Воно - Кінг Стівен

Але я все одно кажу, що це нічого к чорту не означає.

— А ви намагалися завести собі дітей?

— Ми не користуємося протизаплідними засобами, якщо це те, що ти маєш на увазі, — проголосив Едді з кумедно зворушливою гідністю, хоча щоки в нього спалахнули. — Просто так сталося, що моя дружина має трохи… Ох, чорт. Вона має задуже велику вагу. Ми були в лікарки, і та сказала нам, що моя дружина, можливо, ніколи не матиме дітей, якщо не скине трохи ваги. А чи це робить нас злочинцями?

— Легше стався до цього, Едсе, — заспокоїв Річі, нахиляючись до Едді.

— Не називай мене Едсом і не смій щипати мене за шоку! — обрушився з криком той на Річі. — Сам знаєш, як я це ненавиджу! Я завжди це ненавидів!

Річі відсахнувся, моргаючи.

— Беверлі? — запитав Майк. — А як щодо вас із Томом?

— Дітей нема, — відповіла вона. — І також не оберігаємося. Том хоче дітей… і я теж, звичайно, — додала вона похапливо, окинувши всіх швидким поглядом. Біллу подумалося, що очі в неї надто яскраві, майже як очі в якоїсь актриси, котра добре виконує свою роль. — Просто поки що цього не трапилося.

— Ти обстежувалася де слід? — запитав Бен.

— О так, звичайно, — сказала вона, видавши легенький смішок, що прозвучав майже хихотінням. І тут у зблиску того осягнення, які стаються в людей обдарованих одночасно цікавістю й проникливістю, Білл раптом багато чого збагнув про Беверлі та її чоловіка Тома, псевдонім — Найчудовіший Чоловік у Світі. Беверлі дійсно пішла й обстежилася на плідність. Але, на здогад Білла, Найчудовіший Чоловік відмовився навіть на мить розглянути припущення, ніби щось може бути не так зі спермою, виробленою в його Священних Надрах.

— А як щодо тебе з твоєю дружиною, Великий Білле? — запитав Річі. — Намагалися?

Усі зацікавлено подивились на Білла… тому що його дружина була особою, яку вони знали. Одра аж ніяк не була найвідомішою чи найулюбленішою з актрис, проте вона безумовно належала до монетарні, де карбують знаменитостей, що у другій половині двадцятого століття певним чином підмінило такий засіб розрахунків, як талант; коли вона коротко підстриглася, її фотографія з'явилася в журналі "Люди",[501] а під час здебільшого нудного періоду в Нью-Йорку (та п'єса, у якій вона планувала виступати на Бродвеї, провалилася) Одра, попри наполегливі заперечення її агента, подарувала тиждень свого часу "Голлівудським квадратам"[502]. Вона була незнайомкою, чиє гарне обличчя було їм відоме. Білл подумав, що особливо зацікавлений вигляд наразі має Беверлі.

— Ми намагалися час від часу протягом останніх шести років, — сказав Білл. — Останні місяців вісім це було не на часі через той фільм, який ми робили — називається "Мансарда".

— Знаєш, у нас виходить невеличкий синдикований щоденний розважальний блок із п'ятої п'ятнадцяти до пів на шосту вечора, — сказав Річі. — "Огляд зірок" називається. Буквально минулого тижня там був сюжет про цей клятий фільм — типу "Чоловік і Дружина Щасливо Працюють Разом". Прозвучали обидва ваші імені, але в мене не виникло жодної асоціації. Кумедно, хіба ні?

— Дуже, — зауважив Білл. — У всякому разі, Одра сказала, це була б така наша вдача, якби вона завагітніла під час пре-продакшена й протягом десяти тижнів зранку блювала, а потім напружено грала свою роль. Але дітей ми хочемо, так. І намагалися ми достатньо серйозно.

— Обстежувалися на плідність? — запитав Бен.

— Еге ж. Чотири роки тому, в Нью-Йорку. Лікарі знайшли дуже маленьку доброякісну пухлину в матці Одри й сказали, що це наше щастя, бо, хоча та пухлина не завадила б їй завагітніти, вона могла б призвести до позаматкової вагітності. У будь-якому разі, ми з нею обоє плідні.

