обох, хоч вони й боронились завзято,

164] З повоза кинув додолу й, озброєння з тіл їх ізнявши,
165] Товаришам доручив їх коні на судна загнати.

166] Бачить Еней, як мужів той троянських винищує лави,
167] Й крізь бойову колотнечу й списів завірюху навальну
168] Пандара рушив шукать богорівного скрізь чи не знайде.
169] Сильного він, бездоганного сина знайшов Лікаона,
170] Став перед ним і з такими звернувся до нього словами:

171] "Пандаре, де ж бо твій лук і де твої стріли крилаті
172] Й слава? Ніхто у ній тут із тобою змагатись не буде,
173] Кращим за тебе ніхто не назве себе в цілій Лікії.
174] Руки до Зевса свої піднеси й кинь стрілу свою в мужа,
175] Хоч і який він могутній, багато-бо лиха троянам
176] Він спричинив, багатьом-бо хоробрим коліна розслабив.
177] Це чи не бог який, гнівний за жертви, помститися хоче
178] Трої синам? Жахливо гнів божий накликать людині".

179] В відповідь мовив до нього осяйливий син Лікаонів:
180] 1 "Славний Енею, троян мідношатних пораднику добрий!
181] Схожий він, видно з усього, на мужнього сина Тідея:
182] Щит я його впізнаю і шолом з заборолом дірчастий,
183] Бачу і коні його, а чи бог то — напевно не знаю.
184] А що цей муж, як казав я, відважного син є Тідея,
185] 5 Все ж не без бога лютує він тут, і хтось із безсмертних
186] Близько стоїть біля нього, окутавши хмарою плечі,
187] Й кинуту в нього стрілу бистролетну кудись відхиляє.
188] Гострою раз уже вцілив його я стрілою й навиліт
189] Праве плече простромив, хоч і панциром вкрите опуклим.
190] 0 От уже, думав, спровадив таки я його до Аїду,
191] Та не здолав: є розгніваний бог тут якийсь, безперечно.
192] Коней нема при мені, бойової нема колісниці.
193] У Лікаона ж, удома у нас, одинадцять новеньких
194] Повозів гарних, недавно змайстрованих, всі чепраками
195] 5 Вкриті, при кожному коней по парі стоїть двояремних,
196] Білий ячмінь-бо їдять вони завжди й пшеницю двозерну.
197] Списник старий Лікаон в своїм добре збудованім домі
198] Радив не раз мені, ще коли йти у похід я збирався,
199] На колісницю, казав він, запряжену кіньми, зійшовши,
200] 10 Раттю троян керувати в жорстоких із ворогом битвах.
201] Я ж не послухав, а це набагато було б корисніше.
202] Пошкодував-бо я коней, щоб корму для них не забракло
203] В війську обложенім: звикли-бо ситно вони годуватись.
204] Тож залишив я їх дома і пішки до Трої подався,
205] )5 Склавши на лук всю надію, та мало мені допоміг він.
206] Я натягав його вже проти двох полководців найкращих —
207] Сина Тідея і сина Атрея, — обох я поцілив
208] Влучно, і кров їх пролив, та лиш більше їх тим розлютив я.

209] Доля лиха надала із кілка мені лука тугого
210] Знять того дня, як повів до любого я Іліона
211] Військо троян, щоб подать богосвітлому Гектору поміч.
212] Як повернуся додому й на власні я очі побачу
213] Землю вітчизни, й дружину, і рідну оселю високу, —
214] Хай мені голову геть відрубає приблуда чужинний,
215] Як не спалю у палаючім полум'ї я цього лука,
216] Вщент поламавши, — нікчемний, як вітер, був з нього супутник".

