Цусіма - Новиков-Прибой Олексій
В такому ж становищі опинився і "Дмитрий Донской". Густішала пітьма. Він переживав тривожну ніч, відбиваючись від мінних атак. На нього, кинувшись від своїх міноносців, мало не налетів крейсер "Владимир Мономах". Обидва ці кораблі так наблизились один до одного, що на "Донском" ледве встигли покласти руль "ліво на борт" і тільки цим маневром врятувалися від катастрофи. Безладдя, супроводжуване нервовим артилерійським вогнем, тривало довгий час. Раз у раз розлягались одчайдушні викрики:
— Міноносець справа!
— Міноносець зліва!
— Силует на правому крамболі!
Вогняні спалахи, гуркіт гармат і гул снарядів наповнювали пітьму безумством.
Тільки опівночі, закривши вогні, крейсер вийшов із сфери бою. ' На передньому містку Лебедев скликав військову раду і поставив перед нею питання:
— Куди нам тепер іти?
І тут же, не чекаючи відповіді, додав, як звичайно, своєю скоромовкою:
— Ми повинні б бути в загоні крейсерів Еиквіста. Але адмірал, користуючись перевагою ходу таких найновіших суден, як "Олег", "Аврора" і "Жемчуг", пішов від нас, зник в зюйд-вестовій чверті. Ми пробували за ним гнатися. Не наша вина, якщо ми на своєму старику від нього відстали. А шукати його, мені здається, було б марно.
— Ідімо у Владивосток! — залунали голоси офіцерів.
— Іншого шляху нам нема! — підхопили інші.
На цій пропозиції, поговоривши трохи, зупинились усі.
О першій годині ночі взяли висоту Полярної зорі. Обчислення показали, що крейсер перебуває на сорок п'ять миль північніше від Корейської протоки. Значить, "Дмитрий Донской" вийшов уже в широку частину Японського моря, тримаючи курс тепер норд-ост 23°. Одне тільки турбувало багатьох — за кормою рухались три міноносці, і не було певності, що це свої. В усякому разі, за ними стежили, тримаючи напоготові гармати. Повільно проходила напружена ніч, погрожуючи несподіваним лихом. Десь у просторі кілька раз намагалися перемовлятись по бездротовому телеграфу японці. Але зараз же станція крейсера, втручаючись в їхню розмову, збивала їх, і ті вмовкали.
Наближення світанку пробудило в усіх надію на кращий кінець. Міноносці, що трималися за кормою, були російські. їх було два: "Бедовый" і "Грозный". З містка і палуби дивилися назад, на ці димуючі маленькі судна, з такою любов'ю, наче вони були рідні діти крейсера.
Гостроокий і метушливий сигнальник, зрадівши, доповідав старшому офіцерові:
— Вони самі, ваше високоблагородіє. Я їх уночі ще впізнав. Виходить, даремно сумнівалися.
Блохін зсунув кашкет на потилицю, оголивши великий лоб, і за своєю постійною звичкою промовив:
— Н-да!
Потім наморщив м'ясистий ніс і, повернувшись до командира, заговорив, розтягуючи фрази:
— Я все-таки переконаний, Іване Миколайовичу, що за нами вночі йшли три кораблі, а тепер лишилось тільки два. Куди, однак, зник третій? і
Командир швидко відповів:
— Це мене мало цікавить. Важливе те, що противника поки що ніде не видно. Може, доберемося до Владивостока.
Зі сходу, з боку Японських островів, ширився і розливався світанок. Небо було спокійне. Тихо брижилося море, рожевіючи на гребенях. В далечині на обрії побачили ледве помітний димок. Чий це йшов корабель? Незабаром "Бедовый" семафором передав на крейсер депешу, одержану ним по бездротовому телеграфу: "Зменшити хід для приєднання "Буйного" і зняття, адмірала".
ШТАБ МРІЄ ПРО ПОЛОН
Напередодні ввечері, коли адмірал Рожественський був уже на "Буйном", Баранов дістав наказ розшукати флагманський корабель і зняти з нього штаб. Це означало, що треба врятувати решту членів штабу, які лишилися на гинучому кораблі. Але Баранов такий наказ зрозумів інакше, гадаючи, що з "Суворова" нікого ще не зняли. Звичайно, "Бедовый" не знайшов флагманського корабля і все крутився біля легких крейсерів, стараючись триматися далі від поля бою. І раптом тепер, 15 травня вранці, одержано таку загадкову телеграму — зняти адмірала! А головне — в ній нічого не говорилось, якого адмірала: Рожественського чи Небогатова? А може Фелькерзама? Від такої несподіванки командир "Бедового" тільки крякнув. Що буде, коли це виявиться сам командуючий? І на яке судно він захоче пересісти? Баранов забігав по містку, заметушився, вигукуючи:
— От тобі маєш? Оце так сюрприз! Добре було б, коли б це був Небогатов або Фелькерзам. Ну, а як той? О, ні, ні! Дай боже, щоб це був інший адмірал, але тільки не Рожественський...
Крейсер "Дмитрий Донской" і міноносці "Бедовый" і "Грозный" поступово зближалися з "Буйным".
В цей час командир Коломейцев спустився в свою каюту до адмірала:
— Ваше превосходительство, дозвольте доповісти вам, що на ввіреному мені міноносці машина пошкоджена, котли, що живилися забортною водою, обросли сіллю, вугілля кінчається. При таких умовах я ні до якого нашого порту дійти не можу. А гому я вирішив запропонувати вам, чи не бажаєте ви перейти на "Донской"?
Адмірал, слухаючи командира, відвів чорні очі вбік, наче боявся зустрітися з його поглядом, і тихо запитав:
— Адже при ньому є і міноносці?
— Так точно, ваше превосходительство, "Бедовый" і "Грозный"! — відрубав Коломейцев.
Адмірал щось обдумував і не відразу промовив:
— Ні, я краще перейду на "Бедовый", якщо, звичайно, на ньому все гаразд і є досить вугілля.
— Єсть!
Коломейцев вийшов з каюти і піднявся на місток. З "Буйного", коли підійшли до "Бедового" зовсім близько, запитали голосом:
— Скільки у вас є вугілля і який можете розвинути хід?
На містку "Бедового" з'явився викликаний інженер-механік Ільюто-вич. Це був непоказний чоловік — низенький, кремезний, з великим носом, з темно-рудими вусами, що звисали вниз, як дві бурульки. Звичайно він швидко сходився з людьми, любив поговорити, граючи при цьому легковажними очима, але тепер він був похмурий і, розмовляючи з ненависним командиром, дивився вниз, ніби зацікавився його начищеними черевиками. Баранов, порадившися з ним, гучно крикнув на "Буйный":
— Вугілля маю сорок дев'ять тонн. Для економічного ходу вистачить його на дві доби. Можу дати і повний хід — двадцять п'ять вузлів.
З "Буйного" знову спитали:
— За скільки часу можете дійти до Владивостока?
— За півтори доби,— відповів Баранов.
Такі ж запитання ставили і "Грозному" і теж дістали задовільні відповіді. Але штабні чини на чолі з адміралом чомусь все-таки вирішили пересісти на міноносець "Бедовый". Всі чотири судна стояли з застопореними машинами, похитуючись на мертвих брижах. Крейсер "Донской" дістав семафором накая спустити шлюпки. Баркас і гребний катер моментально опинилися на воді. Катер пристав до правого борту "Буйного", щоб зняти адмірала і його помічників. Але минула ціла година, перш ніж винесли командуючого нагору. Тим часом баркас, пристаючи до протилежного борту, почав переправляти на крейсер ос-лябську команду, яка дуже переповнила міноносець.
Баранов весь час був на містку свого міноносця і схвильовано приставляв до очей бінокль. Вигляд у командира був дуже розгублений. О дев'ятій годині катер під помахами весел почав наближатися до борту "Бедового". Тепер ніякого сумніву не було: перевозили самого Рожественського, який лежав на носилках, його важко було б упізнати, але разом з ним були чини його штабу: флаг-капітан — капітан 1-го рангу Клап'є де Колонг, флагманський штурман — полковник Філіп-повський, той і другий з пов'язками на головах, завідуючий військово-морським відділом — капітан 2-го рангу Семенов, старший флаг-офіцер — лейтенант Кржижановський та інші. Баранов, зірвавшись з містка, помчав до трапа з такою поспішністю, наче за ним гналися з ножем. Лице його то блідло, то вкривалося червоними плямами, а губи, силкуючись щось сказати, судорожно кривились. Він ясно усвідомлював: якщо раніш Рожественський йому протегував, то вчорашня його витівка навряд чи буде прощена. Адже він так по-зрадницьки покинув свого командуючого і вважав його уже мертвим. А насправді адмірал був живий і дивиться з носилок прямо на нього пронизливим чорним оком.
Гребці пошабашили, гакові зачепилися за трап. Мічман Гернет, що управляв катером, звернувся до адмірала:
— Ваше превосходительство, чи не буде яких наказів на "Донской"? На це Рожественський відповів твердо і рішуче:
— Іти у Владивосток!
Лейтенант Леонтьев, що вискочив на палубу, сказав команді, яка приготувалася прийняти носилки:
— Обережніше, братці, адже це адмірал.
Баранов розправив свою атласну бороду на дві половини і, набравши повні груди повітря, весь витягнувся. Права рука його, піднята до козирка кашкета, здригалася, очі налилися тваринним страхом. Однак побоювання його були даремні. В інший час, при інших умовах, незважаючи на свою знеможеність від ран, адмірал, звичайно, розгромив би такого командира, який не виконав бойового наказу. Але в даний момент це не входило в його розрахунки. Опинившись на палубі, Рожественський прямо з носилок простяг руку командирові і ласкаво сказав:
— Як нас ррзкатали!
Зворушений такою несподіваною милістю, Баранов почав цілувати руки свого начальника, розсипаючись перед ним підлесливим говірком: ' — Так, так, ваше превосходительство, розкатали. Але я страшенно радий, ваше превосходительство, що хоч ви лишилися живі...
Тут же стояли матроси, похмуро позираючи на адмірала.
Всього тільки добу тому, коли б він прибув на палубу міноносця, всіх охопив би стан того заціпеніння, яке буває, коли бачиш божевільного, озброєного сокирою. А тепер, після бою, він, втікши від решток розбитої ескадри, відразу перетворився в нікчему. Його розглядали з цікавістю і в той же час із смутком, ніби дивуючись, як досі вони могли йти за таким бездарним командуючим.
Адмірал поздоровкався з командою, і на його привітання мляво і різнобійно, ніби люди розучились відповідати вищому начальству, залунали голоси:
— Здравія бажаєм, ваше... итество!
Рожественського віднесли на ют. Тут зняли з носилок і посадили на парусинову койку. А коли почали спускати по вузькому трапу вниз, Баранов закричав на матросів, які хотіли допомогти:
— Не сміти! Не сміти доторкатися до його превосходительства! Я сам спущу його превосходительство!
Внизу, на палубі, адмірал став на ноги і, підтримуваний командиром, ввійшов у його каюту і ліг на койку.
3 "Донского" негайно викликали молодшого лікаря Тржеменського для догляду за Рожественським.
"Бедовый" пішов на північ, піднявши сигнал: "Грозный", іти за мною".
