Щастя на порозі - Уляна Пас
- Де у тебе аптечка? - відпускаю його руку і відступаю на крок.
Взагалі не розумію свою реакцію на цього чоловіка. Ми знайомі всього один день, а таке враження, що я щось до нього відчуваю. Можливо, річ у тому, що у мене давно не було інтимних стосунків? З маленькою дитиною на руках якось не до того зовсім, саме тому мене й покинув коханий чоловік, коли я обрала не його, а свою маленьку племінницю.
- У шухляді, - Натан продовжує прискіпливо за мною спостерігати, а я тим часом намагаюся триматися і не показувати йому, наскільки збентежена власними відчуттями.
Швидко дістаю з аптечки все необхідне, щоб обробити ранку, і коли заклеюю її пластиром, Натан нарешті відступає.
- Наче все. Думаю, що далі я впораюся самостійно. Не хочеться, щоб ти без пальців залишився, - намагаюся перевести все в жарт і навіть посміхаюся.
- Пробач. Помічник з мене такий собі, - додає Краєвський. - Якщо ти не проти, я піду у свою кімнату. Необхідно зробити декілька дзвінків.
- Так, звісно! - погоджуюся надто радісно. Насправді я вже дочекатися не можу, коли залишуся одна. Здається, зовсім не контролюю власні відчуття, і це дуже погано. З Натаном у мене не може нічого бути в принципі. Він брат чоловіка, котрий залишив свою дитину. До того ж він не довіряє мені і хоче провести тест ДНК. Хоча, з одного боку, я можу його зрозуміти. Хто знає, можливо, я не перша дівчина, котра з'явилася до нього з заявою про дитину.
Коли Натан йде, робота набирає обертів. Дивні думки практично вивітрюються з голови, і я можу повністю сконцентруватися на приготуванні їжі. Аня прокидається через дві години, й до цього моменту у мене практично все готово. Спочатку годую її, а тоді вирішую трішки прогулятись з нею на вулиці. Все-таки ми за містом, повітря тут зовсім інше.
Одягаю її у теплий комбінезон і сама натягую на себе теплі штани та куртку. І хоча сніг на вулиці припинився, холодно добряче.
Натана ніде не видно, тому не попереджаю його про те, що ми зібралися на прогулянку. Під ногами рипить сніг і мороз добрячий. Навколо все біле і, здається, наче ми в казку потрапили. Високі дерева навколо будинку і такий же високий паркан. Натану вдалося розчистити хоча б стежки і деякий час я просто ношу Аню на руках.
- Вирішили прогулятися? - Натан приєднується до нас через декілька хвилин. Він підходить до нас і несподівано забирає у мене Аню. - Давай я її потримаю. Тобі важко.
Це доволі приємно, тому одразу погоджуюся на таку пропозицію. До того ж сама дівчинка залюбки йде до свого дядька.
- Спасибі! - щиро відповідаю. - Я хотіла запитати, чому у твоєму домі немає ялинки? Я розумію, що ти планував зустрічати цей Новий рік один, але все ж…
- Я взагалі не планував святкувати, - пояснює Натан. - Я не люблю Новий рік. Саме тому приїхав сюди. Щоб бути подалі від усіх.
- Пробач, що ми тобі завадили, - відчуваю себе збентежено. Виходить, що Краєвський втік від усіх, щоб провести цей час наодинці з собою, а ми з Анею зламали усі його плани. - Я справді думала, що тут Артем.
- Це я вже зрозумів, - посміхається Натан. - Ну нічого, зате тепер я познайомився зі своєю можливою племінницею. А ти, Мілано? Святкуєш Новий рік?
- Я дуже люблю цю атмосферу дива. В інтернаті у нас не було можливості сповна відчути, що це за свято. Для мене Новий рік - це сім'я за святковим столом, ялинка, іграшки. У мене нічого подібного ніколи не було. Для Ані це перше таке свято, тому планувала провести його по іншому. Навіть ялинку збиралася купити.
Краєвський мовчить і знову мене розглядає. Цікаво, що він намагається у мені розгледіти? Я така, яка є. Можливо, занадто відверта з ним, але приховувати щось не бачу сенсу.
Через кілька хвилин доводиться повертатися у будинок, тому що на вулиці знову розпочинається снігопад. Поки Аня грається на килимку, я сервірую стіл і думаю про те, яким би був наш Новий рік, якби я не надумала їхати на пошуки Краєвського. Ми збиралися провести його вдома, у компанії Ніни.
Після того як ми повернулися в будинок, Натан знову кудись зник. Я помітила, що він часто відволікається на телефонні дзвінки. Здається, робота не полишає його навіть тут. Або ж він її…
Коли гримають вхідні двері, я лише зараз розумію, що Краєвський був на вулиці. І зовсім не сподіваюся побачити, як через хвилину він заносить у вітальню справжню ялинку. Невеличку, але дуже красиву. Від захвату у мене зникає дар мови. Лише вдихаю аромат хвої і відчуття свята розтікається судинами.
- Я подумав, що тобі може сподобатися ось такий новорічний подарунок. І Ані також, - Натан, здається, трохи схвильований. У мене таке враження, що він і сам не чекав від себе такого вчинку. - На горищі мають бути старі іграшки. Їх років двадцять ніхто не діставав, тому…
- Хіба це важливо? - і чому я усміхаюся, як ідіотка? - Головне, що вони є!
Здається, навіть Натан видихає. Залишивши ялинку посеред вітальні, він знімає з себе верхній одяг і таки відправляється на горище за іграшками. Аня зацікавлено розглядає зелену красуню, а я відчуваю, як всередині розтікається якесь не знайоме до цього моменту тепло. Здається, Новий рік у нас таки буде, і байдуже, що замість Ніни я зустріну його з Краєвським. Якщо тест підтвердить, що Аня його племінниця, я впевнена, що бачитимемося ми з ним доволі часто. На відміну від свого брата, Натан здається мені відповідальним чоловіком.
- Дещо таки знайшов, - Краєвський повертається до нас з коробкою і ставить її на підлогу поруч з ялинкою. - Колись у цьому домі жили мої бабуся з дідусем. Ми з Артемом любили приїздити сюди на Новий рік.
Не втримавшись, першою заглядаю у коробку і відмічаю, що іграшок там багато. Усі вони дуже красиві, і байдуже, що не нові. Не втримавшись, дістаю кілька і чіпляю на гілки.
- Спасибі тобі. Ти казав, що не святкуєш Новий рік, але заради Ані зробив це, - не можу втриматися від слів подяки.
- Не тільки заради Ані, - якось неоднозначно заявляє Натан і також бере в руки іграшку. - Ти сказала, що раніше не мала можливості святкувати Новий рік, от я й подумав… Чому б і ні?
