Постукай в мої двері - Marta Nahanda

 МАРУСЯ
Я вже одружена і лечу літаком додому. На цих вихідних я переїду до Шапаренка на  шість місяців. Можливо менший термін. І потім ми розлучимося. Як банально. Хотіла я щоб цей шлюб тривав коротше. Але мене Микола відмовив. Я не знаю, що скажу дівчатам. Уявляю, що буде. Скандал. Великий скандал. До Миколи дзвонив Андрієвський з претензіями... бо до нього завітали гості. Аж додому. Бо хотіли прибити. Що він один знав про наше одруження.  Але насправді такого не було. Я їм говорила, що одружимося, а час і місце розпису не повідомляла. Так, що надіюсь переживу якось це. А зараз я з своїм ВЖЕ  чоловіком їдемо в машині. Він везе мене до квартири дівчат. А вже на вихідних я переїду до нього жити . Оскільки зараз часу немає. Я постійно на роботі. Та і у Колясика постійні тренування.
— Миколо, — порушила я тишину у машині. 
— так,
— ти думав, що вже сьогодні будеш носити на безіменному пальці обручку?
— Якщо чесно, то ні. Але ти така людина, що очікувати можна все, що завгодно.
— ти так говориш, ніби я заставила тебе одружитися на мені.  
— ти така людина, що заставляє пожаліти про сказані слова. 
— не відмовляйся від своїх слів, Колясику. 
— Ми вже на місці. Удачі тобі. — не тільки мені. Він нікуди не поїде. Микола не втече від злих наших друзів. 
— А ти чого сидиш? Вставай.
— Не зрозумів.
— Ти думаєш, що я буду сама віддуватися за нас двох. До речі, ідея це твоя була. Там твої друзі теж є. А особливо Андрієвський, якого ти підставив. Він чекає на свою помсту. 
— Зато він помирився з Мартою. — надовго чи?
— ненадовго це все.
Ми вийшли з машини і піднялися до квартири. Я тільки, що хотіла відкрити двері, як їх відчинила Ніка. Здається,  вони нас чекали у вікні. 
— а ми тільки вас двох і чекаємо. — Ми зайшли сіли у вітальні, там де всі сиділи. І чекали на нас двох.
— Я чекаю. Ви натравили нас на Андрієвського. Хоча, той ні каплі не знав про ваше одруження. — сказала Марта.
— я говорила вам, що планую одружитися. 
— планувати і вийти заміж на наступний день. Це різні речі Марусю. — промовила Оксана.
— всі щасливі і це добре. — сказав Шапаренко,  ніби це не він одружився. 
— Дуже, що ви аж вирішили одружитися у Ньо-Йорку. — обурилась Ліля.
— ну а чом б і ні? Я також хотів весілля у Ньо-Йорку. — сказав Дмитро.
— Дмитро! Заткнись. — вдарила в плече Ліля мого зятя. 
— а що такого? — сказав Лілі Дмитро. 
— ви одружилися ми прийняли це. Не нам вас судити. — промовила Марта.  Я відчуваю,  що буде велике Але.
— Але в цій історії буде велике « АЛЕ » — сказала я.
— Так. — підтвердила моя сестра. Мама з татом приїхали і Софі. — о, ні.
— а Антона немає? — поцікавився Микола. 
— Ні його немає. — відповів Дмитро Миколі.
— слава богу, — зрадів Микола. 
— Я вже не розумію своїх дітей. — зайшла у вітальню мама,  а позаду неї тато з Софі, — Одна виходить заміж за незнайомця. Друга одружується закордоном. І ще таємно.  Добре, що цю людину вона знає. Не дай Бог, Софіє, ти втнеш таке.
— мені поки, що 6 років. І я планую вийти заміж за Тоні. І то коли нам буде по 30 років. — ого, ось це плани у дітей.
— нічого собі. — здивувався Дмитро. 
— і коли ти переїжджаєш до свого чоловіка? — поцікавилася Марта.
