Підступність і любов - Шиллер Фрідріх

Ти обдурив мене і продавав мені скорпіонів. (Помічає хвилювання Міллера.) Ні, не лякайся тільки, старий! (Зворушений, обнімає його.) Ти не винен!

Міллер (витираючи очі). Те знає всевідаючий бог!

Фердінанд (знову починає ходити, поринувши в похмурі думки). Дивно, о, незбагненно дивно грає нами бог! На тонких, ледве помітних нитках висять часто страшенні тягарі. Коли б людина знала, що з цим яблуком вона вкушає смерть... Гм!... Коли б вона це знала! (Швидко ходить вперед і назад, потім з великим хвилюванням бере Міллера за руку.) Чоловіче! Я надто дорого плачу тобі за кілька твоїх уроків на флейті, але й ти нічого не виграєш... ти також втрачаєш, можливо, все. (Пригноблений, відходить од нього.) Нещасна гра на флейті, краще б вона ніколи не спадала мені на думку!

Міллер (намагаючись приховати своє хвилювання). А лимонаду щось довго немає... Я піду гляну, коли дозволите.

Фердінанд. З цим можна не поспішати, любий Міллере! (Сам до себе.) Особливо батькові... Зостанься... Що це я хотів запитати?.. Ага! Луїза твоя єдина дочка? У тебе, крім неї, більше дітей немає?

Міллер (тепло). Більше немає, бароне! Та я й не хочу інших. Дівчина саме така, як треба, щоб заволодіти всім моїм батьківським серцем. Скільки було в мені любові, я всю віддав ДОЧЦІ.;

Фердінанд (глибоко вражений). О!.. Поглянь-но краще, що там з напоєм, добрий Міллере!

Міллер виходить.

ЯВА ЧЕТВЕРТА

Фердінанд сам.

Фердінанд. Єдина дитина!.. Ти відчуваєш це, убивцю? Єдина, вбивцю! Ти чуєш, єдина!.. І в людини більше нічого немає на цілому божому світі,— тільки його скрипка та його єдина... і ти хочеш її відібрати? Відібрати? Відібрати у жебрака останній гріш? Зламати костура і кинути кривому під ноги? Як? Чи вистачить мені духу? Ось він поспішає додому і не може дочекатися, коли на обличчі дочки він побачить усю свою радість, ось він входить, а вона лежить, як зів'яла квітка, мертва, розтоптана зловмисно... остання, єдина, безмірна надія... О! І він все стоїть перед нею й стоїть, і вся природа позбавляє його живлючого дихання, і його невидящий погляд марно блукає по обезлюдненому безмежному просторі, шукає бога і більше не може знайти бога і, спустошений, повертається назад... Боже! Боже! Проте ж і в мого батька єдиний син... єдиний син, але не єдине багатство... (Після паузи.) Як це? Та що ж він утрачає? Дівчина, для якої найсвятіше почуття кохання було тільки забавкою, хіба може вона зробити батька щасливим? Не може, не може! І мені ще дякувати треба, що я розчавлю єхидну, поки вона не вжалила ще й батька.

ЯВА П'ЯТА Фердінанд і Міллер.

Міллер (входячи). Зараз вам подадуть, бароне!.. Сидить там бідне створіння і ревно плаче. Вона разом з лимонадом дасть вам і сліз напитися.

Фердінанд. Добре, коли б це тільки сльози!.. Допіру ми говорили про музику, Міллере... (Витягаючи гаманця.) Я все ще твій боржник!

Міллер. Як? Що? Облиште, бароне! За кого ви мене вважаєте? За вами не пропаде. Не робіть мені прикрощів, та й ми, якщо бог дасть, не востаннє ж бачимось.

Фердінанд. Хто може це знати? Бери ж. Сьогодні живий, а завтра вмер.

Міллер (сміючись). Ну, от іще! Щодо цього, бароне, я гадаю, можна за вас не боятися.

Фердінанд. Боятись є чого. Хіба ти ніколи не чув, що вмирають і юнаки, дівчата і юнаки, діти надії, повітряні замки обдурених батьків. Чого не зроблять гробак і старість,— часто нищить удар грому. І твоя Луїза теж не безсмертна.

