Людина, що знайшла своє обличчя - Бєляєв Олександр

Минуло кілька хвилин. Ніяких ознак життя. Престо зітхнув з полегшенням. Себастьян міцно спить. Скло розбите. Головне зроблено.

Престо знову переліз через огорожу і підійшов до розбитого вікна. Він обережно почав виймати осколки. Коли залишилось вийняти всього кілька кусків, Престо поспішив і порізав собі вказівний палець на правій руці. Замотавши його носовою хусточкою, він вліз у вікно і впевнено пішов по кімнатах.

Дивне почуття оволоділо ним, Антоніо був дома, у своєму власному будинку, де кожна річ була відома йому, а проте мусив крастися, неначе злодій. Так, він і був "злодієм". Він прийшов сюди для того, щоб украсти гроші з своєї власної вогнетривкої шафи. Обережно ступаючи, Тоніо пройшов через їдальню, стіни та меблі якої були зроблені з чорного різьбленого дуба, велику овальну вітальню, де в темряві поблискував білий рояль, бібліотеку, заставлену столами, шафами і стелажами. Тут треба бути обережним, щоб не наткнутися на одну з драбинок, розставлених у проході. Ось, нарешті, й кабінет.

Вогнетривка шафа у стіні біля письмового столу. 3-6-27-13-9 і під ними: 32-24-7-8-12. Так треба повернути номери на двох кільцях, щоб ключем відімкнути замок. Складна система. Чудово. Добре, що новий Престо дістав у спадщину пам'ять старого Престо і ця пам'ять не зрадила його. Хіба це не доказ того, що він той самий Престо чи принаймні законний спадкоємець його капіталів і всього майна?

Престо почав набивати кишені банковими білетами. І раптом йому здалося, що в сусідній кімнаті чути закрадливі кроки. Престо скам'янів і затамував подих. Ні, все тихо... Почулося. Він знову взявся за роботу. Несподівано спалахнуло світло електричного ліхтаря, яке осліпило Престо і паралізувало його рухи.

— Руки вгору!

У дверях стояли чотири полісмени з наставленими на Престо револьверами. Престо розгублено подивився на них. У нього не було зброї. Кабінет мав тільки один вихід. Вистрибнути у вікно? Але Престо через свою недосвідченість не відчинив його. А поки він одчинятиме вікно, полісмени встигнуть схопити чи вбити його... Опиратися неможливо. Престо покірно підняв руки вгору. І в цей час із другої кімнати, за спиною полісменів, почувся розкотистий злорадний старечий сміх.

— Я казав вам, — упізнав Престо голос Себастьяна, — що цей молодчик завітає сюди.

Через кілька хвилин Престо вже сидів із стальними наручниками в поліцейському автомобілі. В поліції Престо учинили попередній допит і дуже сміялися, коли він називав себе Тоніо Престо. Тоніо був такий обурений грубим поводженням, що не захотів доводити своєї правоти, але зажадав, щоб завтра ж вранці йому влаштували побачення з прокурором.

— Не поспішайте. Побачення з прокурором завжди передує побаченню з катом. А за вами водяться, напевно, такі грішки, за які доведеться хвилинок п'ять посидіти в електричному кріслі, — сказав сержант, який допитував Престо.

НЕЗВИЧАЙНИЙ СУДОВИЙ ПРОЦЕС

Вранці Престо став не перед прокурором, а перед суддею, який виявився великим буквоїдом. А втім, це буквоїдство мало й особливі причини. Престо не знав, що Пітч вжив заходів до того, щоб нового Престо не визнали спадкоємцем майна карлика Престо. Якби право нового Престо було негайно визнане, він міг особисто виступити на суді, запросити на захист своїх інтересів найкращих адвокатів, пустити в хід гроші — все це ускладнило б справу. Опіка значно більше влаштовувала Пітча. Опікуна для відповіді на суді замість "відсутнього" Престо Пітч висунув би із своїх людей, і такий опікун, звичайно, поспішив би визнати всі вимоги Пітча. Треба було, в усякому разі, затягнути, заплутати справу, і суддя успішно робив це. Незважаючи на те, що Престо дуже переконливо доводив, що він — Антоніо Престо, але тільки змінив свій вигляд, що про крадіжку не може бути й мови, суддя наполягав на своєму:

— Припустімо, що ваші фотографії справжні, а не спритно підібрана колекція схожих людей; припустімо, що доктор Цорн, якщо я задовольню ваше прохання і викличу його як свідка, підтвердить усе, що сказали ви; припустімо, що знаменитий кіноартист, який мені самому дарував немало веселих хвилин, і ви, зовсім не схожий на нього молодий чоловік, — одна й та сама особа, хоч обличчя у вас і різні. Все це не змінює становища. Ще стародавні римські юристи вважали, що слово крадіжка — "фуртум" походить від слова "фурва" — морок, темрява, бо крадіжка звичайно здійснювалася "клям, обскуро ет плерумкве". О! — суддя підняв палець угору. — Це означає: таємно, в темряві і переважно вночі. Ви зробили таємно, в темряві, уночі.

— Але ж дозвольте! — заперечував Престо. — Наскільки я знаю, при крадіжці завжди мається на увазі привласнення чужого майна, а це майно моє.

— Ви не довели й цього. Ви повинні були законним шляхом установити вашу особу.

— Повернути свій колишній вигляд?

— Це було б найкраще. Принаймні через суд, на підставі всіх наявних у вас даних, повинні були довести свою тотожність із зниклим Тоніо Престо.

— Але для цього мені необхідно зібрати документи, навести довідки і таке інше. Я прошу звільнити мене до суду з-під арешту.

— Під заставу. П'ять тисяч доларів.

— Хіба того, що відняли у мене в поліції, мало? Там було близько ста тисяч доларів.

— Це ще спірне майно.

— Іншого я не маю. Але послухайте, — почав благати Престо, — яке ж вам забезпечення ще потрібно? Хіба я можу втекти від суду, якщо від розв'язання цієї справи залежить увесь мій добробут? Моє майно складає понад сто мільйонів. Невже я втечу від них?

Суддя замислився. Довід здався йому переконливим. Звичайно, Престо не втече від мільйонів. І, звичайно, Престо є Престо. Суддя й раніше чув про Цорна і про чудеса, які він творить. Престо не перший мусить доводити свою тотожність. Та головне не це. Головне — мільйони, які повернуться в руки Престо. Зовсім не дрібничка — в тяжку хвилину зробити послугу мільйонерові. Містер Пітч, напевно, буде незадоволений? Але що ж робити? Суддя зробив усе, що міг...

Юрисконсульт Пітча недарма назвав свого патрона передбачливим. Містер Пітч, мабуть, передбачив і такі вагання суддівського сумління й постарався захистити свої інтереси з другого боку.

Суддя збирався вже відпустити Престо, але в цю мить йому подали терміновий пакет від прокурора, який вимагав відкласти розгляд справи громадянина, що називає себе Тоніо Престо, і не розпочинати ніяких дій, бо в цій справі є деякі обставини, що потребують втручання прокуратури.

Суддя прочитав лист і, махнувши папірцем, сказав:

— Не можу. Нічого не можу зробити. Ваша справа розглядатиметься з участю прокурора. Поки що я мушу посадити вас у тюрму.

Ніякі доводи більше не допомогли. І з поліцейського участка Престо перевели в тюрму.

Почався один з найбільш заплутаних, курйозних процесів, які будь-коли слухалися в американських судах. Цей процес виявився справжньою золотоносною жилою для газетних кореспондентів. Не тільки газети, але й товсті журнали обговорювали казуїстичне сплетення обставин.

Чи має людина право змінювати свій зовнішній вигляд?

Чи вважатиметься крадіжкою привласнення свого майна?

Чи справді Престо перетворився на нову особу?

Чи треба Престо-новому встановлювати свої права на спадщину Престо-старого, чи, може, Престо-новому досить довести свою ідентичність із старим Престо?

Чи мала б право дружина Престо, якби він був одружений, вимагати розлучення на тій підставі, що її чоловік змінився до невпізнання?

Чи не призведуть такі зміни до нових злочинів?

Чи не дістануть злочинці "шапку-невидимку", яка приховуватиме їх від представників влади?

Як розцінює таке перетворення церква з погляду норм релігії і моралі?

Чи не загрожують ці метаморфози всім устоям нашого соціального ладу?..

Кожне з цих питань відкривало необмежені можливості відзначитися своєю дотепністю і показати свою ерудицію.

Прокуратура зібрала нові дані не на користь Престо.

Службовець готелю, в якому зупинився Престо після повернення з лікарні доктора Цорна, повідомив, що Престо сам, прибувши в готель, признався в тому, що він не справжній Престо, а однофамілець кіноартиста. Крім того, з цивільного відділу суду була надіслана довідка про те, що напередодні крадіжки містер Пітч встиг накласти арешт на капітали і заборону на нерухоме майно Престо з метою забезпечення позову за договором. Отже, Престо можна було обвинуватити у спробі приховати майно, яке забезпечує позов. Престо лишалося втішатись тільки тим, що свідчення Цорна та кількох хворих, які у нього лікувалися, були на його користь. Престо — не обманщик, а справді Тоніо Престо, який змінив свій колишній вигляд. Але це мало допомогло йому. Прокурора, який особисто побував у лікарні Цорна, вразило все те, що він там побачив. Всупереч звичаю, він дав інтерв'ю газетним кореспондентам і висловив свій погляд на речі. На жаль, перевтілення Престо справді виявилося "трудним випадком у практиці" Цорна.

— Основою нашого державного ладу є право приватної власності, — заявив прокурор. — Будь-яка власність передбачає не тільки об'єкт, але й суб'єкт права власності, простіше кажучи, — власності без власника не буває. Чи буде це індивідуальна власність, чи групова, як, наприклад, акціонерні товариства, первинним носієм права власності завжди є фізична особа, людина з певним обличчям. Що ж буде з суспільством, якщо хазяїн власності почне міняти своє фізичне обличчя, мов рукавички? Кому ж ми пред'являтимемо позови? З кого справлятимемо збитки? Як боротимемось із злісними банкротами? А головне — як ми зможемо вести боротьбу із злочинцями, які почнуть підробляти свої обличчя під обличчя мільйонерів так, як тепер вони підробляють чужі підписи? Як відрізнимо ми справжнього капіталіста від підробного? Настане жахливий хаос. Ділове життя припиниться. Країна загине в анархії. Ні, в нашій країні ми не можемо допустити свободу зміни зовнішності людини.

В дитячому віці, з лікувальною метою, застосування методів доктора Цорна, може, ще й допустиме. Але для дорослих ні в якому разі! І тому я вношу в конгрес законодавчу пропозицію: негайно прийняти закон, що забороняв би дорослим людям — під страхом позбавлення майнових прав — змінювати свій зовнішній вигляд будь-якими способами, за винятком випадків неминучого хірургічного втручання для врятування життя.