Серед дикунів Нової Гвінеї - Миклухо-Маклай Микола

Кілька тубільців скочило й побігло показати мені зрубані стовбури кокосових пальм, що лежали біля самого селища, примовляючи:

– Кокоси їсти можна, але рубати стовбури не гаразд.

Вони мали рацію, і я мусив був замовкнути.

Привезений посуд помалу зникає, б'ється, тому мені доводиться заміняти його на тубільний – половинки шкаралупи кокосових горіхів, що правлять мені за тарілки.

Тубільці тут чорнять собі не тільки обличчя, але й рот (язик, зуби, ясна та губи) речовиною, яку вони розжовують; зветься вона "таваль". Це вони роблять не завжди, а тільки в особливих випадках.

НОВИЙ РІК

1 січня 1872 року

Вночі була велика громовиця. Злива йшла кілька разів уночі й удень. Вітер був також великий. Ліани, підрубані при корені, коли розчищали майданчик, повисли в багатьох місцях над покрівлею, – падали, а одна з них, близько семи метрів завдовжки та три-чотири сантиметри завтовшки, впала з великим гуркотом, пробила покрівлю й розбила один з термометрів, яким я вимірював температуру води.

2 січня

Вночі впало з шумом велике надрубане при корені дерево й лягло поперек струмка. Треба було багато попрацювати, щоб очистити його від гілля та листя.

3 січня

Туй, повертаючись з плантації, приніс сьогодні дуже маленьке порося: собака загриз його, але не встиг з'їсти. Велика нестача тваринної страви й постійне ремствування Улсона спричинилися до того, що я одразу ж узяв подарунок Туя. Маленька, худа тварина зацікавила мене, це був новий смугастий різновид дикої свині. Темно-бурі смуги змінялися на світло-руді, груди, черево й ноги були білі. Я відпрепарував голову, зробив ескіз, потім передав Улсонові, який заходився чистити його, шкрябати й варити.

Дивлячись на Улсона, який захоплено готував м'ясо, а потім жадібно їв його, можна було бачити, наскільки люди – м'ясоїдні тварини. Так, шматок м'яса – це неабищо! Мені не здається дуже дивним, що люди, які перше мали тваринну їжу, переселяючись у місцевість, де не було її, стали їсти людське м'ясо.

Кілька днів тому, розглядаючи колекції волосся папуасів, я констатував кілька цікавих фактів. Незвичайний розподіл волосся на голові тубільців вважають за спеціальну особливість папуаської породи людей. Мені вже давно видавалося неймовірним твердження, щоб волосся папуасів росло на тілі пучками або групами. Але здоровенна перука моїх сусідів не давала можливості ясно пересвідчитись, як саме в них розподілене волосся. Приглядаючись до розподілу волосся на скронях, потилиці та верхній частині шиї в дорослих, я пересвідчився, що якогось особливого групування волосся не існує, але досі мені не випадало бачити коротко обстрижену голову тубільця.

Після сніданку, лежачи в своєму гамаці, я швидко заснув, свіжий вітер гойдав мою постіль. Крізь сон я почув, що мене кликали, й, побачивши людей, одразу ж схопився. Це був Кол-ле з Бонгу з хлопчиком років дев'яти, дуже коротко обстриженим. З великою увагою та цікавістю оглянув я його голову і навіть змалював те, що мені здалося найважливішим. Я так заглибився в студіювання розподілу волосся, аж моїм папуасам стало якось моторошно, що я дивлюсь так пильно на голову Сироя (так звали хлопчика), і вони поспішили сказати мені, що мусять іти. Я з насолодою подарував їм удвоє більше, ніж даю звичайно, і дав би їм у двадцять разів більше, якби вони дозволили вирізати невеликий шматок шкіри з голови.

Волосся в папуасів, як я переконався, росте не групами чи пучками, а зовсім так, як і в нас. Це, на думку багатьох, можливо, не дуже велике відкриття, розігнало мені сон і навіяло добрий настрій. Кілька чоловік, що прийшли з Горенду, знову дали мені нагоду спостерігати. Лялу попросив у мене дзеркальце й, діставши його, почав висмикувати собі волосинки з вусів, – ті, які росли близько коло губів, – а також усе волосся з брів. Особливо старанно висмикував він собі сиві волосинки. Бажаючи доповнити мою колекцію, я приніс щипчики й запропонував йому свої послуги, він одразу погодився. Я почав витягати по одній волосинці, щоб побачити їх корені. Зауважу тут, що волосся папуасів далеко тонше за європейське і з дуже маленьким корінням. Роздивляючись розподіл волосся на тілі, я помітив на нозі Бонема зовсім білі плями, мабуть, сліди великої рани. Легкі поверхові уразки лишають на шкірі папуасів темні шрами, а глибокі лишаються на довгий час, а може й назавжди без пігменту. До речі, ноги Бонема дуже широкі, коло пальців – від дванадцяти до п'ятнадцяти сантиметрів завширшки; пальці на ногах криві; на багатьох немає нігтів (давні рани); великий палець відстає набагато від другого. В Дігу на обличчі сліди віспи; він пояснив мені, що хвороба прийшла з північного заходу й що через неї багато людей повмирало. Коли це саме сталося й чи сталося це один раз або більше – я не зумів дізнатися. Між іншим, я пересвідчився, що мова Бонгу, селища, яке лежить від Горенду тільки за яких десять хвилин дороги, має багато інших слів; приміром, камінь зветься в Горенду "убу", у Бонгу – "штан", в Білі-білі – "пат".

