Війна і мир - Толстой Лев

Читаємо онлайн Війна і мир - Толстой Лев

Кімната ця, певно, раніш була залою; в ній ще стояв орган, на який накидано було якісь килими, і в одному кутку стояло складане ліжко Бенігсенового ад'ютанта. Цей ад'ютант був тут. Він, видно, замучений гулянкою чи роботою, сидів на згорнутій постелі і дрімав. З зали вело двоє дверей: одні прямо в колишню вітальню, другі праворуч до кабінету. З перших дверей чутно було голоси; розмовляли по-німецькому і зрідка по-французькому. Там, у колишній вітальні, було зібрано" за бажанням государя, не військову раду (государ любив невизначеність), а деяких осіб, думки яких у наступних утрудненнях він бажав знати. Це не була військова рада, а мовби рада обраних для з'ясування деяких питань особисто для государя. На цю напівраду було запрошено: шведського генерала Арм-фельда, генерал-ад'ютанта Вольцогена, Вінцінгероде, якого Наполеон називав утеклим французьким підданим, Мішо, Толя, зовсім не військову людину — графа Штейна і, нарешті, самого Пфуля, який, як чув князь Андрій, був la cheville ouvrière2 всієї справи. Князь Андрій мав нагоду добре розглядіти його, бо Пфуль незабаром після нього приїхав і пройшов до вітальні, зупинившись на хвилину поговорити з Чернишовим.

Пфуль з першого погляду, в своєму російському генеральському погано пошитому мундирі, який недоладно, як на рядженому, лежав на ньому, здався князеві Андрію неначе знайомим, хоч він ніколи не бачив його. В ньому був і Вейротер, і Мак, і Шмідт, і багато інших німецьких теоретиків-генералів, яких князеві Андрію вдалося бачити в 1805 році; але він був типовішим за всіх них. Такого німця-теоретика, який поєднував у собі ©се, що було в тих німцях, ще не бачив ніколи князь Андрій.

Пфуль був невисокий на зріст, дуже худий, але ширококостий, грубої, здорової будови, з широким тазом і кощавими лопатками. Обличчя в нього було дуже зморшкувате, з глибоко вставленими очима. Волосся його спереду біля скронь, очевидно, квапливо було пригладжене щіткою, а ззаду наївно стирчало

1 найвищу досконалість,

2 основою

китичками. Він, стурбовано й сердито оглядаючись, увійшов до кімнати, наче він усього боявся в великій кімнаті, куди увійшов. Він незграбним порухом, притримуючи шпагу, повернувся до Чернишова, питаючи по-німецькому, де государ, йому, видно було, якнайшвидше хотілось пройти кімнати, закінчити поклони і привітання і сісти за роботу перед картою, де він почував себе на місці. Він поспішно кивав головою на слова Чернишова й іронічно усміхався, слухаючи його слова про те, що государ оглядає укріплення, які він, сам Пфуль, заклав за своєю теорією. Він щось басовито і круто, як говорять самовпевнені німці, пробурчав сам до себе: Dummkopf... чи: zu Grunde die ganze Geschichte... чи: s'wird was gescheites d'raus werden...1 Князь Андрій не розібрав і хотів пройти, але Чернишов познайомив князя Андрія з Пфулем, зазначивши, що князь Андрій приїхав з Туреччини, де так щасливо закінчено війну. Пфуль ледве глянув не так на князя Андрія, як через нього, і промовив сміючись: "Da muss ein schöner taktischer Krieg gewesen sein"2. — І засміявшись презирливо, пройшов до кімнати, з якої чутно було голоси.

Видно, Пфуль, уже завжди готовий на іронічне роздратовання, нині був особливо збуджений тим, що насмілились без нього оглядати його табір і міркувати про нього. Князь Андрій з одного цього короткого побачення з Пфулем, завдяки своїм аустерліцьким спогадам, склав собі ясну характеристику цієї людини. Пфуль був одним з тих безнадійно, незмінно, до мучеництва самовпевнених людей, якими бувають лише німці, і тому саме, що лише німці бувають самовпевненими на підставі абстрактної ідеї — науки, тобто уявного знання абсолютної істини. Француз буває самовпевненим тому, що він вважає себе особисто, як розумом так і тілом, непереборно-чарівним як для чоловіків, так і для жінок. Англієць самовпевнений на тій підставі, що він є громадянин найупорядкованішої держави в світі і тому, як англієць, знає завжди, що йому треба робити, і знає, що все, що він робить як англієць, безсумнівно добре. Італієць самовпевнений тому, що він схвильований і забуває легко і себе й інших. Росіянин самовпевнений саме тому, що він нічого не знає і знати не хоче, бо не вірить, щоб можна було повністю знати що-небудь. Німець самовпевнений найгірше за всіх, і твердіше за всіх, і огидніше за всіх, бо він думає, що знає істину, науку, яку він сам видумав, але яка для нього є абсолютною істиною. Такий, очевидно, був Пфуль. У нього була наука — теорія облічного руху, що її він вивів з історії воєн Фрідріха Великого, і все, що зустрічалось йому в новітній воєнній історії, здавалось йому безглуздям, варварством, неподобною сутичкою, у якій з обох боків було зроблено стільки помилок, що війни ці не могли бути названі війнами: вони не підходили під теорію і не могли правити за предмет науки.

1 дурниігі... к бісу всю справу...

2 "Ото, мабуть, правильно-тактична була війна".

