Чорнобильська комедія - Сергій Вікторович Мирний
САШКО (підхоплює): І краплі органіки плавають на нижньому важкому розчині, бо легші за нього, — і тонуть у чистій воді, бо важчі за неї! І висять у рідині між цими двома шарами!
СЕРГІЙ: Ага! Співпаде ж так — за густиною рідин… І ось зависли… Поки не перемішається…
«Всесвіт» обертається далі…
САШКО: «Природа ощадлива на причини — і щедра на наслідки».
СЕРГІЙ (зацікавлено): А хто це сказав?
САШКО: Ясна річ, я.
СЕРГІЙ: Зрозуміло… А до тебе?
САШКО: Монтень, «Досліди»… А тобі багато ще оцих дослідів?
СЕРГІЙ (без особливого ентузіазму): Та «почати й скінчити». Одних пробних серій ще хтозна-скільки — щоб у них перспективний напрямок визначити. Якщо повезе. А потім — іще основні експерименти…
І він повертається до колб — готувати розчини далі…
… коли заходить гарненька начальниця інститутської канцелярії Люба.
ЛЮБА (від дверей): Сергій, тебе до телефону…
СЕРГІЙ: Зараз… От так — тільки розпочнеш…
САШКО (цитує з почуттям): «Все моє життя — це розповідь про те, як я хотів працювати і як мені це не вдавалось».
СЕРГІЙ: А це хто?
САШКО (з сумом): Та це вже тільки моє…
ЛЮБА: Я у вас колбу свою помию з-під заварки, добре? Чим? Скажіть, хіміки? (піднімає колбу: на її склі товстий шар коричневого чайного нальоту) Кажуть, це для кольору обличчя шкідливо…
СЕРГІЙ (йде повз мийку до дверей): Щоб швидко — хромовою сумішшю, (дістає з саморобної етажерки біля умивальника широку темну літрову пляшку, на якій напис «H2SO4 конц + Cr2(SО4)3 насич») На. Тільки обережно, щоб бризки одяг не пропалили.
Люба наливає в свою колбу темний важкий розчин. Збовтує його кілька разів, обережно зливає назад… Стінки її колби очистились! — повільно стікає з них коричнева в’язка рідина…
СЕРГІЙ (голос з коридору): Алло… Так точно, Швайко… Сергій Володимирович… Так точно, лейтенант запасу. А навіщо?.. А ви по телефону сказати не мо… Та в мене часу саме зараз немає… Ну може хоч завтра? — я вже дослід почав… Ну добре… Ну хоч до двох… Та я просто не встигну раніше!.. Дякую. 14.00. Так точно. Є-есть. (кладе трубку) Чорти б вас всіх забрали…
Люба, зацікавлено роззираючись по лабораторії, кладе пробку зверху на горло коричневої пляшки — і лише злегка загвинчує її. Під краном прополіскує свою колбу, що тепер виглядає як новісінька.
ЛЮБА: Ну, чистота! (зіштовхується в дверях з Сергієм; перебільшено-співчутливо) У Чорнобиль?
СЕРГІЙ: На Гавайї! З такою спеціальністю… Та ще й як вчасно!
ЛЮБА: Ну нічо, ти ж у нас перспективний… (оцінююче оглядає Сергія і виходить у двері з сяюче-прозорою колбою в руках)
Сергій, заглиблений в думки, позирає на годинник, неуважно бере й піднімає пляшку з хромовою сумішшю, щоб поставити її на місце, — тримаючи за пробку…
…і посудина відлітає від пробки! — летить, перевертається, з неї бризка коричнева хромова суміш, пляшка з важкою рідиною б’є тонке скло хімпосуду на столику — темний густий розчин розхлюпується, ллється на стіл, вниз, на підлогу, — летить на халат, штани…
Сергій першим же рухом ловить пляшку — і в раковину її! — миттю скида халат; погляд на штани — рукою черпає з білої фаянсової мисочки соду — на штани! Сода скипає, жовто-зеленими бульбашками піниться на тканині… Сашко вже поряд, ганчірками зупиняє потоки коричневої хромової суміші на столі, щедро сипле на них соду — вона миттю скипає товстим шаром коричнево-жовто-зеленої піни… Сергій вже розстібнув штани, ящіркою вистрибує з них, — білим фільтрувальним папером-«промокашкою» знімає зі шкіри на ногах соду, просякнуту бурою хромовою сумішшю. Кидає «Діставай спирт» Сашку; починає промивати шкіру під водою… Нарешті, протирає шкіру пористим фільтрувальним папером — спочатку мокрим, потім сухими його аркушами… Критично оглядає ноги.
СЕРГІЙ: Наче обійшлось… (протирає почервонілі плями на своїй шкірі ваткою, змоченою спиртом; нюхає її) Таке добро марнуємо…
На стіні — шафка з червоним хрестом, у ній пляшечки, таблетки, банка з написом «Крохмаль від опіків»… З аптечки Сергій витягає крем, змазує ним постраждалу шкіру.
САШКО (ліквідує розгардіяш): Так ти тепер куди…?
СЕРГІЙ: Та у військкомат… (витягає з одежної шафи джинси)
САШКО: Ти обережніше, ще й джинси тут не пропали… А то до військкомату в одних трусах дійдеш.
СЕРГІЙ: Там все рівно одягнуть…
Сашко піднімає з раковини штани, які скинув Сергій… Те, що від них
