Таємнича історія Біллі Міллігана - Деніел Кіз

О пів на другу ночі, дотримуючись Кевінових інструкцій, двоє молодиків підстерегли фармацевта на виході з аптеки, заштовхали його назад до приміщення, погрожуючи пістолетом, і вигребли все, що було в сейфі й шафці з наркотичними речовинами.

Тоді, як і було заплановано, вони рушили до лісу, перефарбували з балончика свій білий «додж універсал» у чорний колір і заїхали за Кевіном.

Коли вони прибули до помешкання Бейлі, Кевін розсортував украдені наркотики: риталін, прелюдин, демерол, секонал, метаквалон, гідроморфон і багато інших.

Він підрахував, що на вулицях цю партію наркоти можна буде штовхнути за тридцять, а то й тридцять п’ять тисяч доларів, і помітив, що цікавість на обличчях його спільників змінюється жадобою. Тієї ночі всі вони наковтались «коліс», і кожен із молодиків тишком-нишком підходив до Кевіна, пропонуючи змовитись і залишити третього ні з чим. Перед світанням, коли Бейлі й Лафт спали мов убиті, Кевін затрамбував гроші й наркотики до пари валіз і накивав п’ятами в Колумбус. Він знав, що ці двоє не наважаться з ним заїдатися. Вони його боялись. Постійно торочили, що він геть схиблений, і переповідали історії про те, як він одного разу пробив кулаком двері, а якось навіть розстріляв із кулемета чиєсь авто.

Вони, звичайно, донесуть на нього в поліцію, в цьому Кевін не сумнівався. Проте щойно він збуде з рук наркоту, ніхто вже нічого не зможе йому заподіяти. Фармацевт бачив їхні обличчя, а не його. Не було жодної зачіпки, що могла б пов’язати його з цим пограбуванням.

Коли наступного дня Марлен прочитала в «Ланкастер Іґл-Ґазетт» про пограбування аптеки «Ґрей Драґстор», її серце упало в п’яти.

За декілька днів Томмі заїхав за нею, щоб разом пообідати. Дівчина з подивом зауважила, що він пофарбував свій старий «додж» начорно, та ще й вельми неохайно.

— То це твоїх рук справа? — прошепотіла вона.

— Що? Фарбування машини? — невинним тоном запитав Томмі.

— Наліт на ту аптеку!

— Чорт, а ще голосніше ти крикнути не могла? Отже, тепер ти мене за злочинця маєш? Марлен, я нічого про це пограбування не знаю. Присягаюсь!

Марлен не знала, що й думати. Щось підказувало їй, що Біллі винен, одначе він так щиро засмутився, коли вона його звинуватила. Або він був найкращим актором на світі, або казав правду.

— Що ж, молю Бога, щоб ти виявився непричетним, — сказала вона.

Підозри, які висловила Марлен, ніяк не давали Алленові спокою. Він відчував, що тут щось не так. Повертаючись на роботу, він вирішив звернутись по допомогу до інших.

— Агов, хлопці, — промовив Аллен уголос. — У нас проблеми.

— Не нервуй, Аллене, — озвався Артур. — Просто їдь собі вперед.

— А ти не хочеш зайняти моє місце?

— Я волів би не сідати за кермо. Ніяк не можу призвичаїтись до американських доріг. Краще ти веди авто.

— Тобі що-небудь відомо про недавні події? — запитав Аллен.

— Під час цих буремних часів я так заглибився в наукову працю, що достеменно нічого не знаю, але підозрюю, що хтось із небажаних персон краде час і скоює злочини.

— А я ж намагався тебе попередити.

— Гадаю, без Рейджена тут не обійтися, — мовив Артур. — Ти можеш його знайти?

— Я вже пробував. Трясця! Коли він потрібен, його ніколи немає поруч!

— Я його пошукаю. А ти зосередься на дорозі.

Артур прочісував свою свідомість, вдивляючись у морок за межами світляної плями. Він бачив постаті решти членів «сім’ї». Одні з них спали у своїх ліжках, інші просто сиділи в темряві. Небажані персони навіть не дивились у його бік: Артур, заборонивши їм бувати на сцені, втратив над ними владу. Нарешті він знайшов Рейджена. Той саме бавився з Крістін.

— Рейджен, нам потрібна твоя допомога. Я вважаю, що хтось із наших скоїв злочин, а то й не один, і тепер усі ми під загрозою.

— Тсе не є моя проблема, — відгукнувся Рейджен. — Я нічого не робив.

— Я тобі вірю. Одначе дозволь нагадати: якщо одного з нас посадять до в’язниці, то заразом туди потраплять і діти. Уяви гарненьку маленьку Крістін за ґратами, в оточенні всіляких сексуальних маніяків і збоченців.

— Твоя взяла, — буркнув Рейджен. — Ти знаєш мою слабкість.

— Ми повинні точно з’ясувати, що відбувається.

Англієць влаштував масштабне опитування, по черзі поспілкувавшись із усіма членами «сім’ї». Артур не сумнівався, що дехто з небажаних персон йому бреше, та навіть попри це окремі частинки головоломки почали складатися в єдину картину. Томмі розповів, що Марлен запідозрила його в пограбуванні аптеки «Ґрей Драґстор», і додав, що незадовго перед тим бачив, як до аптеки доправили партію наркотичних речовин.

Волтер божився, що не займав Рейдженову зброю відтоді, як потрапив у немилість через убитого крука, проте згадав, що хтось із бруклінським акцентом базікав про ідеальний злочин, скоєний у придорожній зоні відпочинку.

Врешті-решт Філіп зізнався в тому, що грабував людей на придорожніх стоянках, але категорично заперечив свою причетність до нальоту на аптеку.

Тоді Кевін визнав, що пограбування «Ґрей Драґстор» було його ідеєю.

— Але мене там і близько не було. Я тільки розробив план, а потім обчистив тих двох бовдурів. Невеличке шахрайство, ото й усього. Можливо, ті хлопці й донесли в поліцію, але я — чистий. Копи ніяк не зможуть пов’язати мене з цим пограбуванням.

Артур переповів усе Рейджену та Аллену.

— А тепер добре поміркуйте. Чи спадає вам на думку щось таке, на чому нас могли б упіймати? Зачіпка, яка може призвести до арешту?

Нічого такого начебто не було.

Не минуло й кількох днів, як Біллі Міллігана здав із усіма тельбухами скупник краденого, котрий саме заборгував послугу слідчому з нарковідділу. Скупник, який базувався в Колумбусі, повідомив, що Мілліган продав йому партію наркотиків, яка повністю збігається з переліком препаратів, викрадених із аптеки «Ґрей Драґстор». Цю інформацію передали до поліцейського відділку в Ланкастері, де негайно ж виписали ордер на арешт Біллі.

(2)

Коли в понеділок після роботи Марлен прийшла до Міллігана, Томмі подарував їй обручку.

— Я хочу, щоб вона була в тебе, Марвен, — сказав Томмі, називаючи її пестливим прізвиськом, яке для неї вигадав. — Якщо зі мною що-небудь трапиться, знай: я завжди тебе кохатиму.

Марлен приголомшено дивилась, як він надягає обручку їй на палець. Вона так давно мріяла про цю мить, але тепер її пронизав біль. Що, як Біллі купив обручку, бо знав, що з ним станеться щось лихе? На очах Марлен забриніли сльози, але дівчина постаралася приховати свої почуття. Байдуже, що Біллі