Едді вперто повторив:

— Нічого це збіса не доводить.

— Тим не менше, наводить на думку, — пробурмотів Бен.

— А на твоєму фронті жодних маленьких розладів, Бене? — спитав Білл. Він сам собі шоковано здивувався, второпавши, що його губи мало не промовили "Скирт" замість "Бен".

— Я ніколи не був жонатим, я завжди був обережним і ніколи не мав судових позовів з приводу батьківства, — відповів Бен. — Поза цим, я не думаю, що існує якийсь дієвий спосіб щось з'ясувати.

— Бажаєте почути кумедну історію? — запитав Річі. Він усміхався, але в його очах не було веселості.

— Звичайно, — кивнув Білл. — Ти завжди був майстром кумедних речей, Річі.

— Твоє лице чисто муя срака, хльопче, — відгукнувся Річі Голосом Копа-ірландця. Це був дійсно класний Голос Копа-Ірландця.

"Ти безмірно покращив свою майстерність, Річі, — подумав Білл. — У дитинстві, як не дувся мозком, ти не міг зобразити копа-ірландця. Хіба що раз… або два… коли

(смертевогні)

було що?"

— Твоє лице чисто муя срака; просто не за'увай це пу… рів… няння, мій пречу'есний закантико.

Зненацька Бен Генском затиснув собі носа й високим, тремтячим хлопчачим голосом запищав: "Біп-біп, Річі! Біп-біп! Біп-біп!"

За якусь мить, сміючись, також затиснувши собі носа, до цього приєднався й Едді. Те саме зробила Беверлі.

— 'Аразд! 'Аразд! — загукав Річі, і сам сміючись. — 'Аразд, я здаюся! Заради Христа!

— Ой леле, — Едді відкинувся на спинку крісла, сміючись так, що ледь не ридаючи. — Ми запопали тебе, як тоді, Базікало. Так і треба, Бене.

Бен усміхався, але дещо розгублено.

— Біп-біп, — повторила Бев і захихотіла. — Я була зовсім про це забула. Ми ж завжди тебе забіпікували, Річі.

— Ви, друзі, ніколи не могли визнати справжнього таланту, от і все, — задоволено промовив Річі. Як і в давні часи, його можна було вибити з рівноваги, але він так само залишався Джо Палукою[503] у вигляді надувної ляльки з піском в основі — він майже миттєво випрямлявся. — Це ж був один із твоїх невеличких внесків до Клубу Невдах, чи не так, Скирте?

— Йо, гадаю, начебто так.

— Яка людина! — промовив Річі тремтячим, сповненим благоговіння голосом і почав віддавати поклони над столом, з кожним нахилом ледь не встромляючи носа до чашки з чаєм. — Яка людина! Ох, д-і-і-і-тоньки, яка людина!

— Біп-біп, Річі, — серйозно промовив Бен, та зразу ж вибухнув сміхом, його звучний баритон був зовсім не схожим на тремтливий дитячий голос. — Ти й досі той самий зозулястий марафонець[504].

— То ви, друзі, бажаєте почути цю історію чи ні? — перепитав Річі. — Мені-то взагалі без різниці, хоч так, хоч інак. Біпікайте, якщо захочеться. Я прийму образу. Я маю на увазі, що ви дивитеся на чоловіка, який одного разу взяв інтерв'ю в Оззі Осборна.[505]

— Розповідай, — мовив Білл. Кинувши поверх голів погляд на Майка, він побачив, що той ніби повеселішав чи принаймні виглядає розслабленішим, відтоді як розпочався їхній обід. Це сталося завдяки тому, що відбулося майже несвідоме возз'єднання, свого роду легке повернення до старих ролей, чого майже не трапляється, коли збираються разом колишні приятелі. Білл так і думав. А ще він подумав: "Якщо існують певні передумови для віри в магію, які уможливлюють використання магії, тоді такі передумови, мабуть, неминуче мусять бути самоуправними". Думка була не вельми втішливою. Від неї він відчув себе людиною, прив'язаною до боєголовки керованої ракети.

Воістину, біп-біп.

— Гаразд, — провадив Річі. — Я міг би відтворити цю історію довгою й печальною або подати її як версію коміксу про Блонді й Дегвуда[506], але виберу щось проміжне. За рік по тому, як переїхав до Каліфорнії, я зустрів дівчину, і ми з нею доволі сильно запали одне на одного. Почали жити разом. Спершу вона була на тій пігулці, але від неї її майже весь час нудило. Вона говорила про те, щоб уставити спіраль, але мене це не вельми надихало — в пресі тільки-но почали з'являтися публікації, що ті спіралі можуть бути не цілком безпечними.

Ми тоді часто балакали про дітей і дійшли рішення, що не хочемо їх мати, навіть якщо узаконимо наші стосунки. Безвідповідально приводити дітей у такий гівняний, небезпечний, перенаселений світ… і бла-бла-бла, і всяке а-бе-ве-ге-де, ходімо, підкладемо бомбу в чоловічий туалет "Бенк оф Америка", а потім повернемося до нашої орендованої квартирки, курнемо дуру, потеревенимо про розбіжності між маоїзмом і троцькізмом, якщо ви розумієте, про що я кажу. Чи, може, я зараз занадто несправедливий до обох нас тодішніх. Отаке-от лайно, ми були молоді й природно ідеалістичні. Скінчилося тим, що я вирішив обрізати собі дроти, як це називають у тусовці Беверлі-Гіллз із тамтешнім безвідмінно вульгарним шиком. Операція пройшла без проблем, я не мав жодних незручних наслідків. А вони трапляються, розумієте. В одного мого друга яйця розпухли ледь не до розмірів коліс "кадилака" 1959 року. Я було хтів йому подарувати на день народження підтяжки й пару діжок — такий собі дизайнерський грижовий бандаж, — але набряклість спала ще до того.

— Викладаєш усе зі звичайно притаманними тобі тактом і гідністю, — зауважив Білл, і Беверлі знову почала сміятись.

Річі відреагував величезною, щирою усмішкою:

— Дякую тобі, Білле, за такі слова підтримки. У твоїй останній книжці слово "їбати" було використано двісті шість разів, я рахував.

— Біп-біп, Базікало, — серйозно промовив Білл, і тут уже засміялися всі. Білл подумав, що зараз майже неможливо повірити, що менш як десять хвилин тому вони балакали про мертвих дітей.

— Катай далі, Річі, — сказав Бен. — Час минає.

— Ми з Сенді прожили разом два з половиною роки, — продовжив Річі. — Двічі впритул наблизилися до того, щоб побратися. Далі все обернулося так, що, я гадаю, ми вберегли себе від купи головного болю з усім тим лайном стосовно спільної власності завдяки простоті наших відносин. Вона отримала пропозицію приєднатися до однієї корпоративної юридичної фірми у Вашингтоні майже в той самий час, як мені запропонували стати вікендовим жокеєм на радіо "КЛАД" — невеличкий прогрес, але ногу в двері уже просунув. Вона сказала мені, що для неї це великий шанс і я буду зажерливою свинею, найнечуттєвішим чоловічим шовіністом на всі Сполучені Штати, якщо гальмуватиму, крім того, у будь-якому випадку Каліфорнії їй уже задосить. Я відповів їй, що теж отримав свій шанс. Ми це перетерли, потім витерли ноги одне об одного, і врешті-решт після всіх перетирань і витирань Сенді поїхала.

— Приблизно через рік після того я вирішив спробувати повернути себе в стан до вазектомії. Жодних реальних підстав для цього не було, і з того, що я читав, мені було ясно, що шанси я маю доволі мізерні, але подумав — та що за чорт.

— Ти з кимсь тоді постійно зустрічався? — спитав Білл.

— Ні — у тому-то й полягає кумедність, — відповів Річі, хмурячись. — Просто прокинувся одного дня з такою… сам не знаю, з такою примхою, з бажанням повернути все назад.

— Чи ти не здурів був? — сказав Едді.