Війна і мир - Толстой Лев
Священик вийшов у своїй ліловій, оксамитній скуфії, поправив волосся і з зусиллям став на коліна. Всі зробили те саме і з подивом дивилися одне на одного. Це була молитва, щойно одержана з синоду, молитва про спасіння Росії від ворожої навали.
— "Господи боже сил, боже спасіння нашого",— почав священик тим ясним, непихатим і покірливим голосом, яким читають лише духовні слов'янські читці і який так непереборно впливає на російське серце.
"Господи боже сил, боже спасіння нашого! Призри нині в милостях і щедротах на смиреннії люди твоя, і чоловіколюбно услиши, і пощади, і помилуй нас. Се враг смущаяй землю твою
І хотяй положити вселенную всю пустую, возста на ни; се люди беззаконнії зібрашася, еже погубити добро твоє, розорити чесний Єрусалим твій, возлюбленую твою Росію: осквернити храми твої, розкопати олтарі і поругатися святині нашій. Доки, господи, доки грішниці возхваляться? Доки употребити імуть за-конопреступний власть?
Владико господи! Услиши нас, молящихся тобі: укріпи силою твоєю найблагочестивішого, найсамодержавнішого великого государя нашого імператора Олександра Павловича; пом'яни правду його і покірливість, воздаждь йому по благості його, нею же хранить ни, твій возлюблений Ізраїль. Благослови його поради, починання і діла; утверди всемогучою твоєю десницею царство його і подаждь йому побіду на врага, яко же Мойсееві на Амаліка, Гедеону на Мадіама і Давиду на Голіафа. Сохрани воїнство його, положи лук медян мишцям, що во ім'я твоє опол-чилися, і препояши їх силою на брань. Приіми зброю і щит, і возстани в поміч нашу, да постидяться і посрамляться мислящії нам злая, да будуть перед лицем вірного ті воїнства, яко прах перед лицем вітру, і ангел твій сильний да буде оскорбляяй і поганяяй їх; да приіде їм сіть, юже не свідають, і їх ловитва, юже сокриша, да обійме їх; да падуть перед ногами рабів твоїх і в попраніє воям нашим да будуть. Грсподи! Не знеможе у тебе спасати во многих і в малих; ти єси бог, да не противо-зможе противу тебе чоловік.
Боже отець наших! Пом'яни щедроти твоя і милості, яже од віку суть; не одвержи нас од лиця твойого, ніже возгнушайся недостоїнством нашим, но по велицей милості твоїй і по множеству щедрот твоїх, презри беззаконія і гріхи наша. Серце чисто созіжди в нас, і дух прав обнови во утробі нашій; всіх нас укріпи вірою в тя, утверди надією, одушеви істинною один до одного любов'ю, вооружи единодушністю на праведне захищення одержання, еже дав єси нам і отцем нашим, да не вознесеться жезл нечестивих на жребій освячених.
Господи боже наш; в нього же віруєм і на нього же уповаєм, не посрами нас од чаяння милості твоєї і сотвори знаменіє во благо, яко да видять ненавидящі нас і православну віру нашу, і посрамляться і погибнуть; і да увидять всі страни, яко ім'я тобі господь, і ми людіє твої. Яви нам, господи, нині милость твою і спасения твоє даждь нам; возвесели серце рабів твоїх про милость твою; порази враги наші і сокруши їх під ноги вірних твоїх скоро. Ти бо єси заступлення, поміч і побіда уповающих на тя, і тобі славу возсилаем отцю і сину і святому духу і нині, і прісно і во віки віків. Амінь".
