Людвігові Хитрому — ура, ура, ура! (Людвігові Чотирнадцятому — ура!) - Екгольм Ян

– Зроду не було в нас такого приємного товариства!

Над узліссям плив місяць, жовтий, як курчатко.

З курника вийшли тато Ларсон, мама Ларсон, Лабан, Леопольд, Лаге, Лассе-Молодший, Лассе-Старший, Леннарт, Лео, Лукас, Лаура, Ліннея, Ловіса, Лідія і Лоттен. Позаду всіх дибав малий Людвіг Чотирнадцятий.

Він махав хвостиком Тутті Карлсон, аж поки вона зникла у віконечку курника.

Ларсони пішли подвір'ям просто до грядки, де росли полуниці.

При ясному місячному світлі усю цю лисячу вервечку бачив пес Максиміліан, що сам-один лежав у буді.

Та він мовчав, як риба.

– Ні, ні і ще раз ні, – тільки й простогнав Максиміліан. – Чи видано таке, щоб лиси й кури заприятелювали? А воно ж і справді! Чого ж тоді гавкати?! Однаково ніхто з людей мені не повірить.