Світ Софії - Гордер Юстейн
Спрацьовує тут оптичний обман. Навіть колони, ледь схилені досередини, могли б утворити піраміду десь на висоті півтори тисячі метрів. Всередині цього велетенського храму височіла дванадцятиметрова статуя Афіни. І ще додам, що білий мармур, який виграє безліччю відтінків, видовбували у скелі за шістнадцять кілометрів звідси...
У Софії завмерло серце. Невже це справді вчитель філософії розмовляв з нею з екрана? Вона тільки раз бачила його постать у присмерку. Але це, напевно, той самий чоловік, який стоїть зараз на Акрополі в Афінах.
Ось він рушив уздовж храмової стіни, камера — за ним, Нарешті він дійшов до краю урвища і показав на краєвид.
У фокусі камери опинився стародавній театр біля самого підніжжя Акрополя.
-Ти бачиш прадавній театр Діоніса, — продовжував чоловік у береті. — Очевидно, це чи не найперший театр у Європі. За часів Сократа тут відбувалися вистави великих поетів-трагіків Есхіла, Софокла та Евріпіда. Я вже згадував трагедію про нещасливого царя Едіпа. Вперше п'єса була поставлена тут. Але на цій сцені грали і комедії. Найвідомішим автором цього жанру був Аристофан, який в одному із своїх творів дошкульно висміяв Сократа, зобразивши його афінсь-ким блазнем... Ген позаду ти бачиш кам'яну стіну, перед якою грали актори. Вона називалася "осене". Від цього словаі походить сучасний термін "сцена". Слово "театр", до речі, походить від давньогрецького "дивитися". Але повернімося до філософів, Софіє. Ми обійдемо Парфенон і перейдемо попід вхідною аркою...
Маленький чоловік обійшов храм, і праворуч від нього в об'єктиві з'явилися кілька менших культових споруд. Чоловік почав спускатися сходами між високих колон. Зійшовши аж до самого підніжжя плато, він спинився на невеличкому пагорбку й промовив:
— Пагорб, на якому стоїмо, називається Ареопаг. Тут афінсь-кий верховний суд проголошував смертні вироки. А багато століть згодом тут стояв апостол Павло і глаголив афінянам про Ісуса та християнство. До цієї розмови ми ще повернемося, за іншої нагоди. В самому долі, ліворуч, видно руїни древньої торгової площі. Від храму бога вогню Гефеста залишилися тільки мармурові брили. Спускаємося далі...
За мить чоловічок знову вигулькнув серед руїн. Ген під небом, а на Софіїному телевізорі — у верхній площині екрана височів на Акрополі величний храм Афіни. Вчитель філософії присів на мармурову брилу і глянув у камеру.
— Ми сидимо на узбіччі афінської торгової площі. Сумне видовище, правда? Я маю на увазі нинішній день. А колись навколо гордо виструнчувалися храми, красувалися будівлі зали судових засідань та інших офіційних установ, крамниці, концертний зал, подекуди траплялися й гімнастичні зали. Усе було розташоване навколо торговища й утворювало чотирикутник... На цій крихітній території було закладено фундамент усієї європейської цивілізації. Такі слова, як "політика" і "демократія", "економіка" та "історія", "біологія" й "фізика", "математика" й "логіка", "теологія" і "філософія", "етика" і "психологія", "теорія" і "метод", "ідея" і "система" та ще багато-багато інших прийшли до нас з мови маленького народу, будні якого минали навколо цієї площі. Тут проходжувався Сократ і заводив розмову зі зустрічними людьми. Можливо, йому траплялося перепинити раба, який ніс глек із оливковою олією, аби поставити бідолашному якесь філософське запитання. Сократ не робив різниці між рабом та патрицієм, вважав, що розум у них однаковий. Може, він стинався в гострій суперечці з кимось із громадян міста або провадив неквапну розмову зі своїм молодим учнем Платаном. Дивно думати про таке. Ми й досі розмірковуємо про "Сократову" або "Платонову" філософію, але щось зовсім інше — уявляти собі справжніх Платона й Сократа.
Звичайно, усе це дивно, визнавала Софія. Але й не менше дивним було для неї спілкування з філософом з допомогою відеокасети, котру приніс у її потаємну криївку чудернацький пес.
Філософ підвівся з мармурової брили і притишено сказав: — На цьому я й збираюся завершити нашу екскурсію, Софіє. Хотілося показати тобі Акрополь і руїни древньої торговиці в Афінах. Але я не впевнений, чи ти збагнула, які розкішні краєвиди були тут у стародавні часи... Мене долає спокуса піти далі. Це, ясна річ, неправильний крок... але я сподіваюся, що це залишиться між нами. Думаю, нам вистачить миті...
Маленький чоловічок не сказав більше нічого, лише довго й непорушне стояв, не зводячи очей з камери. Несподівано на екрані з'явилося зовсім інше зображення. З руїн позводилися безліч високих будівель. Наче за помахом чарівної палички руїни зникли. На горизонті й далі височів Акрополь, але і Акрополь, і будинки навколо торгової площі стояли новіновісінькі. Вони були потиньковані яскравими фарбами і прикрашені позолотою. Великим чотирикутним майданом прогулювалися люди в яскравих туніках. Хтось мав меча, хтось глека на голові, а в одного під пахвою стирчав сувій папірусу.