В тому стані розкритостІ душевної, в якому перебувала Наташа, ця молитва дуже вплинула на неї. Вона слухала кожне слово про перемогу Мойсея на Амаліка, і Гедеона на Мадіама, і Давида на Голіафа, і про розорення Єрусалима твойого і просила бога з тією ніжністю і розчуленістю, якою було перепов-
нене її серце; але не розуміла добре, про що вона просила бога в цій молитві. Вона всією душею брала участь у прошенні про дух справедливий, про укріплення серця вірою, надією і про піднесення їх любов'ю. Але вона не могла молитися про поверг-нення під ноги ворогів своїх, коли за кілька хвилин перед цим тільки бажала мати їх більше, щоб любити їх, молитися за них. Але вона теж не могла мати сумніву в справедливості читаної колінопреклонної молитви. Вона відчувала в душі своїй благоговійний і трепетний жах перед карою, що спіткала людей за їх гріхи, і особливо за свої гріхи, і просила бога про те, щоб він простив їм усім і їй і щоб дав їм усім і їй спокою і щастя в житті. 1 їй здавалося, що бог чує її молитву.
XIX
З того дня, як ГГєр, їдучи від Ростових і згадуючи вдячний Наташин погляд, дивився на комету, що стояла на небі, і відчув, що для нього відкрилося щось нове,— питання, яке вічно мучило його, про марність і безумність усього земного перестало поставати перед ним. Це страшне питання: нащо? до чого? що раніш поставало перед ним серед усякої роботи, тепер заміни* лось для нього не іншим питанням і не відповіддю на попередив питання, а уявленням її образу. Чи чув він або сам провадив незначні розмови, чи читав або дізнавався про підлість та безглуздя людське, він не жахався, як раніш, не питав себе, чого метушаться люди, коли все таке минуче й невідоме, а згадував її у тому вигляді, в якому він бачив її востаннє, і всі сумніви його зникали, не тому, що вона відповідала на питання, що поставали перед ним, а тому, що спогад про неї миттю переносив його в іншу, світлу царину душевної діяльності, в якії не могло бути правого чи винуватого, в царину краси і любові, для якої варто було жити. Хоч би яка мерзота життьова поставала перед ним, він казав собі:
"Ну й нехай такий-то обікрав державу і царя, а держава і цар віддають йому шану; а вона вчора усміхнулась мені і просила приїхати, і я люблю її, і ніхто ніколи не взнає про це",— думав він.
ГРер так само їздив у вищий світ, так само багато пив і провадив те ж дозвільне й розмаїте життя, бо, крім тих годин, що він проводив у Ростових, треба було проводити й решту часу, і звички і знайомства, яких він набув у Москві, непереборно тягли його до того життя, що заполонило його. Але останнім часом, коли з театру війни приходили дедалі тривожніші чутки і коли здоров'я Наташине почало поправлятись і вона перестала викликати в нього колишнє почуття бережливої жалості, його став опановувати все більш незрозумілий для нього неспокій. Він почував, що те становище, в якому він перебував, не могло
б*
67
тривати— довго, що наближається катастрофа, яка повинна змінити все його життя, і нетерпляче відшукував у всьому ознаки цієї катастрофи. ГГеру один з братів-масонів відкрив таке, виведене з Апокаліпсиса Іоанна Богослова, пророцтво щодо Наполеона.
В Апокаліпсисі, в розділі тринадцятому, стиху вісімнадцятому сказано: "Здє мудрість єсть; іже імать ум да сочтет число звірино: число бо человіческо єсть і число его шістсот шістдесят шість".
І того ж розділу в стиху п'ятому: "І дани биша єму уста глаголюща велика і хульна; і дана бисть єму область творити місяць чотири-десять два".
