Джерело - Айн Ренд

Потім поглянув на її обличчя і впустив руку, яка на мить зависла у повітрі, з негнучкими, напівзігнутими пальцями. Це вже не була та байдужість, яку він пам'ятав. Це була відраза, така величезна, що здавалася безликою і не могла образити його, бо стосувалася не лише однієї людини. Зненацька він відчув її тіло; не відчував ані бажання, ані обурення, а просто його присутність поруч із ним, під її одягом. Він мимоволі запитав:

— Домінік, хто він?

Вона повернула до нього обличчя. Він побачив, як примружилися її очі. Побачив, як розтягнулися її вуста, стаючи повнішими, м'якшими; вона спроквола всміхнулася і відповіла, уп'явшись у нього очима:

— Робітник із гранітного кар'єру.

Вона досягла мети; він голосно розреготався.

— Я це заслужив, Домінік. Я не повинен був підозрювати неможливого.

— Пітере, хіба не дивно? Я гадала, що саме ти станеш тим, кого я колись захочу.

— Чому ж це дивно?

— Подумати лишень, як погано ми себе знаємо. Одного дня ти теж дізнаєшся правду про себе, Пітере, і для тебе це буде гірше, ніж для більшості з нас. Але тобі не слід про це думати. Це станеться ще нескоро.

— Домінік, ти хотіла мене?

— Я думала, що ніколи нікого не захочу, і ти мене якнайкраще влаштовував.

— Не розумію, про що ти. Я не розумію, чи ти взагалі колись думаєш, що кажеш. Я знаю, що завжди кохатиму тебе. І не дозволю тобі знову зникнути. Зараз, коли ти повернулася…

— Зараз, коли я повернулася, Пітере, я вже не хочу тебе бачити. О, я муситиму з тобою бачитися, коли ми часом перетинатимемося, а це неодмінно станеться. Але не телефонуй мені, не приходь до мене. Я не маю наміру образити тебе, Пітере. Це не так. Ти нічого не зробив, щоб мене розсердити. Це щось у мені, з чим я більше не хочу стикатися. Вибач, що я обрала тебе як приклад, але ти мені так добре пасуєш. Ти, Пітере, — це те, що я зневажаю у світі, та я не хочу згадувати, як затято я це зневажаю. Якщо я нагадуватиму собі про це, то повернуся до нього. Я не ображаю тебе, Пітере. Спробуй це зрозуміти. Ти не найгірша людина у цьому світі. Ти його найкраща частина. Ось що мене лякає. Якщо я колись повертатимусь до тебе, не дозволь мені повернутись. Я кажу це зараз, бо можу це зробити, але якщо я колись повернуся, ти не зможеш цьому запобігти, і зараз єдиний час, коли я можу тебе застерегти.

— Я не розумію, — сказав він, скаженіючи і стискаючи губи, — про що ти говориш.

— Не намагайся зрозуміти. Тримаймося подалі одне від одного, добре?

— Я ніколи тебе не покину.

Вона стенула плечима.

— Як знаєш, Пітере. Я вперше була добра до тебе. Чи взагалі до будь-кого.

6

Роджер Ернайт розпочав свою кар’єру шахтарем у Пенсильванії. Заробити мільйони, які він мав зараз, йому ніхто й ніколи не допомагав. «Тому, — пояснював він, — ніхто й ніколи не вставав мені поперек шляху».

Втім у нього було чимало і перешкод, і людей, які таки ставали поперек шляху; але він ніколи їх не зауважував. Чимало епізодів у його тривалій кар'єрі не викликали захвату, але ніхто про них не просторікував. Його кар'єра була виклична і відкрита, наче дошка для оголошень. Він був невдалим об'єктом для шантажистів та авторів викривальних біографій. Серед багатіїв його не любили за те, що він розбагатів у такий примітивний спосіб.

Він ненавидів банкірів, профспілки, жінок, євангелістів та біржу. Ніколи не придбав жодної акції і не продав жодної акції своїх підприємств, одноосібно володіючи своїми статками — так просто, наче носив усю готівку в кишені. Крім нафтового промислу, в нього було видавництво, ресторан, крамниця радіотоварів, гараж і фабрика електричних холодильників. Перед кожною новою авантюрою він довго вивчав поле битви, а потім починав діяти так, начебто ніколи про нього й не чув, ламаючи всі усталені звичаї. Деякі його почини були успішними, інші зазнавали поразки. Він керував усім із несамовитою завзятістю. Працював по дванадцять годин на добу.

Вирішивши звести будинок, Енрайт витратив півроку на пошуки архітектора. Рорка він найняв наприкінці їхньої першої зустрічі, що тривала півгодини. Щойно ескізи було закінчено, він наказав негайно розпочинати будівництво. Коли Рорк спробував поговорити з ним про креслення, Енрайт його перебив: «Не пояснюйте. Немає сенсу втовкмачувати мені абстрактні ідеали. У мене ніколи не було жодних ідеалів. Усі кажуть, що я цілком аморальна людина. Я зважаю лише на власні вподобання. Але я знаю, що мені подобається».

Рорк ніколи не згадував ані про свою спробу побачитися з Енрайтом, ані про спілкування зі знудьгованим секретарем. Якимось чином Енрайт довідався про це. За п'ять хвилин секретаря було звільнено, а за десять хлопець уже виходив із контори, як йому наказали, у розпалі напруженого робочого дня, покинувши в друкарській машинці наполовину написаного листа.

Рорк знову відкрив своє бюро, у тій же великій кімнаті на горішньому поверсі старого будинку. Він розширив бюро, додавши прилеглу кімнату — для креслярів, яких найняв, щоб упоратися із запланованим робочим графіком будівництва. Креслярі були молоді й не зовсім досвідчені. Він ніколи не чув про них раніше і не вимагав рекомендаційних листів. Він обирав серед багатьох претендентів, лише проглядаючи по кілька хвилин їхні креслення.

У напруженій лихоманці наступних днів він ніколи з ними не розмовляв, якщо це не стосувалося роботи. Приходячи зранку до контори, вони відчували, що в них немає власного життя, немає особистості й немає іншої реальності, крім розлогих аркушів паперу на столах. Приміщення видавалося їм холодним і бездушним, наче фабрика, поки вони не дивилися на Рорка; а глянувши на нього, вони думали, що це не фабрика, а доменна піч, що розпалюється їхніми тілами і його власним тілом.

Інколи він залишався в конторі на всю ніч. Приходячи зранку, вони бачили, що він і досі працює. Здавалося, він не знає втоми. Якось Рорк залишався на роботі дві доби поспіль. Уранці третього дня він заснув, напівлежачи на столі. За кілька годин прокинувся і, не мовивши жодного слова, почав проходжатися між столами, проглядаючи виконану роботу; голос його лунав так, начебто протягом кількох останніх годин він не відірвався від роботи ані на мить.

— Говарде, ти нестерпний, коли працюєш, — сказав йому одного вечора Остін Геллер, хоча вони