Цусіма - Новиков-Прибой Олексій

Але все зводилося до того, як зберегти життя адмірала, а разом з ним, значить, зберегти і свої голови. Лишалося умовити командира Коломейцева. Він вимагав від штабних писаного протоколу. А як можна було видати йому такий документ? Він вважався за хороброго командира, він, крім усього, міг затаїти злобу проти адмірала і штабу за несправедливі на^ падки на нього, і нічого не буде дивного, коли він арештує їх всіх, бо начальство, яке задумало здати судно ворогові, перестає бути начальством. Побачивши суднового офіцера, низькорослого товстуна, лейтенанта Вурма, штабні чини наказали йому дістати простиню, а потім послали його з нею на місток до командира.

— Це що значить? — суворо запитав Коломейцев.

— Штаб розпорядився, якщо зустрінемося з японцями, то підняти простиню замість білого прапора,— пояснив лейтенант Вурм.

Командир розсердився і закричав:

— Що за трагікомедія? Я, командир російського військового судна, і раптом повезу свого адмірала в полон?! Цього ніколи не буде!

Він вихопив з рук лейтенанта Вурма простиню і викинув її за борт. А потім додав:

— Ідіть униз і попросіть у них писаний протокол. Тоді побачимо, що треба робити.

Коли лейтенант Вурм спустився в кают-компанію, всі штабні чини вже спали, а може, тільки удавали,, що сплять. Він розбудив їх і переказав їм доручення командира. Вони вислухали його, але нічого на це не сказали.

А що сталося з покинутою ескадрою? Тепер це питання нікого більше не цікавило. Ніхто також не згадав і про "Суворова". На броненосці лишилися сотні живих людей. Можливо, вони сподівалися, що штаб подбає про них і віддасть розпорядження зняти екіпаж з гинучого флагманського корабля на інше судно. Але штаб, заклопотаний собою, своєю втечею, про це забув.

А тим часом "Суворова" спіткала страшна доля. В кінці денного бою, після семи годин вечора, з японської сторони з'явилися міноносці і, як зграї гончаків, 'накинулися на колись могутнього, а тепер умираючого звіра. Але і в цю хвилину він озвався передсмертним риканням. В кормовому казематі заблимали спалахи пострілів останньої тридюймової гармати. Там на своєму посту лишався вірний кораблю прапорщик Курсель. Тільки зайшовши з носу і вийшовши з-під обстрілу кормового каземату, японці змогли випустити свої міни майже в упор. Три чи чотири удари одночасно дістав і без того понівечений броненосець, на якусь мить високо викинув полум'я, і, обгорнувшись хмарами чорного і жовтого диму, швидко потонув.

Врятованих не було.

А за п'ять кабельтових від "Суворова" через кілька хвилин загинула і "Камчатка". Вона намагалась захистити свій флагманський корабель, маючи в себе на борту всього лише чотири маленькі 47-міліметрові гармати. Великий снаряд розірвався в її носовій частині, і вона швидко пішла на дно за броненосцем.

З "Камчатки", на якій плавали переважно вільнонаймані робітники, мало лишилося свідків.

КРЕЙСЕР "ДМИТРИЙ ДОНСКОЙ" У ВІРНИХ РУКАХ

Двотрубний крейсер "Дмитрий Донской", водотоннажністю в шість тисяч двісті тонн, з двома машинами системи компаунд, що працювали на один вал, був спущений на воду в 1885 році. Замолоду він міг розвивати хід до сімнадцяти вузлів. За правилами німецького флоту, строк служби для крейсерів вважається двадцять років. У Цусімську протоку він прибув саме в такому віці. Це був уже старик із спрацьованими механізмами, з пониженим ходом, що не перевищував тринадцяти вузлів. Тільки артилерія на ньому була замінена новою. Незважаючи на бойове переозброєння, в очах адмірала Рожественського це судно здатне було нести лише караульну службу в гавані або на рейді, і через те мало особливу кличку "Брандвахта".

Згідно з наказом командуючого, "Дмитрий Донской" разом з іншими крейсерами повинен був під час бою охороняти транспорти. Покладені на нього обов'язки він виконував у денному бою 14 травня досить сумлінно, його шість шестидюймових гармат і шість 120-міліметрових при кожній слушній нагоді вливали свої голоси в загальний артилерійський рев ескадри.

На початку бою на "Донском" щось сталося з рульовою машиною: відмовилась працювати. Негайно був викликаний на місток старший офіцер, капітан 2-го рангу Блохін. Командир судна, капітан 1-го рангу Іван Миколайович Лебедев, звертаючись до нього, заговорив своїм звичайним м'яким голосом:

— От у чому річ, Костянтине Платоновичу. У нас чомусь скисла рульова машина. Негайно ідіть на задній місток і звідти будете управляти крейсером.

— Єсть,— підкинувши праву руку до козирка, шанобливо відповів старший офіцер.

Блохін зійшов на палубу і важкою ходою, похитуючись, пішов до корми. Ручний штурвал під його керівництвом швидко був пущений у роботу. На задньому містку старший офіцер лишився надувно.

Часом великолоба голова його повільно поверталася, охоплюючи поле бою оцінюючим поглядом холодних сірих очей.

На сорок третьому році життя фігура його була кремезна і дебела. Кругле і загоріле обличчя його поросло русявою бородою, якій перукарські ножиці надали форму лопати. Широкий, товстий ніс упевнено сидів над його білявими пухнастими вусами.