У 1806 році Пфуль був одним із складачів плану війни, що закінчилась Ієною та Ауерштетом; але в результаті цієї війни він не вбачав ні найменшого доказу неправильності своєї теорії. Навпаки, зроблені відступи від його теорії були, за його уявленнями, єдиною причиною всієї невдачі, і він з властивою йому радісною іронією казав: "Ich sagte ja, dass die ganze Geschichte zum Teufel gehen werde"1. Пфуль був один з тих теоретиків, які так люблять свою теорію, що забувають мету теорії—застосування її на практиці; він з любові до теорії ненавидів усяку практику і знати її не хотів. Він навіть радів з неуспіху, бо неуспіх, спричинений відступом у практиці від теорії, доводив йому тільки справедливість його теорії.

Він сказав кілька слів у розмові з князем Андрієм і Черни-шовим про теперішню війну з виразом людини, яка знає наперед, що все буде погано і що він навіть не незадоволений з цього. Непричесані китички волосся, що стирчали на потилиці, і квапливо причесані височки особливо промовисто говорили це.

Він пройшов до другої кімнати, і звідти зараз же почулись басовиті й буркотливі звуки його голосу.

XI

Не встиг князь Андрій провести очима Пфуля, як до кімнати поспішно ввійшов граф Бенігсен і, кивнувши головою Волконському, не зупиняючись, пройшов до кабінету, даючи якісь накази своєму ад'ютантові. Государ їхав за ним, і Бенігсен поспішив уперед, щоб приготувати дещо і встигнути зустріти государя. Чернишов і князь Андрій вийшли на ґанок. Государ з утомленим виглядом злізав з коня. Маркіз Паулучі щось казав государеві. Государ, схиливши голову на лівий бік, з незадово-леним виглядом слухав Паулучі, який говорив з особливим запалом. Государ рушив уперед, як видно, бажаючи закінчити розмову, але розчервонілий, схвильований італієць, забуваючи пристойність, ішов за ним, не перестаючи говорити.

— Quant à celui qui a conseillé ce camp, le camp de Drissa, — говорив Паулучі, тимчасом, як государ, входячи на східці й побачивши князя Андрія, придивлявся до незнайомого йому обличчя.

— Quant à celui, Sire, — продовжував Паулучі з одчайдуш-ністю, наче не маючи сили стриматися, — qui a conseillé le camp de Drissa, je ne vois pas d'autre alternative que la maison jaune ou le gibet2. — Не дослухавши і наче не чувши слів італійця, государ, пізнавши Волконського, ласкаво повернувся до нього.

— Дуже радий тебе бачити, пройди туди, де вони зібрались,

1 "Я ж казав, що вся справа піде к бісу".

2 — А щодо того, хто нараяв Дрісський табір, щодо тієї людини, государю, яка нараяла табір при Дріссі, то для неї, на мою думку, е тільки два місця: жовтий дім або шибениця.

і почекай мене.— Государ пройшов до кабінету. За ним пройшов князь Петро Михайлович Волконський, барон Штейн, і за ними зачинилися двері. Князь Андрій, користуючись дозволом государя, разом з Паулучі, якого він знав по Туреччині, пройшов до вітальні, де зібралася рада.

Князь Петро Михайлович Волконський займав посаду начебто начальника штабу государя. Волконський вийшов з кабінету, приніс до вітальні карти і, розклавши їх на столі, переказав питання, з приводу яких він бажав чути думку зібраних панів. Річ у тому, що вночі було одержано звістку (що, як виявилося згодом, була невірною) про рух французів у обхід Дріс-ського табору.

Першим почав говорити генерал Армфельд; щоб уникнути нового утруднення, він несподівано запропонував зовсім нову, нічим (хіба що бажанням показати, що він теж може мати думку) непоясненну позицію осторонь від Петербурзького і Московського шляхів, на якій, на його погляд, армія повинна була, з'єднавшись, чекати ворога. Видно було, що цей план Армфельд давно склав і що він тепер розповів його не так з метою відповідати на поставлені питання, на які план цей не відповідав, як з метою скористатися з нагоди висловити його. Це була одна з мільйонів пропозицій, які так само слушно, як і інші, можна було робити, не маючи уявлення про те, якого характеру набере війна. Деякі заперечували його думку, деякі захищали її. Молодий полковник Толь палкіше за інших заперечував думку шведського генерала і під час суперечки вийняв з бічної кишені списаного зошита й попросив дозволу прочитати його. В докладно складеній записці Толь пропонував інший — цілковито суперечний і планові Армфельда і планові Пфуля — план кампанії. Паулучі, відповідаючи Толю, запропонував план руху вперед і атаки, що єдина, за його словами, могла вивести нас із невідомості й пастки (як він називав Дрісський табір), в якій ми перебували. Під час цих суперечок Пфуль і його перекладач Вольцоген (його міст у придворному відношенні) мовчали. Пфуль лише презирливо фиркав і одвертався, показуючи, що він ніколи не принизиться до заперечення тієї дурниці, яку він тепер чує. Але коли князь Волконський, керуючи дебатами, викликав його на викладення своєї думки, він тільки сказав:

— Чого ж мене питати? Генерал Армфельд запропрнував прекрасну позицію з відкритим тилом. Або атака von diesem italienischen Herrn, sehr schön1. Або відступ. Auch gut2. Чого ж мене питати?—сказав він. — Ви ж самі знаєте все краще за мене.— Але коли Волконський, нахмурившись, сказав, що він питає його думку від імені государя, то Пфуль підвівся і, раптом запалившись, почав говорити:

1 цього італійського добродія, дуже добре.

2 Теж добре.

— Все зіпсували, все сплутали, все хотіли знати краще за мене, а тепер прийшли до меяе.

Відгуки про книгу Війна і мир - Толстой Лев (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: