Українська література » Зарубіжна література » Давні втрати - Рибаков В'ячеслав

Давні втрати - Рибаков В'ячеслав

Давні втрати - Рибаков В'ячеслав
Сторінок:4
Додано:27-12-2023, 06:09
0 0
Голосов: 0
Читаємо онлайн Давні втрати - Рибаков В'ячеслав

В'ячеслав Рибаков

Давні втрати

...За спільного батька

Ми відповідаємо разом...

А.Твардовський

В цілковитій тиші пробило за п'ятнадцять на другу. Ніч прокочувалася над країною, відлітала на захід, а назустріч їй нескінченним потоком линули вісті.

Бесіда з німецьким представником відбулась надзвичайно вдало. Бажання скоординувати зусилля було однаковим в обох сторін. Недопоставки народного підприємства "Крупп і Краузе" Наркомважпрому, які вже другий тиждень турбували багатьох плановиків, вдалося тепер скостити з таким політичним виграшем, на який навіть важко було розраховувати. Плюс усе постачання буде прискорене. Та все ж таки тривога не відступала. Але, напевно, вона просто узвичаїлась за стільки років.

З серйозних справ на ніч залишалася лише зустріч з лейбористською делегацією. Навряд чи варто було чекати від неї дуже багато, але й недооцінювати теж не слід було. Втім, Сталін ніколи нічого не недооцінював. Він до всього намагався ставитися з рівною мірою відповідальності, по максимуму. Він ходив, відпочиваючи, по величезному, такому, що зав'язло у тиші, кабінету, — трохи згорбившись, заклавши руки за спину, — і дивився, як коливається біля навстіж розкритої темної кватирки шарувата сиза пелена. Пелена заповнювала кабінет, кусала очі. Накурено — хоч сокиру вішай. А назовні, певно, травневий розмай. Розмай — рай... У Горі травень — вже літо. Втім, до календарного літа і тут залишалося декілька днів. Сталін ніяк не міг забути, яка виблискуюча сонячна злива хльостала увечері зовні по шибках, поки всередині обговорювалися складнощі й зиски заполярного нафтовидобутку.

Відчинилися двері й до кабінету влетіла, посміхаючись, дівчина-стенографістка.

— Ой, диму-то, диму! — вигукнула вона, замахавши в себе перед обличчям обома руками так, що ремінець сумочки трохи зіскочив з її вузенького, затягнутого светром, плеча. — Абсолютно не провітрюється! А на вулиці таке повітря!.. — Вона мрійно застогнала, закотила очі. Розмашисто шпурнула сумочку на свій стіл — пурхнули в сторони здмухнуті аркуші паперу, стенографістка з котячою чіпкістю ляснула по них долонями, прикрикнула строго: — Лежати! — розкрила сумочку, вилузнула з лежачої там пачки цигарку, чиркнула сірником. Вмостилася, випроставши ноги, на підвіконні під кватиркою. Одне задоволення було дивитися на неї. Сталін пішов до дівчини, огинаючи стіл для бесід, що витягнувся вздовж кабінету. Машинально поправив неакуратно поставлений фон Ратцем стілець. У ватяній тиші виразно поскрипував під чобітьми паркет.

— А добре ви з В'ячеслав Михаличем німця охмурили, — заявила стенографістка. У всій красі показавши юну шию, вона закинула голову й відважно пустила до кватирки струмінь диму, що пахнув ментолом. Світлозахисні окуляри з величезними круглими стеклами, що робили її схожою на бабку, з'їхали в неї з носу, вона зловила їх лівою рукою на потилиці і, опустивши голову, насунула на місце. — Мені просто сподобалося.

— Мені теж сподобалося, — відповів Сталін. Його ледь нудило. Треба було б теж вийти на повітря, подумав він. Тепер уже не встигнути. Ну, нічого, сяду — мине. Втомлюватися став, ай-ай...

— А з лейбористами надовго?

— Як піде, Іро, як піде... Замоталася, так?

