Талановитий містер Ріплі - Патриція Хайсміт

— Можливо, вам щось відомо про його ворогів?

— У нього не було ворогів, — сказав Том. — Я теж про це думав.

— Чи існує ще якась причина, чому він міг заховатися від усіх або взяти собі чуже ім’я?

Том розім’яв затерплу шию й обережно сказав:

— Можливо… Але це нереально зробити в Європі. Для цього йому б знадобився паспорт. При перетині кордону, до якої країни він би не поїхав, у нього неодмінно попросили б показати паспорт. Навіть у готель не поселишся без паспорта.

— Але ж ви казали, що є такі готелі, у яких не вимагають паспорт, — сказав містер Ґрінліф.

— Так, в Італії є такі невеличкі готелі, і така можливість, хоч малоймовірна, але існує. Однак після того галасу навколо його зникнення… не певен, що йому вдалося б так довго переховуватись, — сказав Том. — Хтось напевне видав би його.

— Але він, без сумніву, зник разом зі своїм паспортом, — зауважив Мак-Каррон. — Бо він приїхав з ним до Сицилії, а потім зареєструвався у великому готелі.

— Так, — погодився Том.

Мак-Каррон щось записав, а тоді глянув на Тома.

— То як усе це бачите ви, містере Ріплі?

Мак-Каррон ще не закінчив, подумав Том. Він точно захоче поговорити з ним наодинці.

— На жаль, мушу погодитися з міс Шервуд. Скидається на те, що Дікі наклав на себе руки і, схоже, він уже давно планував це зробити. Я вже казав про це містеру Ґрінліфу.

Мак-Каррон перевів погляд на містера Ґрінліфа, але той нічого не сказав, тільки вичікувально подивився на Мак-Каррона. У Тома з’явилося відчуття, що детектив теж схиляється до думки про смерть Дікі, а його приїзд сюди — марнування грошей і часу.

— Я просто хочу уточнити наявні відомості, — сказав Мак-Каррон, перебираючи свої папери. — Востаннє Річарда Ґрінліфа бачили п’ятнадцятого лютого, коли він після повернення з Палермо зійшов з корабля у Неаполі.

— Усе правильно, — сказав містер Ґрінліф. — Стюард запам’ятав його.

— Але після того він не реєструвався у жодному готелі, ні з ким не зв’язувався. — Мак-Каррон перевів погляд на Тома.

— Ні, — сказав Том.

Детектив глянув на Мардж.

— Ні, — сказала Мардж.

— Міс Шервуд, коли ви бачилися з ним востаннє?

— Двадцять третього листопада, перед його поїздкою до Сан-Ремо, — швидко сказала вона.

— Тоді ви були в Монґібелло? — запитав Мак-Каррон, із натиском вимовляючи «ґ» замість «дж», що свідчило про його незнання італійської.

— Так, — підтвердила Мардж. — Ми розминулися з ним у Римі в лютому, а востаннє бачилися у Монджибелло.

Молодчина, Мардж! Він навіть відчув до неї симпатію. Це відчуття з’явилося у нього ще вранці, байдуже, що вона постійно його дратувала.

— У Римі Дікі намагався всіх уникати, — втрутився Том. — Саме тому, коли він дав мені свої персні, я й подумав, що він хотів заховатися від знайомих, перебратися до якогось іншого міста, зникнути на певний час.

— Чому, як ви гадаєте?

Том почав свою розповідь, особливу увагу приділяючи вбивству його друга Фредді Майлза й тому, як усі ті події вплинули на Дікі.

— Ви думаєте, що Річард міг знати, хто вбив Фредді Майлза?

— Ні. Я упевнений, що він нічого про це не знав.

Мак-Каррон чекав на відповідь Мардж.

— Ні. — Вона похитала головою.

— Зупинімося на цьому. — Мак-Каррон звернувся до Тома. — Як гадаєте, це якось пояснює його подальшу поведінку? Може, він переховується, щоб знову не зустрічатися з поліцією?

Том на хвилю замислився.

— На жаль, нічого не можу про це сказати.

— Ви припускаєте, що Дікі міг чогось боятися?

— Не можу уявити, чого б він міг боятися, — відказав Том.

Мак-Каррон запитав у нього, наскільки близькими друзями були Дікі та Фредді, чи знав він інших їхніх спільних друзів, чи було йому відомо про якісь їхні сварки через гроші або через дівчину…

— Наскільки мені відомо, єдиною дівчиною, яку знали вони обоє, була Мардж, — відповів Том, на що Мардж одразу запротестувала: вона не була дівчиною Фредді, тому через неї у них з Дікі не могло бути жодних суперечок.

— Ви були кращим другом Дікі в Європі? — запитав детектив у Тома.

— Я б так не сказав. Мені здається, що Мардж була його найкращою подругою. Я взагалі не знаю його тутешніх друзів.

Мак-Каррон уважно роздивлявся його обличчя.

— А що ви думаєте про підроблені підписи?

— А хіба вони