Світ Софії - Гордер Юстейн
(Він вмостився на самому кінчику тонесенької шерстинки кроликового хутра). Його дивувала схожість усіх природних явищ, отож Платон прийшов до висновку, що природа має обмежену кількість форм, які знаходяться "над" або "позаду" того, що ми бачимо довкола. Ці форми Платон назвав ідеями. За кожним конем, поросям чи людиною стоїть ідея "кінь", ідея "порося", ідея "людина". (Точнісінько так, як в уже згаданій цукерні можна випікати медвяних чоловічків, медвяних поросят чи медвяних коників, бо в розпорядженні цукерні не одна форма для випікання, проте для кожного виду печива пасує лише одна конкретна форма).
Висновок. Платон вважав, що поза чуттєвим світом повинна існувати окрема власна дійсність. Цю дійсність вія назвав світом ідей, де є вічні й незмінні зразки усіх феноменів, з якими стикаємося в природі. Таке варте уваги трактування ми називаємо платонівською теорією ідеї.
Точне знання
Сподіваюсь, поки що тобі все зрозуміло, люба Софіє. Аж можеш запитати: чи справді Платон так думав? Чи справді вважав, що в цілком іншій дійсності існують такі форми?
Певне, Платон не все життя дотримувався цього погляду, але деякі його діалоги переконують, що саме так слід його розуміти. Спробуємо прослідкувати за аргументацією філософа.
Він намагається збагнути вічне й незмінне. Не обов'язково, наприклад, писати філософський трактат про буття миль* ної бульбашки. Не встигнеш взятися за її дослідження, а вона уже зникла. А з іншого боку, дуже важко, очевидно, зробиш філософський виклад про те, чого ніхто не бачив, що існувало заледве п'ять секунд.
За Платоном, усе, що ми бачимо навколо нас у природі, все, чого можна торкнутися і що можна відчути, схоже на мильну бульбашку. Бо ніщо із чуттєвого світу не існує віт Люди і тварини рано чи пізно помирають. Навіть мармурова брила змінюється і поступово розсипається на порох. (Акрополь лежить у руїнах, — з гіркотою скажеш ти. Але так воно є.) Пізнання явищ, які постійно змінюються, — неможливе, осі у чому суть Платанового вчення. Про те, що належить до світу відчуттів, тобто сприймається нашими органами чуття, ми маємо лише непевні уявлення або припущення. Точне знання маємо тільки про речі, які здатні осягнути розумом.
Поясню тобі детальніше. Тісто завше місять, витинають, випікають, але ось одного разу якийсь медяник може вдатися таким спотвореним, що годі пізнати, кого він зображує. Та якщо порівняти двадцять-тридцять таких же медяників, котрі більш-менш вдалися, ти непомильно знатимеш, у якій формі Його спекли. До такого висновку можна прийти, навіть ніколи не бачивши самої форми. Бо ми не завжди можемо довіряти нашим відчуттям. Тому покладатися можна тільки на розум.
Ось ти сидиш у класі, а ще поряд тридцять учнів, і вчитель питає вас, яка барва веселки найгарніша. Очевидно, відповідей буде ціле розмаїття. Але якщо він спитає, скільки буде вісім помножити на три, увесь клас подасть однаковий результат. Саме завдяки розуму учні знайшли розв'язок. Розум прямо протилежний відчуттєвій оцінці, він вічний і універсальний, бо здатний осягати вічне й універсальне.
Платон дуже захоплювався математикою, бо ж математичні співвідношення ніколи не змінюються. Щодо цього наше знання точне. Ось тобі приклад: ти, скажімо, знайшла у лісі круглу шишку, тобто тобі здається, ніби вона абсолютно кругла, а Юрунн наполягає, що шишка ледь приплюснута з одного боку. Починається суперечка! Але ви не можете цього напевне знати, сприйнявши шишку тільки на око. Зате вам достеменно відомо, що сума кутів кола дорівнює 360°. Йдеться про ідеальне коло, якого, можливо, не існує в природі, але про нього можна скласти зорове уявлення. (Йдеться про форму, закладену в медянику, а не про якийсь конкретний медяник.)
Коротко підсумуємо. Про речі, які ми сприйняли відчуттями, маємо лише непевні уявлення. Але те, що ми збагнули розумом, належить до точного знання. Сума кутів трикутника довіку дорівнюватиме 180°, кінь завжди матиме чотири ноги, навіть якби усі коні в матеріальному світі накульгували.
Безсмертність душі Ми уже бачили, як Платон розділив дійсність навпіл.
Одна частина — це віднуттевий або матеріальний світ, наше знання про який опосередковується п'ятьма органами відчуттів, Він приблизний і недосконалий. У цьому світі "все тече" і ніщо не існує вічно. У матеріальному світі немає нічого, тільки безліч речей та явищ, які виникають і зникають знову.
Друга частина — це світ ідей, який ми пізнаємо завдяки розумові. Отже, світ ідей не пізнається у відчуттях, Ідеї або форми вічні і незмінні.
За Платоном, і людина — двоїста істота. Ми маємо тіло, яке "тече". Воно нерозривно пов'язане з матеріальним світом, і судилося йому те ж, що й усьому іншому в цьому світі (наприклад, мильній бульбашці). Наші відчуття невіддільні від тіла, а тому на них не варто покладатися. Але в нас є безсмертна душа — домівка розуму. Саме тому, що душа нематеріальна, вона належить світові ідей.
Ось начебто майже все сказано. Але ще не все, Софіє. ЩЕ НЕ ВСЕ.
