Етюди про звичаї - Оноре де Бальзак

©   http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Переклад з французької

Передмова Дмитра Наливайка

Примітки Дмитра Наливайко й Олени Алексєєнко

Художник-ілюстратор Л. Д. Киркач

Художник-оформлювач Б. П. Бублик

«Етюди про звичаї» — це основна частина знаменитої «Людської комедії» Бальзака, яка й на сьогодні залишається унікальним явищем світової літератури. До них належить приблизно дев’яносто відсотків творів, введених письменником до названої грандіозної споруди, яку шанобливо називають «епопеєю», хоч насправді вона є скоріше величезним циклом чи серією типологічно однорідних романів, повістей та оповідань.

Але перш ніж розглядати «Етюди про звичаї» і, зокрема, ті «етюди», що ввійшли до цієї книжки, необхідно хоча б коротко сказати про автора і його творчість, аби представлені твори постали у відповідному контексті, без чого неможливо осягнути належним чином їхній зміст і поетику.

Творчість Бальзака посідає особливе місце у французькій і світовій літературі першої половині XIX ст. Раніше у нас вбачали в ньому одного з найбільших письменників-реалістів, а в його творах — найпотужніше й найповніше втілення реалізму. Належність Бальзака до реалістичної літератури сумніву не викликає, але якою мірою і чи є він взірцевим письменником — це вже проблема, яку необхідно з’ясовувати.

Народився Оноре Бальзак 20 травня 1799 р. в місті Турі, в сім’ї чиновника, помічника мера. Корінь письменника — селянський, хоч згодом і його батько, і він сам докладали немало зусиль, щоб довести своє дворянське походження. Насправді їх рід походив із селян крайнього півдня Франції і здавна мав прізвище Бальса, від діалектного слова «бальс», яке в Лангедоку означає «прямовисна скеля». Батько письменника був найстаршим сином в багатодітній селянській родині. Навчившись грамоти в сільського кюре, він почав працювати клерком у конторі нотаріуса, а згодом перебрався до Парижа. Там він зумів прокласти собі шлях до посади секретаря ради в канцелярії короля Людовика ХУГ. Саме в цей час селянське прізвище Бальса він змінив на дворянське Бальзак і потихеньку намагався додати до нього частку «де», що засвідчує дворянське походження. Під час революції кінця XVIII ст. він швидко переорієнтувався, навіть став членом Генеральної ради комуни Парижа й нажив значний капітал на постачанні армії провіантом.

Сім’я майже не займалася вихованням Оноре. У вісім років його віддали до Вандомського колежу, де панував суворий нагляд за вихованцями й охоче вдавалися до тілесних покарань. Хлопець почувався в колежі покинутим і пригніченим, очевидно, тому навчався він посередньо і вважався малообдарованим учнем. Чи не єдиною його відрадою в колежі були книги, читав він багато й безсистемно, закладаючи основи своїх великих і дещо хаотичних знань із науки, філософії, літератури.

З великими труднощами здобувши середню освіту, Бальзак записується вільним студентом в Школу права, водночас відвідує лекції в Сорбонні, серйозно цікавиться філософією і літературою. Водночас йому доводиться працювати помічником у конторі нотаріуса, де він знайомиться з реальним життям. Перед ним розкриваються потворні риси суспільства, тут, як говориться в його пізнішому нарисі «Нотаріус», «ви починаєте бачити, яким є насправді змазаний механізм будь-якого багатства, як огидно сперечаються спадкоємці над трупом, який ще не захолов». Одне слово, тут перед молодим Бальзаком відкривався світ, який згодом стане світом його «Людської комедії».

У 1819 році Бальзак закінчує правничий факультет і одержує ступінь бакалавра права. Перед ним відкривається можливість благополучної буржуазної кар’єри, він міг би стати компаньйоном, а потім і власником нотаріальної контори, що відповідало планам і бажанням його батьків. Але Оноре чинить рішучий опір, відчуваючи в собі літературне покликання, і домагається права стати письменником. Сім’я вирішує надати йому два роки для випробування, за які він мав написати якщо не шедевр, то в усякому разі твір, що засвідчив би його літературний талант. Оселившись у мансарді, Бальзак працює над твором у «високому жанрі» — над віршованою трагедією «Кромвель». Та його чекав повний провал, сім’я винесла творові нищівний вирок, слід сказати, цілком справедливий: трагедія була написана такими важкими й незграбними віршами, що читати її було просто неможливо. Здається, після цього провалу Бальзак уже не написав жодного віршового рядка.

Та не зважаючи на цю невдачу, Бальзак відстояв право займатися літературною творчістю. Але тепер, розпрощавшись з «високим жанром», він звертається до «низького жанру» за тогочасною літературною класифікацією, до роману в тому його різновиді, що культивувався тогочасною «комерційною літературою» і призначався для масового читача. Тоді вже з’явилися численні «поденники пера», які з великою швидкістю, іноді в співробітництві по кілька чоловік, виготовляли подібне читання за трафаретом, в основу якого закладалися кліше пригодницького і «готичного» роману, що виникли в добу передромантизму. З 1822 по 1825 рік Бальзак написав вісім подібних романів («Спадкоємиця Бірага», «Столітній старий», «Пірат Аргоу» та ін.) і ще брав участь у написанні кількох. Згодом він дуже суворо ставився до цих опусів і школи не включав їх до зібрань своїх творів.

У 1826 році у творчості Бальзака настає більш ніж дворічна пауза. Розчарувавшись у можливості досягнути матеріальної забезпеченості за допомогою пера, він вирішує розв’язати цю проблему іншим шляхом, вдавшись до комерції. Однак ці спроби давали йому одні збитки, і він змушений був від них відмовитися, наживши лише борг у сорок п’ять тисяч франків, з яким потім розраховувався майже протягом усього життя.

Влітку 1828 року Бальзак повертається до літературної творчості, але вже на новому, принципово іншому й високому рівні. Віднині він творить серйозну літературу, з усією відповідальністю митця підходить до кожного твору. Народжується великий письменник Оноре Бальзак, і переконливим свідченням цього був уже перший його роман, що з’явився після згаданої паузи, — «Шуани» (1829).

Особливе місце у творчій еволюції Бальзака належить романові «Шагренева шкіра» (1831). Цим романом