Правда про справу Гаррі Квеберта - Жоель Діккер

— Пратт, поліція Аврори. Прошу терміново надіслати додаткові сили на Сайд-Крік-лейн, на перетині з шосе номер один. У нас труп жінки з вогнепальною раною і, судячи з усього, зникла дівчинка.

— Пане Пратте, сім хвилин тому нам уже надійшов дзвінок із проханням допомоги від пані Дебори Купер, із Сайд-Крік-лейну, вона сповістила, що дівчина знайшла притулок у її домі. Ці дві справи пов'язані?

— Що? Вбита і є Дебора Купер. І в домі більше нікого нема. Надсилайте всі вільні патрулі! Тут коїться бозна-що!

— Поліція вже в дорозі. Надсилаю підмогу.

Ще до закінчення розмови Пратт почув сирену: прибула підмога. Щойно він устиг ознайомити Тревіса з ситуацією і попросити його ще раз обшукати дім, аж захарчав радіоприймач: на шосе номер один, за декілька сотень метрів од них одне із авто шерифа почало переслідувати підозрілий автомобіль, що його помітили на узліссі. Помічник шерифа Пол Саммонд, який один із перших прибув на місце події, випадково угледів чорний «шевроле монте-карло» з нечіткими номерами, що виїхав із чагарів і помчав на повній швидкості, попри наказ зупинитися. Автомобіль прямував на північ.

Начальник поліції Пратт сів в авто і помчав на допомогу Саммондові. Він виїхав на паралельну просіку, щоб дістатися шосе номер один раніше за втікача і загородити йому шлях. Виїхавши на шосе за три милі від Сайд-Крік-лейну, він на якусь лише мить розминувся з чорним «шевроле».

Авто гнали з шаленою швидкістю. «Шевроле», як і раніше, прямував на північ по шосе номер один. Пратт викликав по радіо всі наявні патрулі, щоб вони поставили загороди, і попросив надіслати вертоліт. Незабаром «шевроле», здійснивши карколомний віраж, звернув на просіку, потім на іншу. Він гнав мов навіжений, поліційні авто заледве за ним устигали. Пратт волав по радіо, що вони його втрачають.

Гонитва тривала вузькими путівцями; водій «шевроле», певне, добре знав, куди прямує, тож потроху відстань між ним і поліційними авто збільшувалася. На одному з перехресть «шевроле» мало не врізався у зустрічне авто, й те загальмувало посеред шосе. Пратт зумів об’їхати його узбіччям, та Саммондові, який прямував одразу ж за ним, не пощастило уникнути зіткнення, слава богу, незначного. Тепер Пратт сам переслідував «шевроле» і, як міг, керував іншими учасниками гонитви. На мить він утратив авто з поля зору, потім помітив його на шляху в Монберрі, та врешті геть відстав. Зустрівши патрулі, що рухалися назустріч, він зрозумів, що підозріле авто від них вислизнуло. Він зажадав негайно перекрити всі шляхи, обшукати район і прислати поліцію штату. Тревіс Довн, який перебував на Сайд-Крік-лейні, рішуче заявляв, що ні в домі, ні довкола нього не було виявлено жодних слідів дівчини в червоній сукні.

20-та година

Стривожений панотець Девід Келлерґан набрав номер екстреної допомоги і сповістив, що пропала його п’ятнадцятирічна донька Нола. Перший у дім номер 245 на Террас-авеню з’явився помічник шерифа, і відразу ж за ним — Тревіс Довн. О 20 годині 15 хвилин приїхав і начальник поліції Пратт. Розмова Дебори Купер із диспетчером не залишала сумнівів, що на Сайд-Крік-лейні бачили саме Нолу Келлерґан.

О 20 годині 45 хвилин Пратт знову оголосив загальну тривогу, підтвердивши інформацію про зникнення п’ятнадцятирічної Ноли Келлерґан, яку востаннє бачили годину тому на Сайд-Крік-лейні. Він попросив поширити всіма каналами: оголошується в розшук дівчина, біла, зріст 5 футів 2 дюйми, вага 100 фунтів, волосся довге, світле, очі зелені, вбрана в червону сукню, на шиї золотий ланцюжок із написом «Нола».

З усього округу прибували додаткові підрозділи. Правоохоронці почали ретельно оглядати ліс і берег, сподіваючись іще завидна знайти Нолу Келлерґан; одночасно патрульні авто прочісували район у пошуках чорного «шевроле», що його слід натоді вже було втрачено.

21-а година

О 21 годині на Сайд-Крік-лейн прибули підрозділи поліції штату, що їх очолював капітан Ніл Родік. Співробітники експертного відділу вирушили в дім Дебори Купер і в гай, де знайшли сліди крови. Потужні прожектори освітлювали місцевість; виявили видерті пасма світлого волосся, уламки зубів і клапті червоної тканини.

Родік і Пратт обговорювали ситуацію, наглядаючи за пошуками звіддаля.

— Здається, тут була справжнісінька різанина, — сказав Пратт.

Родік запитав, кивнувши:

— Думаєте, вона ще в лісі?

— Або її повезли в тому автомобілі, або вона в лісі. Берег уже прочесали, жодного сліду.

Родік на мить замислився.

— Що ж могло статися? Її викрали? Чи вона лежить десь у лісі?

— Анічогісінько не розумію, — відповів Пратт. — Усе, що я хочу, це щоб дівча знайшлося живе, і якнайшвидше.

— Та звісно ж. Але дівчинка втратила багато крові. Якщо вона й досі жива і лежить десь у лісі, їй не позаздриш. Як ще їй сил вистачило добігти до цього дому! Відчай, певне, додав снаги.

— Мабуть.

— Про авто нічого нема? — запитав Родік.

— Нічого. Загадка якась. І кордони були скрізь, де тільки можливо.

Коли знайшли сліди крові — від хати Дебори Купер до того місця, де помітили чорний «шевроле»; Родік насупився:

— Боюся накликати лихо, але вона або кудись заповзла і померла, або ж опинилася в багажнику того авто.

О 21 годині 45 хвилин, коли від сонця лишилося тільки хибке покотьоло над обрієм, Родік запропонував Праттові на ніч зупинити пошуки.

— Зупинити пошуки? — перепитав Пратт. — І не думайте. Уявіть, що