Лише тепер Софія впізнала учителя філософії. В нього, як і перше, на голові синіла беретка, але був одягнений, як інші люди на екрані, в золотавого кольору туніку. Він наблизився, кивнув у камеру й мовив:
— Ось так. Тепер ми з тобою, Софіє, в справді давніх Афінах. Розумієш, мені хотілося, щоб ти потрапила сюди сама. Зараз на світі 402 рік до Різдва Христового, залишилося тільки три роки до смерті Сократа. Сподіваюся, ти гідно оцінила мій незвичайний вчинок. Було дуже важко, до речі, пронести сюди відеокамеру...
Софії закрутилося в голові. Як міг загадковий чоловічок отак, раптом, опинитися в Афінах за 2400 років до нашого часу? Як це вона бачить живе зображення часу зовсім іншої епохи? Адже в давні часи не існувало відео. А може це художній фільм? Але мармурові будівлі виглядали дуже реальними. Якщо всі Афіни та ще й Акрополь відбудували лише для одного фільму, то це надто дорогі декорації. Непомірна ціна за те, щоб дати дівчинці нагоду ознайомитися з Афінами.
Чоловік у береті знову глянув на неї.
— Бачиш отих двох, що стоять он там, під колонадою? Софія помітила старця в пошарпаній туніці. Він мав довгу розкудлану бороду, приплюснутий ніс, пронизливі голубі очі та пухкі щоки. Поруч з ним стояв вродливий юнак.
— Це Сократ із своїм учнем Платоном. Усвідомлюєш, Софіє? Але тобі варто познайомитися з ними особисто.
З тими словами вчитель філософії рушив до обох мужів, які розмовляли під портиком. Підступивши майже впритул, він зняв берета і заговорив мовою, якої Софія не розуміла. Мабуть, по-грецьки. За хвилину він знову повернувся до камери і сповістив:
— Я розповів їм, що одна норвезька дівчинка дуже хоче з ними зустрітися... Отже, Платон поставить кілька запитань, а тобі слід над ними подумати. Треба квапитися, поки вартові не викрили нас.
Софії загупало у скронях, коли юнак виступив напереді глянув у камеру.
— Ласкаво просимо до Афін, Софіє, — промовив він м'яким голосом. Він говорив дуже ламаною мовою. — Мене звати Платон, і я дам тобі чотири завдання. Перш за все тобі треба з'ясувати, як пекареві вдається спекти п'ятдесят однакових тістечок. Опісля поміркуй, чому всі коні однакові. Чи віриш ти, що людина має безсмертну душу? А на закінчення скажи, чи однаковий розум у чоловіків та жінок. Щасливо!
Наступної миті зображення на екрані зникло. Софія спробувала перемотувати плівку вперед і назад, але там більше не було нічого.
Дівчинка намагалася зібратися з думками. Та як тільки вона хапалася за якусь думку, ця втікала від неї, не додумавшись до кінця, а натомість з'являлася інша.
Що вчитель філософії — оригінальна постать, вона знала давно. Проте, якщо він узявся застосовувати навчальні методи, котрі порушують усі відомі закони природи, то для Софії це занадто.
Вона справді бачила на екрані Сократа і Платона? Звісно ні, це зовсім неможливо. Але ж і не мультфільм вона щойно дивилася.
Софія вийняла касету з магнітофона і побігла до себе в кімнату. Там вона заховала її на верхній полиці шафи разом зі скла-ланками. Геть виснажена, дівчинка лягла на ліжко і заснула
Пізно ввечері до кімнати заглянула мама. Вона потермосила доньку:
— Що з тобою, Софіє? Чому ти спиш одягнена? Софія ледь кліпнула очима.
— Я була в Афінах, — сказала вона.
Більше А"ама від неї нічого не добилася. Дівчинка повернулася на другий бік і знову заснула.
ПЛАТОН
...туга за домівкою душі...
Наступного ранку Софія різко збудилася. Глянула на годинник: щойно минула п'ята. Спати їй більше не хотілося, і вона встала з ліжка.
Чому це на ній сукня? І тут вона все згадала. Софія вилі-зла на ослін і заглянула до шафи. І справді — там лежала відеокасета. Отже, це не був сон.
Але ж не могла вона насправді бачити Платона і Сократа? їй уже не сила було більше сушити голову над цим. Може, мама й мала рацію, коли казала, ніби Софія останнім часом зробилась як не од світу цього.
Мабуть, треба піти до Сховку і подивитися, чи не приніс собака нового листа. Софія крадькома зійшла сходами, взула кросівки і вийшла надвір.
У саду, на диво, було ясно й тихо. Дрібне птаство так навперебій щебетало, що Софія аж засміялася. На траві кришталевими крапельками бриніла роса.
Софія знову подумала, який же незбагненний довколишній світ.
Під склепінням старого живоплоту було трохи вогко. Листа від філософа ніде не було видно; вона витерла від роси великий корінь і вмостилася на ньому.
їй пригадалося, що відео-Платон дав їй чотири завдання. Першим було: як пекареві вдається спекти п'ятдесят однакових тістечок.
Треба було помізкувати, бо це завдання не з легких. Зрідка мама пекла берлінські калачики, але ніколи вони не виходили однаковими. Мама, звичайно, не професіонал, лише аматор у пекарській справі. Але тістечка, які вона купує в крамниці, теж ніколи не бувають однаковими. Кожне тістечко зокрема набуває форми в руках кондитера.
Раптом на личку Софії майнула хитра посмішка. Одного разу вони удвох з татом ходили до міста, доки мама випікала печиво до Різдва. Коли вони повернулися додому, купа медяників уже лежала на кухонному столі. І хоча не всі вдалися, була між ними певна схожість. А чому? Бо мама, ясна річ, випікала їх усіх в одній і тій же формі.
Софія запишалася, що їй спала така мудра гадка з медяниками, отож перше завдання можна вважати виконаним.