Міллер. Мені дав її бог.

Фердінанд. То слухай же... Кажу тобі, вона не безсмертна. Дочка тобі дорожче зіниці ока. Ти прив'язався до неї серцем

і душею. Будь обачний, Міллере! Тільки доведений до розпачу картяр ставить усе на єдиний хід. Нерозсудливим смільчаком^ звуть того купця, який на один корабель навантажує все своє добро! Чуєш, подумай над цим уважно! Чому ж ти не береш своїх грошей?

Міллер. Як, пане? Увесь оцей величезний гаманець? Що ви собі думаєте, ваша милость?

Фердінанд. Це мій борг! На! (Кидає гаманця на стіл, з нього випадають золоті монети.) Не вік же мені носитися з цією поганню.

Міллер. Як? Великий боже, це дзвеніло не срібло! (Підходить до стола і скрикує з острахом.) Як, заради всіх святих, бароне? Бароне! Що з вами? Що ви робите? Бароне? Оце так неуважність! (Сплеснувши руками.) Адже тут... Чи не омана, чи... Хай мене бог скарає! Це ж справжнє, червоне, щире боже золото... Ні, сатано! Цим ти мене не спокусиш!

Фердінанд. Ти випив старого чи молодого, Міллере?

Міллер (грубо). Чорт забери! Та гляньте ж сюди! Золото!

Фердінанд. Ну, а далі?

Міллео. А кат йому... Я кажу... прошу вас Христом-богом... золото!

Фердінанд. Так, воно й справді варте уваги!

Міллер (трохи помовчавши, підходить до нього, з по-чуттям). Ласкавий пане, я проста, пряма людина, може, ви надумали заплутати мене в якусь нечисту, погану справу. їй-богу, стільки грошей чесною працею не заробиш!

Фердінанд (зворушено). Заспокойся, любий Міллере! Ці гроші ти давно заробив, і, боронь мене боже, щоб я примусив тебе розплачуватися за них твоєю доброю совістю!

Міллер (підстрибуючи, як навіжений). Отже, мої! Мої! З відома і волі правого бога, мої! (Кричить, підбігаючи до дверей.) Жінко! Дочко! Перемога! Сюди! (Вертаючись назад). О милий боже! Як же це в мене раптом опинилося таке величезне багатство? Чим я заслужив його? Як відплачу я за нього? А?

Фердінанд. Не своїми уроками музики, Міллере. Цими грошима розплачуюсь я з тобою (зупиняється від внутрішнього здригання) ...розплачуюсь я з тобою (помовчавши, з сумом) за нещасливий сон про твою дочку, який тривав три місяці.

Міллер (хапає його руку і міцно її стискає). Ласкавий пане! Якби ви були нікчемним, незначним простолюдином (швидко) і моя дівчина не любила вас... то я ладен був би заколоти її. (Знову біля грошей; потім, спохмурнівши.) Але ось у мене тепер усе, у вас же — нічого, виходить, я знов-таки змушений буду втратити всю цю радість? А?

Фердінанд. Не турбуйтеся цим, мій друже! Я виїжджаю, а в країні, де я думаю оселитися, ці гроші не дійсні.

Міллер (весь час не відриває очей від золота; захоплено). Отже, це залишиться мені? Залишиться... Але мені жаль, що ви їдете. Постривайте-но, як я набундючуся! Як я надмуся {(Надягає капелюха і, хизуючись, ходить по кімнаті.) І даватиму тепер уроки музики на базарі, і куритиму тютюн номер п'ятий "Три королі", і якщо знову сидітиму на дешевих місцях у театрі, то хай мене дідько вхопить! (Хоче йти.)

Фердінанд. Стій! Замовкни! І сховай свої гроші! (Наполегливо.) Помовчи ще тільки цей вечір і зроби мені ласку,— віднині не давай більше уроків музики.

Міллер (ще запальніше, міцно хапаючи його за жилета, сповнений щирої радості). О пане, а моя дочка! (Знову відпускаючи його.) Не гроші роблять мужчину! Не гроші! Чи поїв картоплі, чи з'їв куріпку,— я ситий; а цей сюртук буде завжди хороший, аби тільки любе сонечко боже не світило крізь лікті!.. Для мене гроші — сміття... Але дівчині — це благодать! Тепер тільки прочитаю в її очах, чого вона хоче,— те й матиме.

