В моїх думках - Ясміна Лав

“Це що, ще один його будинок?”, — раптом прострілює думка. Але біля дверей ми зупиняємося, і чоловік тисне на дзвінок.

— Куди ми приїхали?

— Ще хвилинку, Принцесо, — усміхається він.

За дверима чується гуркіт. І у дверному отворі з'являється та сама дівчина, яку я бачила з Давидом біля квіткової крамниці. Я наче зависаю. А от вона навпаки. Її губи розпливається в люб'язній усмішці, а очі швидко проходяться по мені.

— Ну, нарешті. Чого ви так довго? — питає дівчина.

Голос приємний, як і її зовнішність. Дуже мила, елегантна. Навіть після того, що я бачила на вулиці, мені ця дівчина подобається.

— Справи затримали, — відповідає Давид.

Нахиляється і цілує її в щоку.

— Привіт, Сашенько. Ласкаво просимо, — дівчина доброзичливо усміхається і впускає мене в дім.

— Мене звати Ліза, я двоюрідна сестра цього невихованого чоловіка.

Повертаю голову і зустрічаюся поглядом з Давидом. Бачу, як у його очах танцюють бісики.

Ой, дурепа, хочеться по лобі собі дати.

От чого він сміявся. Міг і сказати...

— Ходімо, ходімо. Ми вже вас зачекалися, — проходить всередину дівчина і жестом показує йти за нею.

— Ми? — питаю пошепки у Давида.

— Моя сім'я.

Спокійно вимовляє чоловік і, переплітаючи наші пальці, веде мене всередину...