Пастуша повість про Дафніса і Хлою - Лонг
Вернувшися додому, він убрався в дорогоцінні шати і сів коло батька, слухаючи його оповідання:
24. "Одружився я, діти, дуже рано. І як минув короткий час, я став, як мені здавалось, щасливим батьком, бо спочатку родився в мене син, потім донька, а третім Астіл. Мені здалося тоді, що в мене досить нащадків, і я викинув хлопчика, який народився в мене після цих трьох, і поклав з ним ці речі не як пам’ятні прикмети, а як смертні пожертви. Але доля судила інакше. Бо старший мій син і донька моя вмерли від одної хвороби в один і той самий день. Тебе ж воля богів зберегла, щоб бути мені ще однією опорою в старості. Забудь мені зло, що я зробив тобі, бо таке рішення не було добровільним, і ти, Астіле, не журись, що тепер половину лише всього мого майна ти дістанеш, бо для добродумного нема володіння вищої цінності, ніж брат. Любіть один одного, і тоді ви будете багатші, ніж царі. Бо я вам залишу багато землі, багато спритних слуг, золота, срібла і всякого добра, що буває в багатіїв. Тільки цей маленький маєток я віддаю зокрема Дафнісу, разом з Ламоном і Мірталою і козами, яких він сам пас".
25. Коли він ще говорив, Дафніс скочив. "До речі, о батьку",— гукнув він,— "пригадав ти мені. Я йду погнати моїх кіз на водопій, бо вони, мабуть, спрагою потомлені, чекають моєї дудки, а я сиджу тут".— Всі від душі розсміялись, що він, який став владарем, ще хоче бути козопасом, і послали іншого когось подбати про кіз. Вони принесли жертву Зевсові-рятівнику і влаштували бенкет. Сам лише Гнафон не брав участі в бенкеті: повний страху, він день і ніч ховався в храмі Діоніса, як той, хто шукає захисту. Звістка, що Діонісофан знайшов сина, і що Дафніс-козопас визнаний за владаря тих нив, швидко дійшла до слуху кожного; отже рано-вранці з усіх боків почали прибувати люди, щоб розділити радість Дафніса і принести дари його батькові. Дріас, названий батько Хлоїн, був перший серед них.
26. Діонісофан затримав усіх у себе, щоб вони взяли участь не лише в радості, а й у святі з приводу цієї події. Тим часом принесли багато вина, пшеничного хліба, болотяної дичини, молочних поросят, різного медового печива, і багато жертовних тварин зарізали на честь місцевим богам. Дафніс теж зібрав усе, що мав як пастух, і поділив це як жертовні подарунки богам. Діонісові він присвятив пастушу торбинку й шкуру, Панові — дудку й флейту, пастуший кийок і дійниці, які він сам зробив,— німфам. Але настільки миліше звичайне, ніяк несподіване щастя, що Дафніс плакав, розлучаючися з кожною з цих речей. І перш ніж присвятити дійниці, він ще раз подоїв кіз, а перш ніж віддати шкуру, він ще раз накинув її на себе і так само спершу пограв на дудці. І все, і кожне зокрема він поцілував, і покликав кіз, і позвав козлів, кожного на ім’я. Також напився він із джерела, як це часто робив разом з Хлоєю. Але кохання свого він не відкривав ще, чекаючи слушного часу.
27. Поки Дафніс був занятий жертвами, з Хлоєю було ось що: вона сиділа, плачучи, коло своєї отари і говорила, як личило: "Дафніс забув мене. Він мріє про багатих наречених. Та й чому ж я звеліла йому поклястить мені не німфами, а козами, яких він покинув так само, як і Хлою? Навіть коли він приносив жертви німфам і Пану, він не побажав мене бачити. Може, у своєї матері знайшов він кращих служниць, ніж я. Хай йому доля! Але я не житиму більш".
28. І коли вона так говорила, так зітхала, волопас Лампіс напав на неї з юрбою селян і вкрав її, гадаючи, що Дафніс уже не одружиться з нею, а Дріас тепер йому не відмовить. Так потягли її геть, не слухаючи її жалібних зойків. Але хтось, хто побачив це, розповів Напі, а ця — Дріасу, а Дріас — Дафнісу. Дафніс, збентежений і не наважуючись сказати про це батькові, але не мігши себе опанувати, побіг у садок і стогнав і казав: "О, нещасне впізнання! Чи не краще було мені пасти стада! Наскільки я був щасливіший в рабстві! Тоді я бачив Хлою, а тепер Лампіс поспішає з украденою і вночі він буде з нею спати; а я гуляю й розкошую і даремно клявся Паном, козами й німфами".
29. Ці слова Дафніса чув захований у саду Гнафон і, певний того, що настав слушний час помиритися з Дафнісом, він узяв із собою декількох хлопців Астіла і розшукав Дріаса. Він йому звелів показати дорогу до хати Лампіса і бігцем поспішив туди. Добігши саме тоді, коли той тягнув туди Хлою, Гнафон вирвав її з його рук і немилосердно побив його помічників — селян. Він ще хотів зв’язати Лампіса і взяти його з собою як полоненого, та Лампіс від нього втік. Зробивши це, він надвечір повернувся додому. Діонісофан уже спав, але Дафніс без сну плакав у садку. Гнафон підвів до нього Хлою і розповів йому все, а потім просив забути про зло, прийняти його як не зовсім негідного раба і не позбавляти його трапези, без якої він голодом умре. Коли Дафніс знову побачив Хлою і обняв її, він простив Гнафона; бачачи в ньому рятівника, а Хлою попросив пробачити йому те, що він так довго не дбав про неї.