217] В відповідь зразу ж Еней, троян ватажок, тоді мовив:
218] "Не говори так. Не буде й надалі інакше, аж-поки
219] На колісницях із кіньми удвох ми не вийдемо проти
220] Мужа того і не спробуєм нашої зброї на ньому.
221] Стань же мерщій в колісницю до мене й побачиш, які то
222] Тросові коні, як швидко уміють вони по рівнині
223] Мчати туди і сюди — у погоні, так само й у втечі.
224] Нас і до міста вони понесуть, якщо знов побажає
225] Славою Зевс Діомеда, сина Тідея, окрити, і
226] Йди ж бо мерщій та в руки батіг цей бери і блискучі
227] Віжки, а я увійду в колісницю, щоб бій розпочати.
228] Чи на себе бери його, я ж керуватиму кіньми".

229] В відповідь мовив до нього осяйливий син Лікаонів:

230] "Краще, Енею, ти сам бери віжки й керуй уже кіньми.
231] Швидше помчать вони повіз округлий, візничого звичний
232] Чуючи клич, як тікать доведеться від сина Тідея.
233] Можуть без тебе упертись сполохані коні й не схочуть
234] Винести нас з бойовища, не чуючи оклику твого.
235] Рушить на нас тоді син великого духом Тідея,
236] Вб'є нас і однокопитих собі забере твоїх коней.
237] Отже, своїми ти сам керуй колісницею й кіньми.
238] Я ж, коли він налетить, його списом загостреним стріну".

239] Мовлячи так, в колісницю оздоблену стали обидва
240] Й миттю погнали на сина Тідея баских вони коней.
241] Щойно побачив Стенел їх, осяйливий син Капанеїв,
242] Зразу ж до сина Тідея він слово промовив крилате:

243] "О Діомеде, сину Тідеїв, душі моїй любий!
244] Бачу могутніх мужів, що з тобою готові он битись.

245] Сила незмірна в обох. Один із них лучник славетний
246] Пандар, тим гордий, що сином доводиться він Лікаону.
247] Цругий — Еней, гордиться походженням з лона Анхіса
248] Він бездоганного, мати ж його — Афродіта безсмертна.
249] Гож завернім своїх коней, не кидайся надто завзято
250] В лави передні, щоб милого серця свого не згубити".

251] Глянув спідлоба і мовив йому Діомед премогутній:

252] "Годі, ні слова про втечу, я цій не піддамся намові.
253] В мене немає того у природі, щоб, криючись, битись

254] Чи ховатись зі страху: ще сила моя непохитна!
255] Навіть із кіньми не виїду я, а виступлю пішки
256] В бій проти них, не дасть-бо тремтіти Паллада Афіна.
257] На колісниці од нас прудконогі не винесуть коні
258] Разом обох, чи встигне хоча б лиш один врятуватись.
259] Інше тобі я скажу, ти ж у серце вклади оце слово.
260] В разі порадниця мудра Афіна мене обдарує
261] Славою вбити обох, ти притримай поривчатих коней,
262] Віжками міцно до поручнів повоза їх притягнувши.
263] Сам — не забудь же цього! — до Енеєвих кинешся коней
264] І від троян їх жени до ахеїв красивоголінних.
265] З тої породи вони, що Тросові Зевс громозвучний
266] Дав в нагороду за сина його Ганімеда, — тож кращих
267] Коней нема під зорею світання і сонячним сяйвом.
268] В Лаомедонта цю викрав породу Анхіс мужовладний,
269] Потай кобил у табун до баских підсилаючи коней.
270] Шість народилось тієї породи лошат в його домі.
271] Четверо з них залишив він у себе, годуючи в стайні.
272] Двоє ж Енеєві дав, особливо при втечі надійних,
273] їх захопивши, велику собі ми здобудемо славу".

274] Так Діомед і Стенел між собою тоді розмовляли.
275] Скоро й ті двоє примчали,, швидких поганяючи коней.
276] Перший сказав Діомеду осяйливий син Лікаонів:

277] "Духом твердий і відважний Тідея славетного сину!
278] Не подолав тебе луком швидким я, гіркою стрілою,
279] Спробую списом тепер, чи не краще улучу я нині".
280] 1 Мовивши так, довготінного з розмаху кинув він списа
281] І Тіде'ща ударив у щит.