— А то! Ну, я погуляла, кави цюкнула... у "Марсі". Це на Горького, знаєте? Метрів сімсот по парку і через майдан, якраз розім'ятися. І кафе гарне — галас, музика, щовечора нову групу крутять, вчора моя улюблена "Аліса" була. У таку погоду опівнічників повно. А наш буфет я, товаришу Сталін, не подобаю. Задушливо якось, чинно... І кава вічно одна "ребуста"!

— Ніколи не помічав, — насилу зберігаючи серйозність, сказав Сталін.

— Знаєте, от їсти мені теж все одне що. А пити треба з толком. Кава — це ж напій! Потім, коньяку ж у нас зовсім не дають, вірно? А в каву треба іноді трохи вірменського крапнути, ось стілечки...

Що б ти розумілася на коньяках, подумав Сталін з досадою і тут же схаменувся. От, знову, будь ласка. Хоч зараз до шкільного підручника: приклад націоналістичного пережитку. Адже першою думкою було не те, що про смаки не сперечаються, а те, що у дівчинки начисто відсутній смак. Вірменський їй подобається, треба ж таке. А їй навіть в голову не прийшло, що я можу образитися, подумав він і зненацька посміхнувся. Як же чудово, що їй це навіть в голову не прийшло. Двері знову відчинилися, увійшов секретар — немолодий, спокійний, звичний як чурчхела. Сталін пішов йому назустріч.

— Термінова, — тихо сказав секретар, протягуючи Сталіну бланк.

Парламенти Белуджистану, Гуджарату й Кашміру вотували негайне відокремлення від Британської імперії, на обговорення було поставлене питання про встановлення радянської форми управління. Цікаво, подумав Сталін. Ради депутатів за багатопартійності. Зараз це цілком може вийти.

— Коли одержана? — запитав Сталін, складаючи навпіл, а потім ще навпіл, синій бланк і ховаючи його в нагрудну кишеню френча.

— Сім хвилин тому.

Сталін акуратно застебнув ґудзичок кишені й схвально кивнув. Секретар теж кивнув, але залишився стояти.

— Що ще?

— Поки ви тут радилися, Бухарін заїжджав перед колегією в Агропромі. Залишив травневий "Ленінград" з останньою підбіркою Мандельштама. Тільки просив прочитати до завтра, — тут же додав секретар, співчутливо ворухнувши плечем. — Він і так, каже, ледве вибив на день. Внучка лапу наклала, хоче негайно дати якійсь шкільній подрузі... твір їм там, чи що, з ходу задали... Він до ладу не пояснив, поспішав.

— Спробую, — незадоволено мовив Сталін, обернувся і, згорбившись, сунувши руки до кишень брюк, знову почвалав уздовж столу, напівголосно бурчачи по-грузинському: "Це ж скільки тепер пишуть... і добре ж пишуть... хоч зовсім не спи..."

Біля Іри він зупинився і, відразу перемкнувшись, перепитав:

— Сімсот метрів? Зовсім поряд, а я не знаю. Якщо час буде, зводи мене якось.

У стенографістки заблищали очі від задоволення й дитячої пихатості.

— Тільки коли народу трохи менше.

— Завтра! — випалила вона. — Годині о десятій вечора — давайте?

— Намітимо поки що так.

Годинник пробив другу, і відразу ж інші, двостулкові двері важко розчинилися, мов жахлива морська раковина, й впустили Молотова. Обличчя Молотова було сірим. Як ми старіємо, знову подумав Сталін, поспішно йдучи назустріч Молотову, і порухом брів вказав було стенографістці на її місце. Але ту й так вже змело з підвіконня — тільки димілася в попільничці не погашена цигарка та уривчасто клацнула, закриваючись, сумочка, в яку Іра увіпхнула свої модні окуляри. Сталін підійшов до Молотова впритул і з несподіваним роздратуванням сказав:

— Назад з ними не їзди. Для супроводу й перекладача вистачить. Потрібно ж тобі колись відпочивати.