— на вихідних. — 
— Прекрасно в нас є тиждень. А тепер всі лишні на вихід. 

Добре, що мама з татом були пішли тоді коли моя сестра оголосила про своє майбутнє весілля. А Вероніка почала виганяти хлопців.
— але.. — почав Алекс.
— Андрієвський, на вихід! — наказала Ніка.
— я не договорив свого невдоволення, Шапаренку. — важлива причина. 
— Андрієвський,  ти чого, як мала дитина договорите по дорозі в одному під'їзді живете. Я все сказала на вихід.
Коли вони всі НАРЕШТІ пішли. Дівчата почали дивно дивитися на мене. 
— що?
— вона ще щокає, — сказала Ніка.
— Ти ж мені говорила, що не впевнена. А тут вже одружена. — а це Марта. 
— це фіктивно. — сказала я.
— Він до тебе приставав? — запитала Софія. 
— ні!
— хотів зґвалтувати? — що? О це питання пішли від Софії.
— ні!
— Виявляв насилля? — здається,  Софія передивилась серіалів.
— господи Софія, ні!
— тоді я не розумію, чому ти погодилася так швидко.
— ми будемо одружені всього лише пару місяців. — пояснила я.
— скільки? — запитала Софія.
— 6 місяців.
— я ставлю ставку, що ви довго не витримаєте. — сказала Ніка. Яка ще ставка до біса?
— і ви почнете зустрічатися по-справжньому. — продовжила Марта. 
— Ні! Цього не буде. — нізащо.  Я і Микола? Ні.
— буде. — сказали Ніка і Марта одночасно.
— побачим.
— звісно, що побачим, — сказала Ніка.
— так, побачимо закохану пару. — ось і до них тепер приєдналася Софія.
— цього не буде. 
—Досить відговорюватися. Іди спати краще . Або речі збирати.. — ти тільки подивись. Та Софія вже мене виганяє.
— вже мене виганяєш? 
— моя квартира роблю, що захочу. — сказала Софія 

На наступний день я провела, як завжди зранку до вечора в офісі. Потім цілий вечір за романтичною комедією з дівчатами. І так всі 4 дні окрім п'ятниці. Тому, що в п'ятницю я переїжджаю  до свого фіктивного чоловіка. Фіктивного чоловіка. Чому не могла лишитися  жити тут в своїй квартирі з дівчатами. Було б комфортно. 

Офіс. 

— вас можна привітати ви сьогодні переїжджаєте до свого чоловіка. — сказала Марта силівши у моєму кабінеті на диванчику.
— на жаль. Сьогодні потрібно поговорити може не поїду. — я надіялась,  що ще сьогодні залишуся дома.
— привіт всім, — зайшов Алекс у кабінет. 
— о, Андрієвський! — вигукнула Марта. 
— і бувайте. — розвернувся хлопець.
— я щось не поняла він від мене тікає? — я знизила плечима. Вони обидва грають у кота і мишу. І тут у дверній рамі стояв Микола і Алекс мало його не збив з ніг.
— ти мене з ніг чуть не збив.
— в мене дуже багато справ. — і Алекс вийшов, або вибіг.
— що це з ним? Ти його побила? — сказав Микола Марті. Ну він без синяків. 
— ні я його не била. З якогось дива він тікає від мене. Чому? Я не знаю.
Шапаренко: давно почалося?
— тільки що.  Ти став свідком його втечі.
— нам потрібно поговорити. Можливо я буду жити, як жила? І не в тебе? — а що? Я надіялась,  що буду спати у своєму ліжку, а не у Миколи. 
— я піду. — дівчина взяла свою чашку чаю та пішла до себе у кабінет.
— як ти на це дивишся? Ми одружені.  Але живемо окремо. Це просто безглуздо, Марусю. Дехто і подумає, що ми граємо в фіктивну гру.
— я не знаю. Все дуже важко.
—  ти і так будеш в окремій кімнаті жити. Ми не будемо перетинатися я тобі це обіцяю. Давай Марусю, поїхали заберем речі.
Ми приїхали до нас на квартиру. Взяли всі мої валізи їх було чотири. Зі всіма речами. Не так і багато в мене речей. Я так, звикла до цієї квартири. Мені важко розходитися з нею. Але ж говорять, що  все на краще чи не так?
— взяла все?  — запитав Микола,  коли я спустилася вниз.
— так. Вроді все.
Він взяв мої вазіли і пішов. А я вийшла з квартири і закрила двері на ключ.
— я б могла теж їх сама нести, — Подивився на мене так, ніби я якась тупа. Друге вже.
— Марусю,  ти трохи заспокойся це нормально. Нові зміни. Ти перенервувала. Все, що не робиться на краще. 
— я знаю ці слова. — буркнула я. 
—  не треба чекати «того самого моменту», кохай, дій та ризикуй зараз. Невідомо, що буде завтра.
— і тому ти мені запропонував одружитися?
— частково.  
Коли ми приїхали до будинку. Я спочатку думала, що це буде якась квартира. А не шикарний особняк. Я його знаю. Я знаю цей будинок. А коли зайшла в середину впізнала його одразу. Тобто дизайн інтер'єру. Це всі мої ідеї. Це як так? Я шокована. Я дивилася на Миколу. Вражена.
—  не дивись на мене так. Я ж не знав, що ти дизайнер. Коли облаштовували цей будинок, то я на думці не мав женитися. 
— і ти вирішив мене поселити в будинок який я облаштовувала?
— Звісно. Показувати будинок вже не треба, як я розумію.
— так. Тільки скажи у які кімнати вхід заборонено. 
— в мою кімнату. І в кімнату ту, що біля гаражу.
— щось секретне вирощуєш?
— так, коноплю. 
— ммм, цікаво. Але зараз мені потрібно зробити найгіршу справу. — найгірша справа це розпакувати речі з валізи. — Де моя кімната?
— ходімо, покажу, — Микола повів мене в кінець коридору. Коли ми зайшли це було дуже прекрасно. Кімната в фіолетових тонах. Дуже велике ліжко. Туалетний столик. Я пройшла далі  в кімнату побачила, ще дві пари дверей. В одній була ванна кімната. В другій гардероб.
— я цю кімнату не облаштовувала. Її наказали лишити пустою, для чого?
— нехай це залишиться маленьким секретом для тебе.
— тоді, прошу вийти я речі розкладу. —Коли я починала розкладати речі то думала, що не справлюсь і за дня три.  
— привіт. — раптом у кімнату зайшли Софія, Ніколя та Марта. 
— ви що всі троє тут робите?
— В нас робота завершилась і тому ми вирішили поїхати тобі допомогти речі розкласти. — сказала Ніка. — роздавай роботу капітан.
— мені здається, що я тут була вже. Все таке знайоме. — роздивлялась Марта кімнату. 
— не здається. 
— в сенсі? — здивувалася Ніка. 
— цей будинок я облаштовувала.  Все окрім цієї кімнати.
— це просто неперевершено. Тут все ідеально. Зато всім гостям, які тут будуть будете говорити, що всі ідеї дизайну твої. — сказала Софія.
— як облаштувалась, Марусю?  — з'явилася голова Алекса у дверях.
— дякую, дуже добре. — сказала я і Алекс зайшов у кімнату. 
— о, Андрієвський, — сказала Марта. 
— я піду. — Та він не пішов, а побіг.
— Ти його побила? Шантажувала?—накинулася Софія на Марту.
— я що серійний вбивця, Софія? Він  ігнорує мене.
—  Андрієвський? Який тиждень назад бігав за тобою? Ти не  перебільшуєш? — здивувалася Ніка.
— не перебільшує. Я була свідком це вже вдруге за день. Шапаренко сказав, що він закохався в когось. Я планую вияснити в кого саме.
— і як? — поцікавилася Софія. 
— не знаю. 
— Дівчатка, ходімо пити чай, — покликав нас Микола з кухні. 
— а все буде добре? — запитала Марта.
— Не зрозумів.
— кажу ж твій друг не буде тікати від мене через стіл коли побачить мене. Або через вікно. 
— Його Михайло просвітив. 
— Мудрик є? — запитала Ніка. 
— так 
— все речі стоять по місцях. Йдемо пити чай. Надіюсь, щось солодке є. —Коли я прийшла, то побачила на столі еклери і чай.
— еклери. Ти найкращий, Колясику.
Дмитро: Я починаю ревнувати. Постійно мені вони говорили, що я найкращий. Микола, зникни. — я розсміялась. 
— а ви звідки тут сімейство Булатові?
— не тільки вони. — сказала Оксана. 
— звикай, Дмитро. Тепер в тебе з'явився конкурент. — притулилася Ліля до Дмитра. 
— де Марта ділась вже? — запитала Ніка.
— вона була з нами. — сказала Софія, —А Андрієвський де?
— думаєте вона його вбиває? — сказала Ніка, що цілком можливо.
— він на дивані сидить сам. — помітив Алекса Антон. 
— знову про мене говорите? — підійшов до нас на кухню Алекс. 
— ми Марту шукаємо.
— невже пропала? 
— з'явилась і не сама. — показала Ніка на Марту, в якої у руці була віскі та текіла. — обов'язково  було з цим прийти? І коли встигла?
—Ми б мали обмити переселення Марусі від нас.
— я хочу випити. І пофіг, що завтра на роботу. – сказала я. 
— Завтра субота. — повідомила моя сестра.
— а ще краще.
— завтра чемпіонат. — сказав Антон механік і найкращий друг Дмитра. 
— тоді перший тост за перемогу найкращого зятька.
І після четвертого тосту я зрозуміла, що напилась. Супер. Коли всі пішли Микола все позбирав зі столу. Хоч і він не вміє готувати,  але хазяйка файна з нього вийде. 
— ти спати не йдеш? — хлопець сів біля на мене на дивані у вітальні.
— ні ще. Буду тут сидіти і говорити сама з собою цілу ніч. Хочеш приєднатися?
— Ти ж знаєш, що ти п'яна. І говорити цілу ніч не варіант.
— Я знаю. Просто спати не хочу. Поговори зі мною. Я не засну, Колясику.
— що з тобою робити? 
— говорити. — хлопець розсміявся.
— Наприклад, завершиться наша гра. Що ти будеш робити?
— знайду якогось хлопця собі і вийду за нього заміж. І буде в нас двоє дітей.
— і який він буде? 
— Мені не потрібен багатий хлопець, мені потрібен хлопець який готовий заради мене на все, готовий слухати мої примхи і слухати різну балаканину до ранку.
— мені було б шкода твого хлопця.
— і чого це? 
— слухати про, що ти говориш цілу ніч. Це просто. А особливо коли ти п'яна.
— тоді стань ним. 
Шапаренко: Перепрошую, 
— я говорю стань моїм хлопцем.
— я тобі завтра про це нагадаю. І ти почервонієш. І я вже твій чоловік. Законний чоловік Навіщо мені бути твоїм хлопцем?  
— а й справді. Ти мій чоловік. Ще потрібно двоє дітей. 
— все ти розігналась. Ходімо спати.
— це просто легкий старт. Якщо я дійсно розженусь то 
— Мовчи. Заради бога прошу мовчи.
Він підняв мене на руки, я схилила свою голову на його плече та закрила очі. І він поніс мене до кімнати. Як добре, так іти. Так,  я закохалася. Порушила сьомий пункт договору. Який є головним. І виділений чорним жирним шрифтом.  Але я не могла цього стримати. Я не можу нічим  керувати. Я втратила свій контроль. Який, так тримала. Принаймні старалась тримати. А чи відчуває те саме Микола? Я не знаю. Але мені хотілося цього. Але не все стається так як ми хочемо. Все стається так, як ми не хочемо...