Сам ретельний і точний, Блохін вимагав того самого і від своїх підлеглих. Він закінчив Морську академію і вважався хорошим математиком. До призначення його на посаду старшого офіцера він служив вихователем у Морському корпусі, де викладав астрономію, морську зйомку і математику. Кадети побоювались його за суворість. Читаючи лекції, він тримався з такою впевненістю, що йому дали прізвисько: "Непохитний апломб". Корабель свій тримав у порядку і чистоті, наскільки дозволяли умови плавання. В кают-компанії любив попиячити з офіцерами, але на верхній палубі був до них дуже вимогливий. У нього була пристрасть до суперечок. Цілими годинами він доводив мінним і артилерійським офіцерам, що вони неправильно виховують своїх спеціалістів. Команда, затиснута ним у залізні лещата дисципліни, боялась його. А він, маючи прекрасну пам'ять, знав усіх матросів на судні не тільки на прізвища, але по особистих властивостях кожного з них. Характер у нього був спокійний, але твердий і рішучий' у потрібний момент.

Командир Лебедев, який був років на дванадцять старший за свого помічника, являв собою інший тип. Високий, худорлявий, з борідкою клином, з сивиною на висках, з постійним неспокоєм у чорних очах, над якими розкинулись крилаті брови, він не любив надмірної офіційності і ставився до всіх простіше і щиріше. Хороший капітан, він терпіти не міг вислужуватись перед вищими чинами і знав собі ціну. Такій людині трудно було ужитися в морському відомстві, де, незважаючи на зовнішній блиск, всякий свіжий розум обростав пліснявою рутини. І Лебедев не витримав — кинув службу у флоті і поїхав за кордон. Він був тоді тільки лейтенантом. Не легко йому було і на чужині. В погоні за заробітками йому доводилося братися за першу-ліпшу роботу, яка підверталася під руки. Кілька місяців він працював простим вантажником у Гаврському порту, відчуваючи на собі весь тягар фізичної праці. Цей невеселий період його життя скрашувала тільки молода дружина, яку він узяв з бідної французької сім'ї. Від неї він мав двох дітей. Через кілька років, гнаний бідністю, він повернувся в Росію і знову вступив у флот. Російсько-японська війна застала його в чині капітана 1-го рангу.

Командував він крейсером "Дмитрий Донской" краще за багатьох командирів, але Рожественський не любив його. Під час походу на Далекий Схід найменший промах Лебедева командуючий ескадрою роздував у злочин і, роздратовуючись, кричав своїм флаг-офіцерам:

— Підніміть сигнал з доганою цьому смердючому лібералові.

Дістаючи несправедливі догани і розноси, Лебедев не лишався в боргу. Хай позаочі, лише в присутності своїх офіцерів, але він зрідка згадував адмірала:

— Так, нічого не вдієш: на кожному плечі у нього по два орли. Але ж усім відомо, що ці птахи люблять сідати на падло.

Через якихось півгодини після початку битви з японцями Лебедев уже розумів, що діло безнадійно програне. Він не раз виходив з бойової рубки і, стоячи відкрито на передньому містку, міг добре спостерігати хід подій. Давно вже горів флагманський корабель "Суворов", потім запалав "Александр III", а броненосець "Ослябя" перекинувся. Наша ескадра билася невміло, маневрувала дуже погано. Але найбільше його обурювали транспорти, які пленталися за ескадрою без будь-якого строю, безладною купою. Звертаючись до своїх офіцерів, він показував на транспорти і кричав:

, — Адже це не воєнні кораблі, а набрід, табун плавучих посудин! Ви тільки подивіться! Вони скупчились, ніби в гавані. На якого чорта взяв їх з собою командуючий? Для охорони їх скільки крейсерів довелося відтягти від головних сил!

Ворожі другорядні кораблі, бачачи привабливу ціль, все більше і наполегливіше натискали на наш ар'єргард, з'являючись то з одного його боку, то з другого. Під їх натиском транспорти кидались в інтервали між своїми крейсерами, прорізуючи їхній стрій кільватерної колони. В такі моменти нашим суднам загрожувало зіткнення одного з одним. "Донской", перекладаючи руль то направо, то наліво і маневруючи, змушений був постійно крутитися, стопорити машину, іноді навіть давати хід назад. Від стрільби на циркуляції крейсера японці нітрохи не терпіли, завдаючи в той же час великої шкоди нашим суднам.

Командир усе це бачив і розумів, що тут, у далеких водах Японського моря, поблизу острова Цусіма, безповоротно гинуть останні надії Росії. Він був з хоробрих людей, але ніякою відвагою не можна вже було врятувати безнадійного становища. І, насуваючись на очі, хмурились його крилаті брови.

Блохін невідлучно був на задньому містку, стояв твердо і нерухомо, ніби вдовбаний в поміст палуби. Обов'язок служби для нього був насамперед. Він не покидав свого поста до того часу, поки полагодили рульову машину.

"Дмитрий Донской" встиг за день розкидати із своїх гармат півтори тисячі снарядів. Але противник мало звертав на нього увагу, зосереджуючи вогонь на новіших кораблях. На ньому виникла тільки одна пожежа, яку вдалося тут же погасити; поранених було чоловік вісім.

На ніч рештки розбитої ескадри, як ми знаємо, опинилися в різних місцях невеликими загонами. Деякі судна, втративши своїх флагманів, блукали самотні, не знаючи, куди йти.