Вовк-тотем - Цзян Жун

Чжень. — Не потрібно применшувати значення військового мистецтва перед гуманітарним знанням. Якщо б усі минулі династії не мали військової міці, як би вони могли провадити цивільне управління? Без військового мистецтва, якою б не була блискучою культура, вона все одно може перетворитися на купу черепиці. Наприклад, цивільне управління у великих імперіях Хань і Тан будувалося на військовому мистецтві. І навпаки: скільки давніх великих цивілізацій у світовій історії були зруйновані вщент саме відсталими кочовиками, які, втім, мали потужне військове мистецтво? Навіть їхня мова й писемність зникли. Ти кажеш, що китайська культура підкорила відсталих кочовиків? Але це теж не зовсім так. Монголи тривалий час зберігають свою мову і писемність, віру в свій тотем, звичаї свого народу і досі стійко охороняють степ. Якби монголи прийняли китайську хліборобську культуру, вони б уже давно розорали Великий Степ і перетворили б його на Велике Поле. І тоді б китайська цивілізація на Великій рівнині, можливо, давно б уже була поглинута піском. От Хрущов, наприклад, вважав, що велика російська сільськогосподарська й індустріальна цивілізація підкорить кочову казахську цивілізацію, і що ж вийшло? Першокласний степ, яких не так багато зустрінеш у світі, раптом підкорився… пустелі.

Представниця жіночої половини молодих інтелігентів Сунь Веньцзюань, побачивши, що кілька войовничо налаштованих хлопців збираються розгорнути «словесну війну», поспішила втрутитися в розмову:

— Годі вам! Ви зазвичай пасете худобу кожний у своїй бригаді за десятки й сотні кілометрів один від одного, і так рідко маєте змогу зустрітися, але як побачите один одного, так і починаєте воювати! Ви, чоловіки, як тільки потрапляєте в степ, так дуже швидко перетворюєтеся на вовків і починаєте давити один одного! Чи це коли-небудь скінчиться?

Ерлан, побачивши, що так багато людей обмацують його трофеї, почувався дуже неспокійно і почав повільно наближатися до них. Сунь Веньцзюань чомусь вирішила, що собаки з юрт молодих інтелігентів не кусають інших молодих інтелігентів, тому вийняла з-за пазухи два шматочки молочного доуфу й простягнула Ерлану як винагороду:

— Ерлане, Ерлане, іди сюди, гарненький песик…

Однак Ерлан, не видаючи ні звуку й не виляючи хвостом, а злостиво дивлячись на всіх, попрямував до натовпу. Сунь Веньцзюань навіть трохи злякалася й відступила на декілька кроків. Чень Чжень вигукнув: «Вернися!», однак було вже пізно, Ерлан загарчав і зробив рвучкий стрибок у напрямку молодих інтелігентів. Тепер Сунь Веньцзюань аж присіла від страху. Ян Ке розсердився на собаку й крикнув: «Дурень!» — і схопив батіг із наміром ударити Ерлана, проте той тільки витягнув шию з таким виглядом, що краще буде битим, але не втече. Оскільки це був дикий собака, який одним махом загриз чотирьох вовків, Ян Ке злякався, що зможе пробудити в ньому вовчу натуру, тому не наважився його вдарити, а тільки вимушений був опустити батіг.

Ван Цзюньлі, аж заходячись від обурення, сказав:

— Гадаєте, хтось після цього ще прийде до вашої юрти? Якби не його заслуги у вбивстві вовків, я обов'язково зідрав би з нього шкуру й поласував би його м’ясом.

— Це — дивний собака, — сказав Чень, поспішивши вибачитись, — у нього більше вовча натура, і він не розуміє людей. Якщо ви будете частіше приходити, він до вас призвичаїться й не буде на вас кидатися.

Більшість молодих інтелігентів розійшлися. Чень Чжень поплескав Ерлана по голові й спитав:

— Що, мої однокласники тебе образили?

Ян Ке майже пошепки сказав:

— Якщо наш злий собака так налякав людей, то… чи хтось із них наважиться прийти до нашої юрти, коли вовченя виросте?

— Не прийдуть — то й не треба, — відповів Чень Чжень. — Тварини цікавіші за деяких людей, тож будемо спілкуватися з вовками й собаками.

Чжан Цзіюань підійшов до Ерлана й, чухаючи його голову, сказав:

— А мені все більше подобається Ерлан. Людина дійсно повинна мати трохи чогось від вовка. От я не заарканив того вовка не тому, що в мене техніка погана, а тому, що мені сміливості забракло, руки обм’якли.

Ерлан зробив декілька кроків у напрямку до «пагоди» і застиг у якійсь нестямі, дивлячись на білісінькі вовчі тіла. Декілька десятків великих собак стояли віддалік і помахували до нього хвостами з повагою й острахом, і тільки Бар наважився, підвівши голову, широкими кроками підійти до нього і навіть вийти вперед. Ерлан, без зарозумілості, але й не принижуючись, зустрівся з ним носами. Після того, як керівництво й скотарі пасовища схвально кивнули головами на Ерлана, він був нарешті прийнятий і всіма великими собаками Другої бригади, однак Чень Чжень читав у його очах розчарування, та міг тільки обійняти його за шию, не знаючи, як інакше заспокоїти цього собаку.

Бао Шуньґуй запросив Біліґа підійти до однієї з найбільших груп мисливців. Опинившись у середині кола мисливців, Старий підібрав із землі кілька овечих «горошин» і кінських «яєць» і змайстрував із них макет загінного майданчика та почав роз’яснювати стратегію цих ловів. Усі слухали дуже уважно. Бао Шуньґуй іноді ще й ставив питання або підкидав схвальні вигуки. Він сказав:

— Цю битву справді варто вписати в підручники з військової справи, вона навіть більш блискуча, ніж атака вовків на табун, а ви — справжній воїн! Цією битвою не кожний командир полку міг би керувати.

— Якби це відбулося за часів Чингісхана, — втрутився у розмову Чень Чжень. — Батько Біліґ обов’язково був би видатним генералом і не поступився б ані Мухалі,[80] ані Субедею.[81]

— Ніяк не можна мене з ними порівнювати, — заперечив Старий, розмахуючи руками, — інакше Тенґер розгнівається.