Фердінанд (швидко перебиває його). Досить! О, досить!

Міллер (ще запальніше). І щоб навчилася мені досконало по-французькому, і танцювати менует, і співати так, щоб про це читали в газетах, і чепчика носитиме такого, як носять дочки надвірного радника, і фіжми чи як там вони звуться, і про скри-палеву дочку слава піде на чотири милі навколо!

Фердінанд (схопив його за руку, в страшному хвилю-ванні). Годі! Годі! Ради бога, мовчи! Тільки сьогодні ще помовчи! Це єдина подяка, якої я від тебе вимагаю.

ЯВА ШОСТА Луїза з лимонадом. Ті, що й були.

Луїза (подає майорові склянку на тарілці; з червоними, заплаканими очима, тремтячим голосом). Прошу сказати, якщо він недосить міцний.

Фердінанд (бере склянку, ставить її і швидко обертається до Міллера). О, мало не забув! Можу я тебе щось попросити, дорогий Міллере? Чи не зробиш ти мені невеличкої послуги?

Міллер. Хоч тисячу. Що накажете?

Фердінанд. Мене чекатимуть до столу. На жаль, у мене поганий настрій. Я зовсім не можу йти між люди. Чи не сходиш ти до мого батька попросити пробачення?

Луїза (перелякана, швидко перебиває). Я можу піти.

Міллер. До президента?

Фердінанд. Не до нього самого. Передай камердинерові в гардеробній, а щоб тобі повірили, ось мій годинник. Я ще буду тут, коли ти повернешся... Почекай там відповіді.

Луїза (дуже боязко). Чи не можу я цього зробити?

Фердінанд (до Міллера, який саме хоче вийти). Стій, ось ще! Тут лист до мого батька, який передали мені сьогодні ввечері. Може, негайні справи. Віддай за одним заходом...

Міллер. Гаразд, бароне!

Луїза (горнеться до нього у страшенному переляку). Але ж, тату, я це могла б дуже добре зробити!

Міллер. Як ти підеш одна? Зараз темна ніч, доню! (Виходить.)

Фердінанд. Присвіти своєму батькові, Луїзо! (У той час, коли вона проводжає Міллера з свічкою, він підходить до стола і кидає отруту в склянку з лимонадом.) Так, це для неї! Для неї! Всевишні сили посилають мені згори свою жахливу згоду, небесна помста її стверджує, ажгел-охоронець одступився від неї.

ЯВА СЬОМА

Фердінанд і Луїза.

Вона повільно вертається зі свічкою, ставить її на стіл і зупиняється на протилежному від майора боці, схиливши обличчя, і тільки інколи, боязко й крадькома, скоса позирає на нього. Він стоїть з іншого боку і нерухомо дивиться поперед себе. Глибоким мовчанням починається ця сцена.

Л у ї з а. Якщо ви бажаєте зіграти зі мною* пане фок-Валь-тере, то я сяду до фортепіано. (Відкриває інструмент.)

Фердінанд не відповідає. Пауза.

Я ще повинна взяти у вас реванш у шахи. Чи не бажаєте зіграти партію, пане фон-Вальтере?

Знову мовчання.

Пане фон-Вальтере, гаманець, що я вам обіцяла вигаптувати, я вже почала... Чи не бажаєте глянути на візерунок?

Знову мовчання.

О, яка я нещасна!

Фердінанд (у тій же позі). Це, може, й правда.

Луїза. Це не моя вина, пане фон-Вальтере, що я вас так погано розважаю.

Фердінанд (з презирством сміється). Хіба ж ти винна в моїй безглуздій скромності?

Луїза. Адже я знала, що нам тепер не слід бути разом. Признаюсь, я відразу злякалася, коли ви посилали мого батька. Пане фон-Вальтере, мені здається, що ці хвилини будуть для нас обох однаково нестерпні. Якщо ви мені дозволите, я піду запрошу сюди кого-небудь з моїх знайомих.

Фердінанд.