Етюди про звичаї - Оноре де Бальзак
— Ну що? Вже доконали мандарина? — якось запитав Ежена Б'яншон, встаючи з-за столу.
— Ще ні, — відповів той, — але він уже харчить.
Студент-медик подумав, що це жарт, проте Ежен не жартував. Обідаючи вперше після тривалої відсутності за столом пансіону, він їв мовчки й про щось думав. Після десерту, замість того щоб піти, Ежен сидів у їдальні біля мадмуазель Тайфер, час від часу кидаючи на неї виразні погляди. Кілька пансіонерів теж сиділи ще за столом і ласували горіхами, інші походжали, продовжуючи почату розмову. Звичайно, пообідавши, кожен ішов з їдальні коли заманеться, залежно від того, наскільки цікава була для нього розмова, або від більшої чи меншої нестравності шлунку. Взимку їдальня рідко коли порожніла раніше восьмої години; і тоді чотири жінки лишалися самі й винагороджували себе за мовчанку, до якої їх змушувала присутність чоловіків. Того вечора Вотрен спочатку нібито збирався йти, проте вражений заклопотаністю Ежена, залишився в їдальні, щоправда, сів у куточку так, щоб Ежен його не бачив і думав, що він вийшов. Потім Вотрен пішов із їдальні разом з останніми пансіонерами, але навмисне затримався в суміжній вітальні. Він усе прочитав у душі студента й чекав рішучого моменту.
— Справді, Растіньяк попав у скруту, якої, мабуть, зазнавало багато юнаків. Чи то з кохання, чи з кокетства пані де Нусінген примусила Растіньяка пережити всі муки справжньої пристрасті, вдаючись для цього до всіх засобів паризької жіночої дипломатії. Скомпрометувавши себе в очах світу, щоб утримати біля себе кузена пані де Босеан, Дельфіна ще не наважувалась, проте, надати йому тих прав, якими він, на думку світу, вже користувався. Цілий місяць вона так розпалювала в Растіньяка жагу, що зрештою зачепила і його серце. Якщо в перші дні їхнього знайомства студент вважав себе за господаря становища, то згодом пані де Нусінген взяла над ним гору завдяки вмінню збуджувати в Ежена всі добрі і всі лихі почуття тих двох чи трьох чоловіків, які водночас живуть у молодому парижанинові. Чи навмисне вона це робила? Ні, жінки завжди правдиві у своєму найбільшому лукавстві, бо вони діють під впливом якогось природного почуття. Можливо, Дельфіна, давши цьому юнакові владу над собою і виявивши до нього занадто велику прихильність, тепер керувалася почуттям гідності, яке змушувало її або зректися своїх обіцянок, або відкласти на деякий час їх здійснення. Це так природно для парижанки — вагатися навіть у полоні пристрасті й відкладати хвилину свого падіння, випробовуючи серце чоловіка, якому вона віддає своє майбутнє. Надії пані де Нусінген вже одного разу було ошукано: молодий егоїст заплатив їй за відданість зрадою. Дельфіна мала підстави бути недовірливою. Можливо, вона помітила в поведінці Ежена, котрого раптовий успіх зробив фатом, якусь неповагу до неї, спричинену незвичністю їхніх стосунків. Вона довго принижувалась перед тим, хто її покинув, і тепер, мабуть, прагнула піднестися в очах такого юного залицяльника й викликати в нього повагу до себе. Їй не хотілося, щоб Ежен вважав її за легкоприступну жінку саме тому, що він знав про її зв'язок з де Марсе. Нарешті, позбувшись молодого розпусника, цього справжнього страховища, його принизливого любострастя, вона відчувала величезну насолоду, опинившись у квітучих садах кохання, і їй приємно було милуватися ними, подовгу прислухатись до трепетного шелесту і віддаватися пестощам чистого вітерця. Справжнє кохання надолужувало за порочне. Це безглуздя повторюватиметься, на жаль, доти, поки чоловіки не зрозуміють, скільки квітів вони мнуть у душі молодої жінки першим обманом. З тих чи інших причин Дельфіна гралася Растіньяком, втішаючись цією грою, бо була впевнена в його коханні й своїй владі припинити муки закоханого, коли того побажає її жіноча величність. З поваги до себе Ежен не хотів допустити, щоб його перший бій закінчився поразкою, і вперто переслідував здобич, як мисливець, що хоче неодмінно підстрелити куріпку в день святого Губерта. Тривога, вражене самолюбство, розпач — удаваний чи справжній — дедалі більше прив'язував його до цієї жінки. Весь Париж вважав його за коханця пані де Нусінген, а він досяг не більше, ніж у перший день їхньої зустрічі. Він іще не знав, що іноді в кокетуванні жінки куди більше радощів, ніж насолоди в її коханні, і його охоплювала безглузда лють. Та пора, коли жінка чинить опір коханню, дала свої перші плоди: вони були зелені, кислуваті й чудові на смак, зате й коштували дорого. Часом, не маючи жодного су, не бачачи перед собою майбутнього, Ежен подумував, усупереч голосу сумління, про можливість збагатитися тим способом, про який казав йому Вотрен, — одружитися з мадмуазель Тайфер. Настав момент, коли скрута стала така відчутна, що Ежен майже мимоволі став піддаватися спокусі страшного сфінкса, очі якого часто його заворожували.
— Коли Пуаре і мадмуазель Мішоно пішли нагору, Растіньяк, гадаючи, що лишився тільки в товаристві пані Воке й пані Кутюр, яка плела вовняні нарукавники, дрімаючи біля каміна, — так ніжно глянув на мадмуазель Тайфер, аж та опустила очі.
— У вас якісь неприємності, пане де Растіньяк? — спитала Вікторина, хвилинку помовчавши.
— У кого їх нема! — відповів Ежен. — Якби ми, хлопці, були впевнені у щирості жіночого кохання, здатного віддячити за жертви, які ми завжди готові принести, то ніколи, мабуть, не знали б горя.
Мадмуазель Тайфер відповіла йому поглядом, який не залишав сумніву в її почуттях.
— Еге ж, — вів далі Растіньяк, — сьогодні вам здається, що ви не сумніваєтесь у своєму серці, але чи певні ви, що ніколи не змінитесь?
Усмішка заграла
