Зібрання творів - Амброз Бірс
Однак він не був дурень, як на свій вік і на такий час. Змерзлий і голодний, Джо ще зміг доплентатися, надміру згинаючи ноги в колінах і ступаючи навшпиньки, до одного з будинків, що стояли поодалік один від одного, такі теплі й світлі на вигляд. Та щойно він спробував увійти туди – вискочив здоровенний пес і, рвучись на ланцюзі, відмовив у праві на притулок.
Страшенно налякавшись і припустивши (не без підстави), що звір на подвір’ї охороняє звірів в оселі, Джо пошкутильгав куди очі світять. Праворуч і ліворуч тягайся сірі, мокрі поля. Майже нічого не було видно через стіну дощу, пелену туману й наплив дедалі густішого присмерку. Ця дорога вела до Ґринтона – зрештою, тільки тих, кому вдається проминути цвинтар Оук-Гілл. А таке випадає далеко не кожному, і щороку зростає число цих невдах.
До них належав і Джо.
Його знайшли вранці – мокрого, холодного, але вже не голодного. Мабуть, Джо увійшов у цвинтарну браму, сподіваючись потрапити до оселі, в якій немає псів, а тоді довго блукав у пітьмі серед могил, спотикаючись і падаючи, аж нарешті зморився й здався. Маленьке тільце лежало на боку – одна брудна долоня підкладена під брудну щоку, друга в пошуку тепла засунута в лахміття. Повернута до неба щока була нарешті дочиста вимита й ніби підставлена, щоб її поцілував янгол Божий. Люди зауважили (правда, не надали цьому значення, бо на той час ще не опізнали тіла), що хлопчик лежить на могилі Гетті Парлоу. Однак могила не відкрилася й не прихистила його. Хай це й нешанобливо, але хоч-не-хоч пошкодуєш, що не так склалося, як мало б бути.
1
Місто в штаті Массачусетс, яке прославилося полюванням на відьом. Тут у другій половині XVII століття судили і спалювали людей, запідозрених у чаклуванні та стосунках із нечистою силою.
2
Там-таки, в тому самому місці, в той же час (лат.).
3
Цілком, гуртом (фр.).
4
Автор і книжка вигадані.
5
У цій битві, одній із кампанії 1862 року поблизу річки Чикагоміні, перемогла армія південців.
6
Біля містечка Аппоматтокса, що в штаті Вірджинія, 9 травня 1865 року конфедераційна армія генерала Роберта Лі капітулювала. Тим самим покладено кінець Громадянській війні. Філіп Генрі Шерідан (1831–1888) – командувач кінноти північан; Джордж Едвард Пікетт (1825–1875) – генерал-майор в армії південців.
7
Стоунз-Рівер – притока річки Камберленд у штаті Теннессі. Тут поблизу Нешвілла відбувся бій, з якого почався наступ північан на Чаттануґу. Тепер тут національний заповідник «Поле битви під Стоунз-Рівер».
8
Вільям Бабкок Гейзен (1830–1887) – начальник армії зв’язку північан.
9
Ніневія, давня столиця Ассирії, зруйнована 612 р. до н. е. Тир – місто-держава у Фінікії, засноване в IV тисячолітті до н. е. Бірс використав рядок із Кіплінґового вірша «Recessional»: «Lo, all our pomp of yester year / Is one with Nineveh and Tyre.»
Нічні події в Ярузі Мерця
Неправдива історія
Ніч випала пронизливо ясною, як серцевина діаманта. Такі ночі бувають дошкульні. У темряві можеш змерзнути й не зауважити цього, та коли добре бачиш, то гостро потерпаєш від холоду. Ця ніч була доволі світлою, щоб жалити, як змія. Загадковий місяць плив за височезними соснами,, що вінчали Південну гору, й викрешував холодні іскри із снігу, покритого крижаною шкоринкою. На тлі чорного неба проступали примарні обриси Берегового хребта, за якими простягався невидимий Тихий океан. На відкритих місцях дна долини сніг залягав довгими валами й горбками, що немов хвилювалися, здіймалися й розбризкували піну – двічі відбите сонячне світло, від місяця й від снігу. Кучугурами занесло чимало хиж покинутого табору золотошукачів (моряк сказав би, що вони потонули), а подекуди й опори, що колись підтримували підвідний жолоб, гордо прозваний на латинський зразок – рікою. Адже й відповідне слово взято за основу – flumen1. Еге ж, до переваг, яких гори не можуть позбавити золотошукача, належить привілей висловлюватися вишукано, мало не по-античному. Про покійника тут кажуть: «Він пішов угору жолобом». Не найгірший із способів перефразувати вислів «повернувся до Джерела Життя».
Захистившись крижаним панциром від атак вітру, сніг не знехтував жодної вигідної оборонної позиції, зовсім як військо у відступі. На просторі він шикувався колонами в батальйони; зупинявся там, де була можливість зайняти плацдарм; а якщо випадала нагода, то залягав в укритті. За уламком зруйнованої стіни крилися цілі рої снігу. Він заполонив стару звивисту гірську дорогу, вирубану на узбіччі скелі. Ескадрон за ескадроном пробивався цією лінією відступу – і враз переслідування припинилося. Важко уявити глухіше й понуріше місце, ніж Яруга Мерця опівночі взимку. Проте Гайрам Вісон волів жити саме там, причому самотою.
Притулившись до схилу Північної гори, його рублена соснова хижка кидала з єдиного віконця вузький довгий промінець, а тому скидалася на чорного жука, наколотого блискучою шпилькою. У цій оселі сидів містер Вісон перед гулким вогнищем, задивившись на розжарену серцевину, ніби ніколи не бачив чогось подібного. Був він далеко не красень – зовсім сивий, з палючими очима на блідому й виснаженому обличчі, зодягнений у лахміття. Якби хтось спробував угадати його вік, то на перший погляд дав би років сорок сім, а тоді, придивившись, – усі сімдесят чотири. Насправді Гайрам прожив тільки двадцять вісім років. Був він неймовірно худий, далі нікуди, зважаючи на злиденного трунаря й запопадливого коронера-новака, які проживали не так уже й далеко – відповідно в Сонорі й Низині Бентлі. Злиденність підприємця й запопадливість службовця – це два жорнові камені. Небезпечно потикатися в такий сандвіч.
Містер Бісон сидів, сперши протерті лікті на пошарпані коліна й сховавши запалі щоки в кістлявих долонях. Ще не лягав спати. Здавалося, як тільки він ворухнеться – зразу ж розсиплеться на друзки. А проте за останню годину його очі кліпнули не менш як три рази – і нічого поганого не сталося.
Раптом хтось нетерпляче постукав у двері. Стукіт у такий час і в таку погоду здивував би кожного смертного, а тим більше того, хто за два прожиті тут роки не бачив жодної живої душі й добре знає, що в цю пору сюди неможливо добутися. Однак містер Бісон навіть не відвів очей
