Предок - Наталена Андріанівна Корольова

«Почекати повного місяця» — зачекати цілий місяць

(обратно) 232

Рей або рея — поперечина, до якої прив’язане одно з прямих вітрил.

(обратно) 233

Такеляжі — всі загалом снасті на кораблі. «Стоячий» такеляж — той, що ним закріплені щогли, стеньги, бугшприт і т. п.

(обратно) 234

Кормах, а не «кермах», як виправили мене у першому виданні. Бо «корма» — це є задня частина корабля, А «керма» — це є «руль» (по-московському), яким керують при плаванні. Тому по-українському цілком правильно називається: керма.

(обратно) 235

Джіни — духи східніх вірувань.

(обратно) 236

На червоний, у стручках, перець — «паприку» є чисто-українська назва: «перчиця».

(обратно) 237

Наймення «Зорая» означає: «Вранішня Зоря».

(обратно) 238

«Половий» — барва світло-гніда, трохи до сива, як барва, що її нині звуть: «беж».

(обратно) 239

Старо-українське слово: «когути піють», «запіяли» замість «півні співають», «заспівали».

(обратно) 240

Мандруючи степом брали із собою півнів, щоб «сповіщали час».

(обратно) 241

Гепарди — справді вірні й прив’язані до людини. Авторка знає це з досвіду, бо мала такого гепарда. І він не відходив від ліжка авторки, коли вона була хвора. Коли ж хворій давали лік, або їжу, гепард намагався понюхати, немов щоб переконатись: чи нема чогось шкідливого?

(обратно) 242

Полог — старе, українське слово: мустікера, тонка, але дуже густа заслона.

(обратно) 243

Ліщинових, бо існувало переконання, що «на лещину не йде ані гад, ані скорпій (скорпіон), ані тарантул».

(обратно) 244

Пригоду з дрохвами розповідав авторці кримський, старий татарин-пастух. Ніби таке було з тим пастухом, коли він, ще хлопчаком, заснув у степу. Бо дрохви, ніби, дарма що боязкі, але дуже цікаві.

(обратно) 245

Бортня — примітивний вулик.

(обратно) 246

Бутинка — старе, українське слово.

(обратно) 247

Вайделятки — старо-литовські жрекині. Віра стародавніх литвинів була — як можна передпокладати — подібна (якщо нє та сама!) до друїдизму. Бо друїди, коли їх вигнано із Франції (за перші віки християнства), помандрували до побережжя Північного (балтійського) моря. Там осіли в лісах. На Литві поганська віра — а саме друїдська — затрималась аж до XII ст.

(обратно) 248

Р. 1937, коли по перше вийшла повість «Предок», критика (пані О. О. Дучимінська у «Новій Хаті») закидала авторці, що «не знає української історії і побуту». Що авторка не знає галицької історії й побуту — це цілком справно. Але Україна складалась не тільки з Галичини. До України входила ще Наддніпрянщина, Волинь, Подолля й частина Литви та Білоруси. Скрізь були свої звичаї і свій власний побут. Авторка описує ту частину Волині, що прилягала до Литви. А тут були й замки, й звичаї може інші, як у Галичині.

(обратно) 249

«Добрим намистом» називали на Вел. Україні коралі (правдиві).

(обратно) 250

Легенду, що ягоди калини й самоцвіти звані «гранати» утворилися з краплин крови «поляглих за правду» авторка чула саме на Волині. Взагалі, авторка вважає Волинь за «гніздо легенд», одна поетичніша за другу. Коли б було інакше — не дала б ця земля Волинська такої визначної поетки як Леся Українка.

(обратно) 251

«Чорна смерть» — чума, яку заносили найчастіше з Бендер, як свідчить народня лайка: «чума бендерська», часто вживана на Вел. Україні.

(обратно) 252

Назви, які нарід давав чумі.

(обратно) 253

Стира — жіночого роду!

(обратно) 254

Мова вживана в цьому розділі — тогочасна. Спеціяльно вистудіювана авторкою!

(обратно) 255

Історично. З родинних документів.

(обратно) 256

Тея — здрібніле: Теофіла.

(обратно) 257