Талановитий містер Ріплі - Патриція Хайсміт

— Мені це вже сидить у печінках, — сказав Том. — Я залишаюся тут тільки з чемності й на той випадок, якщо поліції знадобиться моя допомога. Нехай ще якісь репортери тільки спробують вдертися до мого дому, я зустріну їх на порозі з рушницею. — Він справді був роздратований, і це вчувалося у його голосі.

— Я тебе чудово розумію, — сказав Пітер. — Знаєш, наприкінці травня я повертаюся додому. Ти міг би поїхати зі мною, якщо хочеш, і якийсь час погостювати в мене в Ірландії. Я буду тільки радий. Запевняю, у нас там дуже тихо.

Том глянув на нього. Пітер уже розповідав йому про свій старий ірландський замок і навіть показував його світлини. Раптом у його думках зблиснули, ніби давно забутий кошмар, спогади про їхні з Дікі стосунки, страхітливі спогади, що не давали йому спокою. Адже те саме могло трапитися і з Пітером — чесним, довірливим, щедрим Пітером. От тільки зовнішньо він зовсім не був на нього схожий. Та одного вечора, задля розваги Пітера, він зімітував його акцент і взявся копіювати його манери, постійно закидаючи набік голову, як той завжди робив, коли щось розповідав. Це добряче насмішило Пітера. Тепер він подумав, що не варто було цього робити. Йому стало соромно за той вечір і за те, що він навіть на секунду подумав, що Пітер міг повторити долю Дікі.

— Дякую, — сказав Том. — Однак я краще побуду на самоті. Я сумую за своїм другом Дікі. Мені так його бракує. — Зненацька він ледь не розплакався. Він пригадав посмішку Дікі того дня, коли вони нарешті порозумілися і він розказав йому, що то містер Ґрінліф відправив його до Італії. Він пригадав їхню першу шалену мандрівку до Рима. Він із приємністю пригадав навіть ті півгодини в барі готелю «Карлтон» у Каннах, коли Дікі був страшенно знуджений і весь час мовчав. Але ж справді він сам до того спричинився, адже це він, Том, притягнув його туди, хоч Дікі зовсім не хотів на Лазуровий берег. Якби ж йому вистачило клепки не тягнути Дікі на оглядини міста, якби ж він не був таким квапливим і таким жадібним, якби не вигадував неіснуючого роману Дікі та Мардж і зачекав, коли вони самі віддаляться одне від одного, то всього цього могло б не статися. Він міг би бути з Дікі до кінця своїх днів, насолоджуватись мандрами й розкішним життям. Якби ж він тоді не натягнув на себе одяг Дікі…

— Я розумію, Томе, я справді розумію, — сказав Пітер і поплескав його по плечу.

Том глянув на нього затуманеними від сліз очима. Він уявляв, як вони з Дікі великим лайнером пливуть до Америки святкувати Різдво, як радісно й тепло його зустрічають Ґрінліфи, ніби він не просто його друг, а рідний брат.

— Дякую, — шморгнув носом Том.

— Якби тобі було байдуже, я б дійсно подумав, що з тобою щось не так, — співчутливо додав Пітер.

Венеція

3 червня, 19________

Шановний містере Ґрінліф!

Сьогодні, пакуючи свої валізи, я натрапив на конверт, який Річард дав мені в Римі та про який я з невідомої мені самому причини зовсім забув. На конверті було написано «Не відкривати до червня», а зараз саме червень, тож я його відкрив. У конверті був заповіт Річарда, за яким він залишає мені свої доходи та все своє майно. Я такий же приголомшений, як, мабуть, і ви, але, судячи із формулювання заповіту (його надруковано на машинці), він був при здоровому глузді.

Мені дуже шкода, що я забув про той конверт, адже тоді ми набагато раніше отримали б незаперечні докази наміру Дікі накласти на себе руки. Я сховав його до кишені валізи й геть про нього забув. Він дав мені його за нашої останньої зустрічі в Римі, і тоді він був страшенно пригніченим.

Я також вирішив надіслати вам фотокопію заповіту, щоб ви самі могли його прочитати. Це вперше в житті я тримаю в руках заповіт і не знаю, як це все зазвичай відбувається. Що мені робити?

Передавайте місіс Ґрінліф моє шанування і прийміть, будь ласка, мої найщиріші співчуття. Мені дуже шкода, що мушу писати вам такого листа. Будь ласка, якомога швидше надішліть свою відповідь. Ось моя нова адреса:

«Американ Експресс»

Афіни, Греція.

З найкращими побажаннями,

Том Ріплі

У певному сенсі він сам шукав собі проблем. Це могло спричинити нове розслідування стосовно справжності підпису на заповіті і, знову ж таки, на чеках — одне з тих прискіпливих розслідувань, яке затівають страхові й трастові компанії, коли хтось береться зазіхати на їхні гроші. Але він просто не міг собі в цьому відмовити. Він придбав квиток до Греції ще в середині травня. Погода щодня робилася кращою, а він щодня робився нетерплячішим. Він вигнав свою автівку з гаража та пустився у мандрівку до Бреннера, Зальцбурга й Мюнхена, а звідти подався до Трієста й Больцано. Погода була чудовою, за винятком хіба теплого весняного дощу, який заскочив його в Мюнхені, коли Том прогулювався Англійським садом. Та він не намагався кудись від нього сховатися, а йшов собі далі й по-дитячому тішився думкою, що вперше в житті на нього падав німецький дощ. На його