Король Матіуш Перший - Корчак Януш

Коли за останнім міністром зачинилися двері, посол сказав: його король згоден позичити Матіушу гроші, але за умови, що Матіуш дасть своєму народові конституцію. Тобто управляти державою буде не він із міністрами, а весь народ.

— Коли даєш гроші одній людині, вона може не повернути їх, а коли даєш усьому народові — справа інша. Боюся лише, міністри не погодяться, — додав посол.

— Погодяться. У них іншого виходу немає. Адже я король-реформатор.

Міністри погодилися дуже швидко. По-перше, вони боялися, як би Матіуш знову не посадив їх у в'язницю. По-друге, хитруни домовилися між собою: "Нам це навіть вигідно, завжди можна сказати: "Така воля народу" — і справа з кінцем. Весь народ у в'язницю не посадиш!"

І ось у столицю з усіх міст і сіл з'їхалися наймудріші люди. Радилися вони дні і ночі безперервно. Та хіба легко вирішити, чого хоче весь народ?

У газетах про це писали так багато, що навіть на картинки, які любив розглядати маленький король, не вистачало місця. Та не біда, тепер Матіуш добре читав і міг обійтися без картинок.

Окремо радилися банкіри. Вони підраховували, скільки грошей знадобиться на спорудження літніх будинків для дітей, каруселей і гойдалок.

Зі всіх кінців світу до столиці Матіуша потягнулися дресирувальники, фокусники, приборкувачі, торговці дикими звірями, птахами і зміями. Ось у кого було цікаво! І Матіуш не пропускав жодного їхнього зібрання.

— Продаю чотирьох прекрасних левів, — пропонував один.

— У всьому світі немає тигрів кровожерливіших, ніж мої! — хвалився інший.

— Можу запропонувати красивих папуг, — говорив третій.

— Змії — ось найдефіцитніший товар! — вигукував четвертий. — Підступніших за моїх змій і крокодилів не знайти! Відмінна риса моїх крокодилів — довголіття й розміри.

— Дресирований слон! У молодості виступав у цирку: їздив на велосипеді, танцював, ходив по канату. Тепер постарів, і я продам його дешево. Зате як зрадіють діти! Вони дуже люблять їздити на слонах.

— Не забудьте про ведмедів, — пролунав голос ведмежатника. — У мене є два бурі і два білі ведмедики.

Серед торговців дикими звірями був один справжній індієць і два негри. Проте одягнені вони були по-європейськи й говорили зрозуміло, тому що жили поперемінно то в Європі, то в Африці.

Але одного дня на збори з'явився чорний-пречорний негр. Таких ще ніхто зроду не бачив. До того ж він був напівголий, а у волоссі було стільки прикрас зі слонової кістки, що здавалося неймовірним, як голова витримує такий тягар. І ні звуку жодною відомою мовою.

У державі Матіуша жив старий професор, котрий вивчив п'ятдесят мов. Терміново послали за ним, аби дізнатися, чого хоче чорний посланець. Інші негри теж не розуміли його або вдавали, що не розуміють, боячись, як би він не зіпсував їм комерцію.

— О, могутній, як баобаб, великий, як море, швидкий, як блискавка, і ясний, як сонце, король Матіуш, я привіз тобі дружбу мого владики, нехай буде він здоровим сім тисяч років і діждеться десяти тисяч праправнуків! — заявив посланець африканського вождя. — У лісах мого владики більше звірів, ніж зірок на небі, ніж у мурашнику мурашок. Світлійший король Матіуш, не вір цим брехунам, у них леви беззубі, тигри без кігтів, слони старі й немічні, а птахи підмальовані фарбами. У будь-якої мавпи більше розуму, ніж у всіх у них, разом узятих, а любов мого владики до тебе у стократ перевершує їхню дурість. Вони хочуть виманити в тебе більше грошей, а моєму владиці золота не потрібно. У горах у нього стільки золота, що його нікуди дівати. Він пришле тобі диких звірів, а сам хотів би приїхати до тебе на два тижні в гості. Йому дуже цікаво подивитися, як живуть європейці. Але білі королі його не запрошують, говорять, що він дикун і дружбу з ним водити непристойно. Приїжджай до нас, і ти переконаєшся, що я кажу правду.

Торговці дикими звірами носи повісили: "Прощайте, грошики!"

— А чи відомо вашій величності, що він приїхав із країни людожерів? Наша порада вам: не їздіть туди і не запрошуйте їх до себе, — спробували вони відрадити Матіуша.

— О ясний, як сонце, і білий, як пісок, король Матіуш! — сказав у відповідь чорношкірий велетень. — З голови в тебе не впаде жодна волосина в гостинній країні мого владики. Мій владика, нехай здоровим він буде п'ять тисяч років без одного року, швидше з'їсть самого себе, аніж зачепить тебе хоч одним пальцем.

— Вирішено: я їду до Африки! — заявив Матіуш.

Торговцям дикими звірями довелося спіймати облизня й полишити столицю.

XXI

анцлер повернувся додому злючий-презлючий. Дружина не наважувалася слова мовити, щоб не розсердити його ще більше. Діти принишкли, боячись, як би їм не влетіло під гарячу руку. Зазвичай канцлер випивав перед обідом чарку горілки, а страви запивав вином. Але сьогодні він відштовхнув вино й випив підряд п'ять чарок горілки.

Незвичайна поведінка глави сімейства бентежила дружину.

— Любий, — боязко мовила вона, — я бачу, у тебе знову неприємності на службі. Так можна зовсім здоров'я втратити.

— Нечувана справа! — прорвало нарешті канцлера. — Знаєш, що викинув Матіуш?

Дружина замість відповіді лише сумно зітхнула.

— Знаєш, що він викинув? — повторив канцлер. — Зібрався в гості до людожерського вождя. Так, так, до вождя людожерів! До найбільш дикого племені в цілій Африці. Куди не ступала нога білої людини. Розумієш? Там його з'їдять. Неодмінно з'їдять! Я просто у відчаї.

— Любий, а чи не можна його відрадити?

— Відговорюй, якщо тобі життя не миле, а я не маю наміру вдруге в холодній сидіти! Він упертий і легковажний хлопчисько!

— Ну добре, а раптом його, не дай боже, з'їдять?

— Він нам зараз дуже потрібний! Якщо дикуни зжеруть його, усі наші зусилля підуть прахом: хто відкриє перше засідання парламенту, хто підпише маніфест? Через рік хай іде на здоров'я!

Та справа була не лише в цьому. Відпускати малолітнього короля одного в таку небезпечну подорож не годилося, а нікому з міністрів їхати не хотілося.

А Матіуш тим часом серйозно готувався в дорогу.

КОРОЛЬ ЇДЕ В КРАЇНУ ЛЮДОЖЕРІВ!

— рознеслося містом. Дорослі співчуваюче хитали головами, а діти заздрили Матіушу.

— Милостивий государю, — зробив старий лікар останню спробу відрадити Матіуша від цієї затії, — бути з'їденим дуже неприємно і, я б сказав, шкідливо для здоров'я. Дикуни, поза сумнівом, захочуть засмажити вашу величність на рожні, а оскільки при високій температурі білок згортається, отже…

— Любий лікарю, — перебив його Матіуш, — мене хотіли вбити, розстріляти, повісити, а я й досі цілий і неушкоджений. Може, посланець чорного владики каже правду й вони не з'їдять мене. Так чи інакше, я дав слово, і відступати вже пізно. Слово короля непорушне!

Вирішили, що з Матіушем поїде старий професор, що вивчив п'ятдесят мов, капітан, але без Стасика й Оленки (їх не відпустила мама). В останню мить до мандрівників приєдналися лікар і Фелек.

Лікар, незнайомий з африканськими хворобами, купив товстий медичний довідник і набив валізу різними ліками.

Перед самим від'їздом до палацу з'явилися англійський моряк і мандрівник-француз і прохали Матіуша взяти їх із собою.

Багажу було небагато: по-перше, в Африці не потрібні теплі речі, а по-друге, на верблюдах багато валіз не відвезеш, це не коні.

Нарешті настав день від'їзду. Вони сіли до потяга й поїхали. Їхали, їхали і приїхали до моря. Пересіли на корабель і попливли. На морі їх наздогнала буря, і з незвички всі захворіли морською хворобою. Ось тут-то і згодилися ліки, які лікар віз у валізі.

Лікар був дуже незадоволений поїздкою і всю дорогу перебував у препоганому настрої.

— Лихий мене поплутав погодитися бути придворним медиком, — бурчав він. — Був би я простим лікарем, сидів би собі в теплому, затишному кабінеті, ходив би в лікарню, а тепер ось на старості літ треба поневірятися білим світом. У моєму віці особливо неприємно бути з'їденим.

Зате капітан був у прекрасному настрої. Він згадував свою молодість і те, як хлопчиськом утік до Африки. Ото був час!

Фелек теж радів. Хоча одна обставина злегка затьмарювала його радість.

— Мабуть, у гості до білих королів узяв із собою цих пестунів, капітанових діток, а до людожерів їхати, так і Фелек хороший! Ці, мабуть, здрейфили? — сказав він одного дня Матіушу.

— Неправда, — заперечив Матіуш, — вони хотіли їхати, але їм мама не дозволила. А білі королі тебе не запросили, непроханим же їхати не належить.

Це пояснення задовольнило Фелека, і він більше не сердився.

Нарешті вони припливли в порт. Знову пересіли з корабля на потяг і їхали два дні залізницею. Тут уже росли інжирні пальми, банани й різні дивовижні рослини. Дивлячись на всі ці чудеса, Матіуш скрикував від захвату, а посланець чорного владики поблажливо посміхався, скалячи білі зуби, від чого присутнім ставало ніяково.

— Це нісенітниця! Справжні джунглі попереду!

Але замість джунглів перед мандрівниками постала пустеля.

Скільки бачили очі — пісок і пісок. Безкінечний океан піску.

В останньому поселенні білих, де вони зупинилися, розквартирувався гарнізон, і було кілька лавок.

Почувши, куди вони тримають путь, офіцер сказав:

— Ну що ж, коли вам життя не миле, їдьте. Багато сміливців їхали в той бік, а ось назад ще ніхто не повертався.

Посланець африканського короля, купивши трьох верблюдів, вирушив першим, щоб попередити про прибуття гостей, а Матіушу і його супутникам велів чекати його повернення.

Коли він виїхав, гарнізонний офіцер звернувся до мандрівників:

— Послухайте, мене не проведеш, я стріляний горобець! Відразу видно — ви не прості мандрівники. Інакше навіщо вам двоє хлопчиськ і цей старий. І тубілець, який супроводжує вас, судячи з мушлі в носі, належить до знатного роду.

Наші мандрівники, бачивши, що відмовчуватися безглуздо, розповіли йому все відверто.

Виявляється, офіцер читав про Матіуша в газетах, які приходили сюди із запізненням на кілька місяців.

— Тоді інша справа, — сказав офіцер. — Це дуже гостинний народ. Ви або зовсім звідти не повернетеся, або повернетеся з багатими дарами. У них золота й діамантів кури не клюють! В обмін на всякий дріб'язок — трохи пороху, люстерко або люльку — вони дають кілька жмень золота.

Мандрівники помітно повеселішали. Старий професор цілими днями лежав на розжареному сонцем піску.