Французькі букви, подібно до єврейського числозображення, за яким першими десятьма буквами означаються одиниці, а іншими десятки, мають таке значення:
abcdefghi klmnopqrs t u vwxy z 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 20 30 40 50 60 70 80 90 100 110 120 130 140 150 160
Коли написати за цією азбукою цифрами слова l'Empereur Napoléon1, виходить, що сума цих чисел дорівнює 666 і що тому Наполеон є той звір, про якого провіщено в Апокаліпсисі. Крім того, коли написати за цією ж азбукою слова quarante deux 2, тобто межу, яку було покладено звірові глаголати велика і хульна, сума цифр, що зображують quarante deux, знову до-" рівнюе 666, з чого виходить, що межа Наполеоново!' влади настане в 1812 році, в якому французькому імператорові мине 42 роки. Пророцтво це дуже вразило П'єра, і він часто ставив собі питання про те, що саме покладе край владі звіра, тобто Наполеона, і на підставі тих самих зображень слів цифрами та обчислень намагався знайти відповідь на питання, що цікавило його. П'єр написав у відповідь на це питання: l'Empereur Alexandre? La nation Russe? 3Він обчислив букви, але сума цифр виходила значно більша або менша за 666. Одного разу, займаючись цими обчисленнями, він написав своє ім'я — Comte Pierre Besouhoff; сумма цифр теж зовсім не вийшла. Він, змінивши орфографію, поставив z замість s, додав de, додав агі tele4 le і все не одержував бажаного результату. Тоді йому спало на думку, що коли б шукана відповідь на питання й містилася в його імені, то у відповіді неодмінно була б названа його національність. Він написав Le Russe Besuhof5 і, порахувавши цифри, дістав 671. Лише 5 було зайвих; 5 означає "е", те саме "е", яке було відкинуто в article перед словом l'Empereur. Відкинувши так само, хоч і неправильно, "е", П'єр дістав шукану
1 імператор Наполеон,
2 сорок два,
3 Імператор Олександр? Російський народ?
4 член
5 Росіянин Безухов
відповідь PRusse Besuhof, що дорівнює 666. Відкриття це схвилювало його. Як, яким зв'язком був він з'єднаний з великою подією, провіщеною в Апокаліпсисі, він не знав; але він ні на хвилину не мав сумніву в цьому зв'язку. Його любов до Ростової, антихрист, навала Наполеона, комета, 666, ГЕтрегеиг Napoléon і l'Russe Besuhof — усе це разом мало дозріти, вибухнути і вивести його з того зачарованого, мізерного світу московських звичок, у яких він почував себе заполоненим, і привести його до великого подвигу і великого щастя.
П'єр напередодні тієї неділі, в яку читали молитву, обіцяв Ростовим привезти їм од графа Растопчина, з яким він був добре знайомий, і відозву до Росії, і останні вісті з армії. Вранці, заїхавши до графа Растопчина, П'єр застав у нього кур'єра з армії, який щойно приїхав.
Кур'єр був один із знайомих П'єру московських бальних танцюристів.
— Ради бога, чи не можете ви мене облегшити? — сказав кур'єр,— у мене повна сумка листів до батьків.
Серед цих листів був лист від Миколи Ростова до батька. П'єр узяв цього листа. Крім того, граф Растопчин дав П'єру відозву государя до Москви, щойно надруковану, останні накази по армії і свою останню афішу. Проглянувши накази по армії, П'єр знайшов у одному з них між вістями про поранених, убитих та нагороджених ім'я Миколи Ростова, нагородженого Георгієм 4-го ступеня за виявлену хоробрість у Островненському бою, і в тому ж наказі призначення князя Андрія Волконського командиром єгерського полку. Хоч П'єру й не хотілося нагадувати Ростовим про Волконського, але він не міг втриматися від бажання порадувати їх вісткою про нагородження сина, і, залишивши в себе відозву, афішу й інші накази, для того, щоб самому привезти їх на обід, Ростовим надіслав друкованого наказа і листа.
Розмова з графом Растопчиним, його тон заклопотаності й поспішності, зустріч з кур'єром і його безтурботна розповідь про те, як погано йдуть справи в армії, чутки про знайдених у Москві шпигунів, про папір, що ходить по Москві, в якому сказано, що Наполеон до осені обіцяє бути в обох російських столицях, розмова про очікуваний на завтра приїзд государя — все це з новою силою збуджувало в П'єрі те почуття хвилювання й чекання, що не покидало його з часу появи комети і особливо з початку війни.
У П'ера давно вже була думка стати на військову службу, і він би здійснив її, якби не перешкоджала йому, по-перше, належність його до того масонського товариства, з яким він був зв'язаний клятвою і яке проповідувало вічний мир і знищення війни, і, по-друге, те, що він бачив велику кількість москвичів, які понадівали мундири і проповідували патріотизм, і йому було чомусь совісно зробити такий крок.
