з ним зустрінетеся, то скажіть йому, що ми чекаємо його тут — не дочекаємося. Почувши такі слова, брати неабияк здивувалися й не могли повірити, що рибалки мають на увазі їхнього брата, певно, йшлося про якогось іншого відомого їм Ісуса. За тими прикметами, які ви нам назвали, відповіли їм рибалки, це той самий Ісус, а чи прийшов він із Назарета, ми не знаємо, бо він нам не казав. А чому ви чекаєте його з таким нетерпінням, запитав Яків. Бо коли він сидить у човні, риба пхається в сіті, як очманіла, і ми витягуємо її стільки, скільки тут ніколи не бачено. Але ж наш брат нічого не тямить у риболовлі, тому ви, певно, розповідаєте нам про іншого Ісуса. А ми й не кажемо, що той Ісус щось тямить у риболовлі, він рибу не ловить, а лише нам каже: Закиньте сіть ось сюди, і ми її туди закидаємо й витягуємо повну риби. Якщо це справді так, то чому він тепер не з вами? Бо він пішов через кілька днів, сказав, що хоче допомогти й іншим рибалкам, і це справедливо, він тут був уже тричі й щоразу, коли звідси йшов, обіцяв повернутися. І де ж він тепер? Ми не знаємо, коли він був тут востаннє, то пішов звідси на південь, але він міг потім звернути й на північ, він іде, куди йому заманеться, й нам про свої наміри не повідомляє. Тоді Яків сказав Йосипові: Ходімо на південь, принаймні нам тепер відомо, що нашого брата треба шукати тут, десь на березі моря. Здавалося, з цим проблем не буде, але насправді все виявилося значно складнішим, адже брати йшли понад берегом, й Ісус міг розминутися з ними, вийшовши з човном у море, щоб узяти участь в одній зі своїх чудодійних риболовель, ми поки що не надавали ніякої ваги таким дрібницям, думали, все визначається, виходячи з якогось первісного принципу, а насправді все не так, бо, наприклад, для того, щоб відбулася зустріч між певними особами, як у нашому випадку, треба, щоб вони зустрілися в певному місці й у певний час, а це вимагає великої уваги й великих зусиль, адже досить десь на одну мить затриматися, скажімо, задивитися на хмару в небі, заслухатися співом пташки, порахувати, скільки входів і виходів має мурашник, або навпаки, з неуважності на щось не подивитися, чогось не почути або чогось не порахувати — і ти втратиш, здавалося б, таку сприятливу нагоду, одне слово, немає нічого важчого на світі, аніж знайти свою долю, брате Йосипе, от доживеш до моїх літ і тоді зрозумієш. Виходячи з таких міркувань, брати дивилися на все в обидва ока, зупинялися на дорозі, чекаючи, коли повернеться човен, який затримався в морі, не раз і не двічі поверталися назад, коли їм здавалося, що Ісус несподівано з’явився на тому місці, у них за спиною, яке вони вже проминули. Так вони дійшли до кінця моря. Перебрели через Йордан і в перших же рибалок, які зустрілися їм на протилежному його березі, запитали про Ісуса. Вони чули, атож, чули і про нього, і про його чари, але тут він не з’являвся. Тоді Яків і Йосип пішли назад по своїх же слідах у напрямку на північ, подвоївши свою увагу, так ніби й вони були рибалками і тягли сіть, сподіваючись зловити в неї царя риб, а коли одного разу заночували біля дороги, то спали по черзі, щоб Ісус, скориставшись місячною ніччю, тихо не прошмигнув повз них. Отак ідучи та всіх розпитуючи, вони знову дійшли до Тиверіади, де вже їм не треба було шукати роботу, бо гроші в них іще не закінчилися, за що вони мали дякувати гостинним рибалкам, які повсюди частували їх рибою, що спонукало Йосипа одного разу сказати: Брате Якове, тобі не здається, що нас годують рибою, яку зловив наш брат, а Яків йому відповів: Вона від цього не стала смачнішою, і в його словах прозвучала не так любов до брата, як цілком зрозуміле роздратування людини, змушеної шукати голку в копиці сіна.
Вони зустріли Ісуса десь через годину по тому, як вийшли з Тиверіади, й першим його побачив Йосип, який мав значно кращий зір, коли треба було щось роздивитися на великій відстані, побачив і вигукнув: Онде він! Насправді він побачив у тому напрямку двох людей — чоловіка й жінку, — і Яків сказав: Ні, то не він. Молодший брат ніколи не повинен заперечувати братові старшому, проте Йосип, за своєю вдачею, не був схильний дотримуватися усталених звичаїв. А я тобі кажу, що то він. Але ж там жінка. Я бачу там жінку й чоловіка, і чоловік — то Ісус. По стежці, яка звивалася понад берегом моря, по рівному в тому місці дну долини, між двома пагорбами, що виходили своїми підніжжями до самого моря, йшли Ісус і Марія Магдалина. Яків зупинився, чекаючи, і сказав Йосипові, щоб той зупинився з ним. Хлопець послухався старшого брата не без внутрішнього опору, бо йому хотілося побігти назустріч нарешті знайденому братові, кинутися йому в обійми. А Якова стурбувала істота, яка йшла з Ісусом, хоч би хто вона була, йому не хотілося повірити в те, що брат уже спізнав жінку, він відчував, що лише така можливість віддаляє його на нескінченну відстань від найстаршого брата, так ніби той належав тепер до зовсім іншого світу, й не тому, що він бачив Бога, а тому, що спізнав жінку. Одна думка веде за собою другу, причому часто ми навіть не помічаємо перехід, що існує між ними, так ніби переходимо через річку по критому містку, ідемо й не бачимо, де ми йдемо, а потім виявляється, що ми перейшли річку, про існування якої навіть не здогадувалися, отож Яків несподівано для самого себе подумав, що не годиться йому стояти тут і чекати, так ніби це він найстарший брат, якого мусить привітати брат менший. Йосип відразу помітив його мимовільний рух і сам кинувся назустріч Ісусові з розкритими обіймами, радісно волаючи і сполохавши зграю пташок, які, ховаючись у заростях прибережних трав, шукали собі в мулі поживу. Яків прискорив ходу, адже не міг він допустити, щоб Йосипові дісталися перші привітання, які законно належали тільки йому, й, випередивши меншого брата, перший постав перед Ісусом і сказав: Хвала Господу за те, що ми нарешті зустріли брата, якого так довго шукали, а Ісус йому відповів: Хвала Господу за те, що
