Українська література » Зарубіжна література » Людина, що знайшла своє обличчя - Бєляєв Олександр

Людина, що знайшла своє обличчя - Бєляєв Олександр

Читаємо онлайн Людина, що знайшла своє обличчя - Бєляєв Олександр

Себастьян знав, які небезпеки чекають в Америці мільйонера та його майно, а Престо був крупним мільйонером. Себастьян із завмиранням серця читав у газетах про ті хитрощі, до яких вдаються злочинці, щоб оволодіти чужим багатством. І зараз Себастьян не сумнівався в тому, що має справу з одним із молодчиків, який хоче обдурити його й обікрасти будинок Антоніо Престо.

"Але не на такого напав!" — насторожившись, бурмотів сам до себе старик.

Не тільки Себастьян, який багато чого бачив у житті, але й дурний молокосос не попався б на таку вудочку. Обман був занадто очевидний. Чи ж може бути, щоб людина так змінилася!

— Ну, чого ж ти стоїш? — нетерпляче запитав Престо.

— Їдьте собі, звідки приїхали! — грубо сказав Себастьян, піднімаючись на кілька сходин, щоб зайняти на всякий випадок зручнішу позицію біля дверей. — Хазяїна немає, а без нього я нікого в будинок не пущу. Мені суворо наказано.

— От чудний, кажу ж тобі, що я сам і є хазяїн, Тоніо Престо.

Престо зробив нетерплячий рух рукою, який чимсь нагадав Себастьянові жест колишнього потворного Престо. Від хвилювання й обурення, що Себастьян не пускає його, Престо підвищив голос, і в останній його фразі — "я сам і є хазяїн, Тоніо Престо" — почулися нотки фальцета карлика Тоніо.

Себастьян здивовано ще раз оглянув незнайомого молодого чоловіка.

"Що за чортовиння! — подумав старик. — У ньому справді немовби сидить два чоловіки!"

Можливо, Престо і вдалося б скористатися цією хвилиною вагання й переконати Себастьяна, якби не втручання ще одного свідка цієї сцени. Шофер зацікавився розмовою. Він скоса подивився на Тоніо. Звичайно, це не Престо. Хто ж не знає Престо! Шофер був явно на боці Себастьяна і непомітно моргнув йому, немовби попереджаючи: "Не пускай у будинок цього чоловіка, він небезпечний".

Себастьян зрозумів цей жест і піднявся ще на кілька сходин. Тепер він стояв біля самих дверей. Престо уже втрачав терпіння. Він теж почав підніматись по сходах, але Себастьян пильно стежив за зловмисником. З несподіваною для свого віку швидкістю він прослизнув у двері і замкнув їх на залізний засув, на ключ, на защіпку, на ланцюжок. Під час відсутності Престо Себастьян сам придумав усі ці складні запори і замовив їх слюсареві. Тепер старий був у повній безпеці і міг витримати облогу цілої ватаги бандитів.

— Що, не вдалося, хлопчику? — із злорадною посмішкою сказав він, стоячи за дверима.

Тоніо почав стукати, але Себастьян не відчиняв дверей. Ні просьби, ні умовляння не допомогли. Себастьян був твердий, мов скеля.

— Упертий, дурний старик! — спересердя вилаявся Престо.

Під насмішливим поглядом шофера Тоніо повільно спустився сходами, обдумуючи своє становище. Можливо, його власний шофер виявиться розумнішим? Престо пройшов до гаража, рядом з яким стояв маленький будинок, де жив шофер. На дверях висів великий замок.

— Мабуть, пустив мою машину на прокат, шахрай! — пробурчав Престо, йому нічого не лишалося більше робити, як зупинитися в номері готелю. Він назвав один з найкращих готелів у місті.

У Престо ледве вистачило грошей, щоб розплатитися з шофером. Ще добре, що він був у дорогому, прекрасно пошитому костюмі і мав чудові чемодани з солідними ярликами найкращих європейських і американських готелів. Швейцар шанобливо відчинив перед ним двері.

— Ваше прізвище? — запитав у Тоніо молодий чоловік у великих окулярах, який сидів за конторкою.

— Тоніо Престо, кіноартист, — випалив Тоніо.

Раніше йому не треба було називати себе. Стримуючи посмішку, швейцари, лакеї і метрдотелі першими шанобливо називали його на ім'я. Престо знали краще, ніж президента. Тепер йому довелося назвати себе. Та цього мало. Слова "Тоніо Престо" викликали у конторника несподіваний ефект. Він раптом відкинувся назад і кілька хвилин дивився на Престо здивованим поглядом. Потім люб'язно, але холодно сказав:

— Мабуть, ви однофамілець відомого Престо?

І тут Престо допустив малодушність. Він не захотів переконувати молодого чоловіка в тому, що суперечило очевидності: цей юнак в окулярах, так само як і Себастьян, не повірив би йому. Навіщо ставити себе в дурне становище людини, яка явно присвоює чуже ім'я?

— Так, однофамілець, — відповів Престо і поспішив піднятися ліфтом і сховатися в своєму номері.

"Що ж буде далі? — заклопотано подумав він. — Виявляється, втратити своє обличчя — пренеприємна річ".

Престо проголодався. Добре ще, що в готелі можна було снідати й обідати, не платячи кожного разу. Престо подзвонив і замовив сніданок. Тоніо помітив, що лакей якось особливо дивиться на нього. Певно, звістка про невідомого молодого чоловіка, який має безтактність присвоювати всім відоме ім'я, вже облетіла весь готель.

Престо поснідав і повеселішав. Кінець кінцем усе з'ясується, і він сам сміятиметься над своїми пригодами.

Тепер він вирішив здійснити свою давню мрію, яку плекав увесь час, поки був у лікарні Цорна: Престо задумав зробити перший візит Гедді Люкс. Він вибачиться перед нею і... Як-то вона тепер прийме його?

Престо ще раз критично поглянув у дзеркало і вирішив, що він справжній красень. От коли він зможе грати ролі у високих трагедіях! його мрія здійсниться... Він — Ромео, Гедда — Джульєтта... Престо став у позу і простягнув руки до уявлюваної Джульєтти. "Прекрасно! Чарівно! Вона не устоїть! Тепер вона не відмовить мені!" подумав Тоніо і, переодягнувшись у новий костюм, вийшов на вулицю.

ЗНОВУ ВІДМОВА

Вілла Гедди Люкс стояла за містом, недалеко від кіномістечка Пітча, за півмилі від власної вілли Тоніо. У Престо не лишилося грошей, щоб найняти автомобіль.

"Доведеться йти пішки", — думав він. І тут же втішив себе, що моціон — дуже корисна річ. Проте незабаром Тоніо пересвідчився, що навіть найкорисніші речі приємні тільки тоді, коли їх у тебе в міру. Щоб скоротити шлях, він вирішив іти новою, тільки що прокладеною дорогою.

Стояла нестерпна спека. Біле шосе, ще не покрите гудроном, блищало так, що очам було боляче. До того ж по шосе весь час туди й сюди снували автомобілі, здіймаючи таку куряву, що Престо задихався. Він давно встиг забути, що автомобілі залишають позад себе так багато куряви і що вони можуть завдавати стільки неприємностей людині, змушеній плентатись дорогою. А автомобілісти немов знущалися над пішоходом і, проїжджаючи мимо, так визивно ревіли в свої гудки і пускали стільки пилюки в очі, що Престо стискав кулаки від обурення.

Ще ніколи знайома дорога не здавалася йому такою довгою.

Коли Престо, нарешті, добрався до вілли Люкс, вигляд у нього був дуже непрезентабельний. Обличчя і комірець почорніли від бруду і поту, волосся злиплося, костюм і черевики вкрилися шаром куряви. Він оглянув себе і завагався, чи показуватись йому в такому вигляді перед Геддою. Але бажання швидше побачити її примусило Тоніо рішуче натиснути кнопку дзвоника. Двері відчинились, і Престо побачив ту саму покоївку, яку він мало не вбив сміхом разом з її господинею. Дівчина не впізнала його. Вона трохи презирливо оглянула його костюм, але, подивившись на обличчя, привітно посміхнулася. Ця посмішка підбадьорила й окрилила Престо.

— Я хотів би бачити міс Люкс.

Тисячі молодих людей, які мріють про славу кіноартистів і артисток, хочуть бачити міс Люкс в надії скористатися з її протекції. Десятки тисяч людей — чоловіків і жінок — різного віку вважали б за щастя лицезріти "божественну" Люкс. Але у неї невистачило б часу на роботу, якби вона почала приймати всіх, хто до неї приходить.

— Міс Люкс немає дома, — відповіла покоївка звичайною фразою.

Але Престо знав ці хитрощі.

— Для мене вона повинна бути дома! — сказав він багатозначно. — Я її давній друг, і вона буде дуже рада бачити мене. — Дівчина посміхнулась, коли молодий чоловік вимовив слово "давній". — Так, так, не смійтесь, — вів далі Престо. — Я знав Гедду, коли вона була ще зовсім маленькою дівчинкою. Я приїхав на кілька днів у справах і вирішив побачитися з нею. Але по дорозі мій автомобіль поламався і... — він значливо показав на свій костюм, — мені довелося йти пішки.

— Як накажете доповісти про вас? — уже зовсім люб'язним тоном запитала покоївка.

Знову це фатальне запитання!

— Бачите, — зам'явся Престо, — я хочу зробити міс Люкс сюрприз. Скажіть міс, що її хоче бачити давній друг.

Покоївка прочинила двері, впустила Престо у велику прийомну ї пішла доповісти своїй пані, попросивши Престо почекати відповіді. Це вже була напівперемога.

"Жінки цікаві, — думав Престо. — Гедда, мабуть, захоче подивитися, що це за давній друг, особливо після того, як покоївка опише їй мою зовнішність. А вона, певно, зробить це..."

— Будь ласка, міс просить вас пройти до неї в будуар, — сказала покоївка, і Престо хвилюючись пройшов у знайому кімнату, що утопала в м'яких килимах, на яких були розкидані пуфи, подушки, левові і ведмежі шкури.

Люкс напівлежала на кушетці, але коли увійшов Престо, підвелась і здивовано глянула на нього. Знову обман! До яких тільки хитрощів не вдаються ці поклонники і мисливці за славою!

— Чого вам треба? — сухо спитала вона.

Престо вклонився.

— Міс, я не обманув вас. Я ваш давній друг, хоч ви не впізнаєте мене. — Його приємний баритон і щирість тону справили добре враження.

— Прошу! — сказала Люкс, вказуючи на маленьке крісло.

Престо сів у крісло. Люкс опустилась на кушетку; хвилину тривала мовчанка. Потім Престо почав говорити, багатозначно поглядаючи на Люкс.

— Щоб переконати вас у тому, що я не обманув вас, я можу розповісти вам те, чого ніхто не знає, крім вас і... ще однієї людини. Я повторю, що говорив Тоніо Престо під час останнього побачення з вами, а також і те, що ви відповідали йому. Повторю від слова до слова.

— Він вам переказав це? — спитала вона.

Тоніо посміхнувся.

— Так, він мені переказав це. Він дуже вибачався, що завдав вам... турбот, примусивши вас сміятися так багато...

— Я мало не вмерла.

Престо ствердно кивнув головою.

— Я це знаю.

— Але при чому тут ви? — запитала Гедда. — Тоніо просив вас передати його вибачення?

— Так, він... заповів мені це.

— Він умер? — злякано спитала Гедда. Тоніо не відповів на її запитання.

— Дозвольте нагадати вам, що ви сказали у відповідь на його освідчення.

— Боже мій, я ж не могла припустити, що моя відмова уб'є його.

Відгуки про книгу Людина, що знайшла своє обличчя - Бєляєв Олександр (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: