Ірландський щоденник - Белль Генріх
Легко можна було б вивчити основи психології, зібравши кілька грубих доказів у вигляді таких побічних продуктів цивілізованого спілкування. Який гарний вогонь у каміні, що поглинає геть усі сліди; лишаються тільки чайні чашки, кілька горілчаних чарочок і червоний жар у каміні, який господар час від часу обкладає новими шматками торфу.
Так само і найбезглуздіші проспекти про холодильники, подорожі до Рима, "Золоту бібліотеку гумору", автомобілі та повідомлення про одруження — увесь цей потік, який що день, то дедалі зростає завдяки обгортковому паперу, газетам, запрошенням, конвертам, можна одразу ж перетворити тут у вогонь, додавши кілька трісок, підібраних під час прогулянки берегом — уламок від ящика з-під коньяку, клин, змитий хвилею з корабля, сухий, білий і такий чистий; тільки піднеси сірника до вогнища і вже спалахують язики полум'я, і час поміж п'ятою годиною вечора й північчю так швидко поглинається вогнем. Розмовляють неголосно, хто тут кричатиме, того вважатимуть або хворим, або блазнем. Біля каміна можна знехтувати європейськими звичками; о тій порі, коли в Москві вже протягом чотирьох годин, у Берліні протягом двох, навіть у Дубліні протягом півгодини панує темрява, тут понад морем розливається сяйво, і Атлантичний океан наполегливо відгризає брилу за брилою від західного укріплення Європи; рінь сиплеться в море, болотні струмки беззвучно виносять темну європейську землю в Атлантику, лагідно похлюпуючи, вони протягом десятків років по крупиночці змивають цілі поля у відкрите море.
Ті, що нехтують європейськими звичками, пригнічено підкидають до жару свіжий торф — старанно складені шматки, що мають присвічувати під час опівнічної гри в доміно; стрілка повільно ковзає по шкалі радіоприймача, щоб упіймати сигнали точного часу, але виловлює тільки уривки національних гімнів: "єще Польська не згінела..." —"...Бог оберіга королеву..." —"...Маас і Мемель, Еч і Бельт ще й досі є Німеччини кордоном..." (це не вимовляється і не співається, але ці слова закарбовані в цій невигадливій мелодії, наче на валу шарманки) —"...сини Вітчизни вішають аристократів на стовпах..." Повільно гасне зелене вічко радіоприймача, а полум'я іце раз облизує торф: там іще лежить у купці година часу — чотири шматки торфу навколо розжареного осердя. Щоденний дощ починається сьогодні пізно і, немов посміхаючись, тихо сіється на болото, в море.
Гудіння автомобільних моторів — гості роз'їжджаються по домівках,— віддаляється у бік розсипаних по болотах, по пагорбах вогників, де давно вже лежить глибока тінь, а тим часом на березі та понад морем іще видно. Хоча склепіння темряви без жодної шпаринки повільно насувається на небокрай, та однаково ще не зовсім темно, а на Уралі вже знову світає—Європа завширшки всього в одну коротку літню ніч.
13
ЯКЩО ШЕМЕСОВІ ЗАХОЧЕТЬСЯ ВИПИТИ...
Якщо Шемесові захочеться випити, йому треба добре обміркувати, на який час призначити свою спрагу: поки в селі є приїжджі (а вони бувають не всюди), то можна дати своїй спразі певну свободу, бо чужинцям дозволяється пити, коли заманеться, тож і тутешній може затесатися поміж них і стати біля шинкваса, до того ж, він є фольклорним елементом, що сприяє туризмові. Але після першого вересня Шемесові доводиться регулювати свою спрагу. Поліційна година в будень починається о двадцять другій, а це вже досить прикро, бо теплими, сухими вересневими днями Шемес часто працює до пів на десяту, а іноді ще й довше. А по неділях треба силувати себе, щоб спрага з'являлася або до другої години дня, або — між шостою і восьмою годинами вечора. Якщо обід затягнувся і спрага з'явилася лише після другої години, то Шемес застане шинок, до якого він завжди ходить, замкненим, а шинкар, навіть якщо спраглому, добре грюкнувши в двері, і вдасться його видобути з квартири, перепрошуватиме і не погодиться заради кухля пива або чарочки віскі ризикувати п'ятьма фунтами стерлінгів штрафу, поїздкою до провінційного центру та згаяним робочим днем. У неділю між другою і шостою годинами дня шинки мають бути зачинені, а в місцевому полісменові ніхто не може бути певен — є люди, в яких у неділю після доброго обіду трапляються напади бездоганності, й вони упиваються своєю відданістю законам. Але ж і Шемес добряче пообідав, і потяг до кухля пива аж надто зрозумілий, тож зовсім не такий гріховний.
Тому п'ять хвилин на третю Шемес стоїть посеред сільського майдану й розмірковує. Заборонене пиво смакує в уяві його спраглої горлянки звичайно набагато краще, ніж могло б смакувати легкодоступне пиво. Шемес роздумує: вихід є, можна було б узяти в хліву велосипед, прокрутити педалі шість миль до сусіднього села, бо шинкар у сусідньому селі має дати йому те, в чому відмовляє шинкар у рідному, а саме — пиво. Цей заплутаний закон про випивку має додаткову умову, що мандрівникові, який відійшов щонайменше на три милі від рідного села, не можна відмовляти в цьому прохолодному напої. Шемес усе ще вагається — географічні обставини йому невигідні, але, на жаль, вибирати свого місця народження не можна — тож Шемесові не пощастило, бо найближча пивничка розташована не за три, а за шість миль — надзвичайна невдача для ірландця, бо таке, щоб на відстані шести миль не трапилося жодного шинку, буває рідко. Шість миль туди, шість назад — дванадцяті миль, більш як вісімнадцять кілометрів заради кухля пива, та ще й шмат дороги на гору. Шемес не п'яниця, інакше він не вагався б так довго, а вже давно сидів би на велосипеді та весело бряжчав би шилінговими монетками в кишені. Йому хочеться випити тільки кухоль пива — шинка була щедро просолена, капуста дуже наперчена, а хіба ж личить чоловікові тамувати спрагу водою з криниці або сколотинами? Шемес роздивляється рекламний плакат, що висить над шинком — величезний, натуралістично змальований кухоль пива, золотисто-брунатний і такий прохолодний гіркуватий напій, а над ним біла, білосніжна піна, яку облизує спраглий тюлень. "А lovely day for a Guiness!*1 О Тантале!2 Скільки солі було в шинці, скільки перцю в капусті!
Лаючись, Шемес іде додому, виводить з хліва велосипед і сердито натискає на педалі. О Тантале! — А який вплив умілої реклами! Припікає, дуже гаряче, гора крута. Шемес змушений зіскочити з велосипеда й вести його, тримаючи руками за кермо, він упріває й лається, проте його лайка не послуговується сексуальною сферою, як у народів, що п'ють вино, це лайка людини, що віддає перевагу міцним спиртним напоям, куди блюзнірніша й одухотвореніша, ніж сексуальна бо spiritus — це дух! Шемес лає уряд, певне, лає священиків, що вперто підтримують цей незрозумілий закон (бо коли в Ірландії дають дозвіл на утримання шинку, влаштування танцювальних вечорів, встановлюють поліційну годину,— вирішальне слово так само мають вони). І це той самий спітнілий Шемес, котрий кілька годин тому так віддано й вочевидь побожно стояв у церкві та слухав євангеліє.
Нарешті він видерся на гору, і тут розігрується скетч, який я залюбки опишу, бо тут Шемес зустрічає свого двоюрідного брата Дермота з сусіднього села. Дермот теж їв присолену шинку й наперчену тушковану капусту. Дермот теж не п'яниця, йому хочеться тільки випити кухоль пива, щоб втамувати спрагу. Він теж стояв у своєму селі перед рекламним плакатом з натуралістично зображеним кухлем пива й тюленем, що ласував напоєм, він теж вагався, потім все-таки викотив з хліва велосипед, теж вів його на гору, впрівав і лаявся — і от зустрів Шемеса. їхній діалог короткий, але блюзнірський, потім Шемес мчить з гори до Дермо-тової пивнички, а Дермот — до Шемесової, і кожен з них зробить те, чого не збирався робити — нап'ється до нестями, бо було б безглуздо вирушати в таку дорогу заради одного кухля пива та однієї чарки віскі. Коли згодом, того ж дня, вони, похитуючись і виспівуючи, знову тягтимуть свої велосипеди нагору і з карколомною швидкістю мчатимуть униз, вони, що аж ніяк не п'яниці (а може, таки п'яниці?), стануть ними ще до того, як звечоріє.
Може статися й таке, що спраглий Шемес, стоячи після другої години на сільському майдані та спостерігаючи, як ласує пивом тюлень, вирішить почекати й не виводити з хліва велосипед; може, він вирішить,— яке приниження для справжнього чоловіка! — втамувати спрагу сколотинами або водою та завалиться на ліжко з недільною газетою. Нестерпна післяполуднева спека й тиша присплять його, і коли він раптом прокинеться, зиркне на годинник, то з переляку, наче за ним женеться нечистий, помчить до шинку навпроти, бо вже за чверть восьма і його спразі лишилося всього п'ятнадцять хвилин. Шинкар уже почав вигукувати своє звичне: "Ready now, please! Ready now, please!*1 Квапливо й сердито, весь час позираючи на годинник, Шемес видудлить три, чотири, п'ять кухлів пива, перехилить кілька чарок віскі, бо стрілка годинника вже наближається до восьмої, і той, кого поставили біля дверей на чати, повідомляє, що сільський полісмен поволі чвалає до шинку —є люди, котрим у неділю ввечері дошкуляють напади поганого настрою та вірності законам!
Зайшовши в неділю ввечері до шинку незадовго до того, як шинкар почне гукати "Закінчуйте вже, будь ласка!", можна побачити, як до шинку вриваються всі ті, кого не мають за п'яниць, а кому просто спало на думку, що шинок скоро зачиниться, а вони так і не зробили того, до чого "навіть і не прагнули" (якби не оця безглузда постанова!)—тобто ще й досі не впилися. За п'ять хвилин до восьмої наплив люду величезний: кожен п'є, щоб втамувати спрагу, яка може ще з'явитися о десятій або об одинадцятій, а може й узагалі не з'явитися. Крім того, кожен почувається зобов'язаним пригостити інших — тоді шинкар кличе на поміч свою дружину, небог, онуків, бабусю, прабабу й тітку, бо за три хвилини має ще поналивати сім разів по кругу — шістдесят півлітрових кухлів пива, стільки ж чарок віскі, але їх треба не тільки налити, а й щоб відвідувачі встигли випити. Той запал, з яким тут п'ють і пригощають інших, має в собі щось дитяче — щось на зразок того, як хлопчаки курять потайки, а по тому так само потайки блюють — а закінчується все це, тільки-но полісмен рівно о восьмій з'являється на порозі, вже справжнім варварством: розлючені, бліді сімнадцятирічні хлопці, заховавшись десь у хліві, дудлять пиво й віскі, на догоду безглуздим правилам чоловічої солідарності, а шинкар лічить — купи фунтових папірців, дзвінке срібло, все гроші, гроші.