Платон вважав, що душа існувала ще до того, як поселилася в тілі. Колись вона перебувала у світі ідей. (Вона лежа* ла на верхній поличці разом з формами для випікання пряників.) Збудившись у людському тілі, вона забуває досконалі ідеї. І ось починається дивовижний процес. В міру того, як людина пізнає форми природи, в душі зринають туманні спогади про знане уже колись. Людина бачить коня, але це не досконалий кінь (медяниковий кінь!). Тоді у душі пробуджуються слабкі спогади про досконалого коня, якого вона уже бачила в світі ідей.
Так пробуджується туга душі за власною домівкою. Платон називає цю тугу еросом, що означає — любов. Душа, отже, відчуває "любовну тугу" за своїм пристанівком, прагне по вернутися до власного начала. З цієї миті тіло і відчуття сприймаються як щось недосконале і несуттєве. На крилах любові душа рветься "додому", в світ ідей. Вона бажає звільнитися від тілесних пут. Одразу ж зауважу, що Платон описав ідеальний плин життя. Бо не кожна людина згодиться добровільно відпустити свою душу назад до світу ідей. Більшість цупко чіпляється за "відображення" ідей у матеріальному світі. Люди бачать коня і ще одного коня. Але не бачать, що це лише погана копія. (Вони вриваються до кухні, накидаються на медяники, не питаючи навіть, звідки вони взялися.) Платон описує філософський шлях пізнання. Його філософія читається як опис філософської діяльності.
Побачивши тінь, Софіє, ти зразу ж подумаєш про того, кому вона належить. Ось тінь тварини, можливо, коня, але їй не впевнена в цьому. Ти обертаєшся і бачиш справжнього коня, який незрівнянно гарніший, з чіткішими обрисами, ніж невиразна кінська тінь. ПЛАТОН ВВАЖАВ, ЩО ВСІ ФЕНОМЕНИ ПРИРОДИ Є ЛИШЕ ТІНЯМИ ВІЧНИХ ФОРМ АБО ІДЕЙ. Проте більшість людей задоволена своїм життям серед тіней. Вони не задумуються над тим, що хтось же повинен кидати тінь. Нічого іншого вони не знають, для ннхіінінеє тінями. Тому і забувають про безсмертність власної душі.
Шлях нагору з печерної пітьми
Платон ілюструє свою точку зору так званим печерним трівнянням". Спробую переповісти це своїми словами.
Уяви собі людей, які живуть у підземній печері. Вони сидять спинами до отвору, зв'язані по руках і ногах, і можуть бачити лише печерну стіну перед собою. За ними — високий мур, а за цим муром рухаються людиноподібні постаті, тримаючи над верхнім краєм муру розмаїті фігури. Позаду горить вогнище, і від фігур падають тремтливі тіні на стіну печери. Мешканці печери можуть бачити тільки цей "театр тіней". Люди не змінюють пози від народження і тому переконані, що нічого, окрім цих тіней, не існує.
А тепер уяви, ніби один з печерних мешканців визволився від пут. Його зацікавило, звідки беруться відблиски на стіні. Врешті-решт чоловік зробив зусилля і розв'язав мотузки. Що ж трапилося, коли він озирнувся назад, як гадаєш? Спершу його, звичайно, засліпило яскраве світло і приголомшили чіткі обриси фігур, бо ж дотепер він бачив ТІЛЬКИ їхні тіні. Та коли йому вдалося перебратися через мур, проповзти повз ватру і видряпатися до отвору, його ще більше засліпило світло дня. А протерши очі, вражений довколишньою красою печерний мешканець завмер. Вперше перед його очима постали чіткі контури та яскраві барви. Людина вперше побачила справжні тварини і квіти, бо фігури в печері були тільки їхніми мізерними копіями. Але й тут людині не давало спокою питання: звідки усе це взялося? Та ось чоловік побачив на небі сонце і зрозумів, що якраз воно дає життя тваринам та квітам у природі, так само, як відблиск вогнища оживляв тіні на печерній стіні.
Ось зараз кинутися б щасливому печерникові в обійяш природи і втішитися віднайденою свободою! Але він згадує про своє плем'я в печері і повертається назад. Спустившись у печеру, він намагається переконати її мешканців, що тіш" стіш — тільки миготливе відображення справжніх речей. Проте ніхто йому не вірить. Вони тицяють пальцями на стіну і твердять, що нічого, крім отих миготливих силуетів, не існує. Врешті-решт сміливця вбивають.
Печерна історія, яку розповів Платон, показує філософський шлях від туманних уявлень до справжніх ідей, що лежать в основі усіх явищ природи. Він мав тут, певно, на увазі і Сократа, якого "печерні мешканці" вбили за те, що він втрутився у їхні звичні уявлення і намагався показати шлях до істинного пізнання. Так "печерна історія" стала ілюстрацією мужності філософа та відповідальності вчителя.
Суть Платанового вчення полягала в тому, що співвідношення печерної пітьми та природи поза межами печери відровідає співвідношенню форм природи та світу ідей. Він не вважав, що природа похмура і сумна, вона така тільки порівняно з ясністю ідей. Фотографія гарної дівчини зовсім не похмура і не сумна, навіть навпаки. Але це — лише відбиток.
Філософська держава
Платонове порівняння з печерою знаходимо у діалозі "Держава*. Платон зображує ідеальну державу, тобто уявну, зразкову чи як її ще називають, утопічну державу. Платон був переконаний, що державою повинні керувати філософи. Розтлумачуючи свою думку, він бере за зразок будову людського тіла, яке, вважав Платон, поділене на три частини: голова, груди і лоно. Кожній з цих частин відповідає певна духовна сфера: голові належить розум, грудям — воля, а лону — хіть або жага.