4 січня

Останні два тижні віяли досить свіжі вітри, переважно з десятої години ранку до п'ятої пополудні. Улсон умовив мене їхати вудити рибу, але, як я й сподівався, ми нічого не піймали. Жителі Горенду та Бонгу також рибалили; я скерував шлюпку до трьох найближчих вогників – подивитись, як вони це роблять. Під'їхавши досить близько, я гукнув їх; на пірогах зчинилося сум'яття, вогні зараз же погасли, й піроги зникли в темряві, попрямувавши до берега. Причиною втечі було те, що на пірогах сиділи й жінки, яких, тільки-но я під'їхав, висадили на берег. Я дізнався про це з жіночих голосів, що долітали до мене. Проте піроги повернулись, і хвилини за дві моя шлюпка була оточена десятком човнів, і майже кожний тубілець подав мені по одній або по дві рибки, а потім вони від'їхали й рибалили собі далі. На платформі кожної піроги лежав цілий ворох зв'язаної пучками довгої сухої трави.

Тубілець, який стояв на передку піроги, запалював один за одним ці пучки й освітлював поверхню води. На платформі був і другий тубілець з "юром" (остенем), футів вісім або дев'ять завдовжки, який він метав у воду, і майже кожного разу скидав ногою з юра дві або три рибки. Часто йому доводилося випускати юр з рук, і, коли це траплялося, пірога під'їжджала до юра, який плавав сторчма, занурившись у воду тільки на чверть. Юр зроблено так, що, занурившись у воду й захопивши здобич (рибки лишаються між зубцями), він підіймається з води сам і плаває, тримаючись майже перпендикулярно у воді. Третій папуас керував пірогою, сидячи на кормі.

5 січня

Я рушив у своєму човні на розвідку. Спостерігати за димом у горах – це єдиний спосіб визначити розміщення селищ, а ранок, коли тубільці готують їжу, – найсприятливіший час, щоб здійснити це. Як вітру нема, дим добре видно. Я визначив таким способом місця двох чи трьох сіл, куди сподіваюся навідатись. Я не одержую від тубільців ніяких відомостей про їхніх сусідів, наче вони не хочуть, щоб я знав інших людей, окрім них.

Після обіду я пішов у Горенду. Перше ніж увійти в село, я посвистом дав знати про своє наближення. Я вже двічі переконувався, що цей знак запобігає загальному збудженню й дає час жінкам і дітям піти, бо кожного разу, коли я входив зненацька, бідні перелякані жінки кидались у кущі й ховались куди трапиться. Тепер, чуючи сигнали, вони знали, що "Маклай" почекає, поки жінки й діти підуть з селища. А я тим часом спочивав на старому стовбурі дерева, який знайшов біля цього селища. Відколи я вдався до цього методу, я виявив, що чоловіки приймають мене доброзичливіше, ніколи не озброюючись.

Тубільці поралися коло вечірньої страви, Туй, що сидів на барлі, здирав бамбуковим ножем шкуру з таро; коло нього на землі між камінням горіло багаття, і на камінні стояли два горшки. Один з них мав у діаметрі понад п'ятнадцять дюймів, другий – набагато менше; горшки були накриті листками хлібного дерева й зверху – шкаралупою кокосового горіха.

Коли вечеря була готова, я побачив, що варилося в горшках. Туй поділив його на три табори, взявши трохи таро, а також кілька пучків вареного листя. Мені запропонували найбільший табір, від якого я відмовився, але взяв один з пучків. Бажаючи дізнатись про його вміст, я приніс пучок додому й виявив, що тут загорнуто сарган, який варили в пучку листя, наперед спікши його минулої ночі.

В селищі я був недовго, бо помітив, що моя присутність чомусь небажана тубільцям, і вони чекають, коли я піду; і це після обопільного знайомства протягом трьох з половиною місяців у найближчому до мого дому селищі, де я звичайно бачу їх майже щодня. Я гадаю, що це добрий зразок недовірливості цієї раси. Знаючи, що в такому разі допоможе тільки терпіння, я більше не нав'язувався й повернувся додому[29].

6 січня

Приступ пропасниці.

7 січня

Увесь день ішов дощ і було холодно. В мене почався приступ пропасниці, вже другий сьогодні. Дрож проймає дедалі частіше, кожні п'ять хвилин. Незважаючи на те, що я дуже тепло одягнутий (на мені дві фланельні сорочки, дві пари фланельних штанів, одна ковдра на колінах і друга на плечах), мені дуже холодно, і стає, все холодніше з кожною годиною, і дуже паморочиться голова.

Тільки міцно підпираючи лівою рукою чоло, я міг писати.

Весь день учора й до шостої години сьогодні я не годен був щось робити й міг тільки лежати й терпляче ждати з страшенним головним болем, коли закінчиться приступ. Близько шостої години мені стало краще, але тепер, десь через годину, я знову почуваю симптом нового приступу. Зазнавши три приступи протягом тридцяти чотирьох годин, я проковтнув чотири грами хініну (півграма кожна доза). Не тубільці, не тропічна спека й не густі ліси охороняють береги Нової Гвінеї. Могутній захист проти вторгнення чужоземців – це блідий холодний дрож, а потім палюча пропасниця. Вона підстерігає чужинців у перших променях сонця, у вогненній спеці полудня, вона готова схопити необережного на смерку; холодні бурхливі ночі, так само як і чарівні місячні вечори, не заважають їй атакувати безтурботних; але й найзавбачливішому лише в рідких випадках удається уникнути її. Спочатку він не почуває її присутності, та вже незабаром його ноги немовби наливаються свинцем, його думки уриває паморочення голови, холодний дрож проймає всі його члени, очі стають дуже чулі до світла, і повіки безсило заплющуються.