30. Порадившись, вирішили вони про весілля покищо мовчати, а Хлою сховати і тільки матері відкрити це кохання. Але Дріас не погодився: він хотів розмовляти з батьком і обіцяв схилити його на згоду. І тільки зайнявся день, він пішов, узявши з собою прикмети в пастушій торбині, до Діонісофана й Клеарісти, які сиділи в садку. Біля них були Астіл і сам Дафніс. Коли все затихло, Дріас почав говорити: "Така сама доконечність, що й Ламона, змушує мене відкрити те, що досі було таємницею. Цю Хлою не я привів на світ і не я перший годував її. Хтось інший був їй батьком, а вівця вигодувала покинуту в печері німф. Це я сам бачив, а бачивши, здивувався, а здивувавшись, взяв її до себе. За це свідчить її краса, бо вона на нас нічим не схожа; за це свідчать пам’ятні прикмети, бо вони надто пишні для пастуха. Роздивіться і шукайте родичів дівчини, чи не виявиться вона гідною дружиною Дафнісові".
31. Не без наміру прорік Дріас останні слова, та й Діонісофан не без уваги їх вислухав. А подивившись на Дафніса і побачивши, як той зблід і нишком плакав, він дуже швидко впізнав ознаки кохання; і стурбований за власного сина більше, ніж за чужу дівчину, він уважно перевірив слова Дріаса. А розглянувши принесені пам’ятні прикмети, золотом гаптовані черевички, застіжки й пояс, він покликав Хлою і заспокоїв її: мовляв, чоловік у неї вже є, скоро знайдуться й батько та мати. Після того Клеаріста взяла її до себе і вбрала її, як личило дружині її сина. А Дафніса Діонісофан одвів набік і спитав його, чи не втратила Хлоя дівоцтва. Але, що Дафніс поклявся, що, крім поцілунків та обітниць, між ними нічого не було, Діонісофан зрадів із їх взаємної обітниці і посадив їх поруч.
32. Тепер можна було спізнати, яка буває чудова краса, коли до неї долати оздоби. Бо коли Хлоя була зодягнена, а волосся її заплетене, і обличчя вимите, вона всім здалась настільки прекраснішою, що сам Дафніс насилу впізнав її. Навіть без пам’ятних прикмет кожен поклявся б, що такій дівчині Дріас не міг бути батьком; а він теж був при тому і разом з Напою брав участь у бенкеті, лежачи на окремому ложі та маючи товаришами за столом Ламона й Мірталу. Наступного дня були знову зарізані жертовні тварини і наповнені чари. Хлоя теж присвятила богам свої скарби — дудку, пастушу торбинку, і шкуру, і дійниці. А воду того джерела в печері вона змішала з вином, бо на березі цього джерела її годувала вівця, і в цьому ж джерелі вона часто купалась. Вона теж уквітчала могилу вівці, яку показав їй Дріас; і вона ще раз пограла на дудці перед своїм стадом, а погравши, помолилась богиням, щоб ті, хто її підкинув, виявились гідними її одруження з Дафнісом.
33. А що досить було бенкетування на селі, то вирішили повернутись до міста і розшукати батьків Хлої і не відкладати далі шлюбу. Рано-вранці вирядились вони в дорогу, давши Дріасу ще три тисячі драхм, а Ламону — половину нив скосити і зжати, і кіз разом з їх пастухами, чотири пари волів, і зимовий одяг, і волю його дружині; а після того поспішили вони до Мітілени, кіньми й возами, з усією пишнотою. Приїхали вони вночі, і через це городяни їх не помітили; наступного ж дня зібралась юрба чоловіків і жінок коло їхніх дверей. Чоловіки свідчили Діонісофанові свою радість від того, що він знайшов сина, а ще більше, як вони побачили красу Дафніса. Жінки раділи разом із Клеарістою, що вона воднораз привезла додому сина і його наречену. Цих теж Хлоя сповнила здивуванням, виявивши їм свою красу, що була неперевершена. Таким чином усе місто заворушилось, і всі говорили про юнака і про дівчину, і вже хвалили їх щасливе одруження; всі бажали тільки, щоб рід дівчини виявився гідним її краси; і чимало вельми заможних жінок молили богів про те, щоб бути визнаними за матір такої гарної доньки.
34. Але Діонісофанові, який після довгого міркування поринув у глибокий сон, приснилось таке видіння: бачив він, ніби німфи благають Ерота, щоб він нарешті погодився на цей шлюб. Він зняв маленький лук, поклав його до свого сагайдака і звелів Діонісофанові запросити в гості до себе найвельможніших з мітіленців, а коли він наповнить останню чару, показати кожному пам’ятні прикмети і потім проспівати шлюбної пісні. Побачивши й почувши це, він рано-вранці встав і віддав наказ влаштувати блискучий бенкет з усього, що приносить земля й море і що є в болотах та річках; а після того запросив усіх найвельможніших мітіленців у гості. Коли вже настала ніч і наповнена була чара, з якої зливають жертву Гермесові, [51] один із служників приніс ті прикмети на срібному блюді і, починаючи з лівого боку, показав усім.
35. Всі інші не признали їх, але Мегакл, що лежав як найстарший на зверхньому місці, голосно й по-юнацькому палко крикнув: "Що я бачу? Що з тебе сталось, моя донечко? Отже й ти жива? Чи, може, якийсь пастух тільки це знайшов і приніс? Я благаю тебе, Діонісофане, скажи мені, звідки в тебе взялися прикмети моєї дитини? Не позбавляй мене щастя знайти її так, як ти знайшов Дафніса". Але Діонісофан попрохав його спочатку розповісти, як покинули Хлою, і Мегакл, так само палко, розповів: "Колись я був дуже бідним, бо все, що я мав, я витратив на влаштування хорових вистав і державних суден. Коли я був у такому стані, в мене народилася донька.