Очі Молотова під набряклими повіками стали веселими.

— З ними не поїду. В наркомат поїду.

— Щось термінове? — обережно запитав Сталін.

Молотів знизав плечима.

— Розібратися треба. В усякому разі, перспективне.

Сталін глибоко зітхнув, приплющив очі, внутрішньо мобілізуючись, відмовляючись від усього, не потрібного на даний момент, а потім сказав:

— Ну, почали.

Молотів зробив два кроки назад і, вже знаходячись в приймальні, голосно вимовив:

— Прошу вас, панове.

Вони увійшли. Сталін кожному потиснув руку, главі делегації лорду Тауні — трохи міцніше й триваліше, ніж іншим. Повсідалися. Коротко, дерев'яно простукали по підлозі стільці. Швидким поглядом Сталін покосився на стенографістку, що завмерла в повній готовності над кипою чистих аркушів, машинально зайнявся було люлькою й тут же відклав її. Відчув, як здивований погляд Молотова слизнув по його руках, що незбагненним чином відмовилися від повсякчасної забави. Зчепив пальці, втупився на лорда Тауні, що сидів напроти. Майнула нетривала мовчанка.

— Ми в повній мірі звітуємо собі, панове, що, перебуваючи в опозиції зараз, ви не в змозі в бажаній вами мірі впливати на політику рідної країни, процвітання якої для вас, як і для всього людства, необхідне й бажане, — розпочав Сталін неквапом. — Проте не товаришу Сталіну оповідати вам про те, яким авторитетом та могутністю володіє ваша партія, сподівання скількох мільйонів людей вона прагне виразити та здійснити. Ми не лише раді зустрічі — ми розраховуємо на неї.

Забубонів, стримано й вагомо гарчачи звуком "р", перекладач. Американує, подумав Сталін, відзначаючи, як не по-англійськи пружно прокочуються "проспериті", "пауер", "парті". Голлівудських відеокасет надивився. Втім, не тільки. Він же диплом, пригадав Сталін, по Уїтмену писав. А ось у нас прижився — прийшов поднатаскатися в розмовній перед аспірантурою, і якось цікаво йому тут здалося. Славний хлопчик, добросовісний, не честолюбний.

— Нам добре пам'ятні тридцяті роки. Багацько урядів здійснило тоді низку недалекоглядних, авантюристських дій, і світ був на волосинку від катастрофи. Тут і там есесівці всіх мастей лізли до влади, сподіваючись використовувати державні апарати примусу для того, щоб перешкодити розпочатому підйому людства на принципово новий ступінь розвитку, на якому цим бандитам вже не залишилося б місця. Багацько країн пройшло тоді через який-небудь свій "пивний путч"... — Сиві слова, напівзмиті хвилями наступних турбот, такі, що втратили грізний сенс, солодкими карамельками прослизали в роті. Це була молодість, її знаки, її плоть. Краще за вчорашній день Сталін пам'ятав той час, і дотепер по-старечому стискалося серце від гордощів за своїх, варто було лише воскресити у пам'яті повідомлення, імена... А як країна зустріла двадцятиріччя Жовтня!

— Я не зупинятимусь детально на проблемі виникнення терористичного тоталітаризму двадцятого століття. Відомо, що небачене зростання населення, ускладнення економіки, посилення взаємозалежності господарських одиниць, зробили старі моделі соціальної організації безпорадними. Виникла необхідність створити модель, яка в змозі була б впоратися з наростаючим розлагодженням усіх соціальних вічок. У принципі можливі були лише два шляхи. Перший і єдино перспективний — це підйом на новий рівень етики та взаєморозуміння, а, отже, і освіти, і відповідальності, і самостійності кожної людини з тим, щоб нікому фактично вже не було б потрібне керування, а потрібні були б тільки інформування та свобода дій.

Відгуки про книгу Давні втрати - Рибаков В'ячеслав (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: