Постукай в мої двері - Marta Nahanda

— скільки можна мене так будити? — сказала я коли мене дівчата розбудили тим, що кидали у мене подушки.
— окей, на наступний раз обіллєм водою, — сказала моя найстарша подруга Марта. Ми її деколи називаємо бабкою. Це звісно ж з любові.
— о ні, водою не потрібно,  все я встаю, — встала я з ліжка з вдома піднятими руками, як перед поліцією.
—  в тебе 10 хвилин інакше їдемо без тебе, — у них,що вселився Дмитро? Він постійно так до  Лілі говорив
— це..
вже 9 хвилин, — попередила мене друга моя подруга Вероніка.
Я швидко пішла в душ переодяглась у білий костюм який складався з кофтинки і спідниці. Я взяла свою улюблену фіолетову сумочку та улюблені білі кросівки. На голові я заплела дві косички з двох передніх пасм і одягла окуляри.
— все, я готова, — сказала я коли спустилася вниз на кухню.
— поїхали, — сказала Марта і пішла на вихід. Ми сіли в машину і поїхали. Приїхали в бюро я залишилась робити ескізи інтер'єру нового будинку. Потім пішли з Мартою на обід. І потім настав кінець робочого дня.
— ти їдеш?— зазирнула я у кабінет подруги. Марта архітектор і зараз у нас дуже важливий проєкт. 
— ні, ще є справи. Ти їдь сама, окей? — сказала дівчина визираючи з монітору комп'ютера.
— звісно, — дівчина кивнула. Я вийшла з офісу сіла в таксі та поїхала додому. Вийшла з таксі зайшла в квартиру. Вирішила, що спочатку поїм. Я якраз відкрила холодильник і у двері подзвонили. Дівчата дуже рано сьогодні прийшли.
— в них, що ключей немає, — потім чую стукіт. Дуже сильний, — у вас що ключів немає. Ой, а ви до кого? — Перед мною стояв красивий хлопець. З карими очима, темним волоссям. Здається, що його один погляд змусить мене закохатися в нього. Але це Микола Шапаренко. Хлопець, який найбільше мене дратує. Якого я готова вбити власними руками. 
— мене запросили на чай, — сказав цей індивідуум. Такої дурні я, ще не чула.
— тебе? — засміялася я.
—  ти впустиш мене у середину? — сказав хлопець. Ні, чому я маю це робити?
— прошу вибачення, а хто вас запросив, пане Шапаренко? — запитала я.
— пані Маріє, ви впустіть і я все розповім, — наполягав хлопець.
— проходьте, — хлопець зайшов у середину, — ну я слухаю, — поставила руки у боки і уважно спостерігала за хлопцем, — Так і хто вас запросив?
—  ніхто, я давно стежу за тобою і хочу зап.., — але хлопець не договорив. Бо я його перебила.
— ах, ти злодій, — я взяла швабру і почала його бити. 
— божевільна,  заспокоїся я не злодій, —  Кричав хлопець, але я не слухала і бігла за ним і била його шваброю. Тут дзвінок у двері. Дівчата вчасно прийшли, а то я б його вбила.
— повезло тобі, злодію, — я прекрасно знала, що він не злодій, а що він футболіст. 
—  та не злодій я, — намагався довести хлопець. Я пішла відкрила двері на порозі був Дмитро. Не дівчата. 
— твоя сестра божевільна, — ну це я знаю.
—  не тільки вона, — за моєю спиною пролунав голос злодій-футболіста.
— в тебе гості? — запитав зять.
— це злодій, — вдарила я хлопця  шваброю.
— та не злодій я, — одне і те саме твердив мені хлопець.
— тоді, я пізніше зайду, — сказав зять, і одразу пішов. 
— дякую, зятьок, — хлопець кивнув і пішов. Я так і не зрозуміла, чому він приходив,— на чому ми закінчили, ах точно я тебе била.
— давай я все поясню, — Микола Шапаренко хоче мене заспокоїти, як цікаво.
— що ти поясниш? — підвищила голос я, — Як хотів мене пограбувати? —  вдарила ще раз шваброю. 
— та не хотів я грабувати тебе!
— а що хотів? — вдарила ще раз шваброю, — хотів позичити на вічне віддавання?
— запропонувати тобі дещо хотів.
І тут заходять у квартиру Ніка, Марта і Софія. Вони одразу глянули на мене потім на Миколу знову на мене і знову на хлопця.
— Маруся, Коля? Чому ти стоїш зі шваброю? — здивовано глянула Ніка на мене.
—  Мія, чого ти зависла? — а це вже нетерплячка увімкнулась у Марти.
— вона мене нею била,— одразу здав мене Микола. Браво десять балів. 
— он як? — здивовано Марта глянула на Миколу.
— молодець, — похвалила мене Софійця. Вона ж моя бестік. Ми з нею разом ще з часів школи.
— я хочу запропонувати вашій подрузі дуже цікаву пропозицію, — звернувся Микола Шапаренко до моїх друзів.
— і яку ж? Говори тут, — сказала я своїм діловим суворим тоном.
— ні, — він ще сміє казати мені «ні»?
— Щоб це не було, я ніколи в житті не погоджусь. І до речі в мене є хлопець. Вийди звідси, — хлопець змовчав, але пішов.
— нічого собі, — сказала Ніка після того, як хлопець пішов.
— ви б знали, що було до вашого приходу.
І я розказала дівчатам полювання на кабана. Ну може і не на кабана. Але бігали ми по всій квартирі.
— ти бігала по всій квартирі зі шваброю за ним? — здивовано дивилася на мене Софія.
— молодець, Мія. Але Дімасік трохи помішав вам, — сказала Марта.
— цей мій зять.. цей мій зять.
— знову мене згадуєте? — ми навіть не помітили, як зайшли сюди Ліля з Дмитром. Треба буде забрати від них ключ.
— звідки у вас ключ від моєї квартири? Приходите, коли хочете, — сказала Марта ми лише засміялися.
— звісно, ти втік. Коли в квартирі був злодій, — запитала я у хлопця.
— він не вдягався, як злодій. І до речі, він мій друг.
—  завтра буде матч, ви прийдете? — запитала моя сестра. 
— звісно, як я можу не прийти на свою роботу, — сказала Ніка і сіла на диван навпроти Софії. 
— ти це зрозуміло. А решта? — поцікавилася сестра.
—  прийдем, прийдем куди дінемся. Чаю будете? — встала Софія та взяла наші чашки, щоб їх наповнити.
— ні, в нас тренування, — сказав Дмитро.
— парне? — запитала Оксана. 
— я вчу Лілю, їздити на машині. Я не розумію, як так сталося, що Марічка вміє. А ось це чудо ні.
— комусь дано, а іншому не дано, —  засміялася я.
—  добре, тоді ми підемо,  — ми попрощалися з закоханими і вони пішли. 
— чуєте зробимо вечірку-сюрприз? — запропонувала Марта.
— для чого? — Софія, як завжди. У своєму репертуарі.
— Софія, ти тупа, — вдарила її по плечу Вероніка.
— та, ще побийтеся. Софія, в нашої парочки річниця весілля, — уточнила Марта 
— вже два роки пройшли?
— уяви. Давайте влаштуємо вечірку на твоєму концерті Софія. Ми ж разом писали пісню її і заспіваємо буде чудово.
—  тоді я все замовляю і висиляю групу на організацію, — запропонувала дівчина - архітектор. Все ми пішли дивитися фільм. Потім пішли спати. Надіюсь завтра не буде ніяких злодіїв-футболістів. Я прокинулася пішла готувати сніданок. Дівчата теж прокинулися ми поснідали і пішли вдягатися.
Я вдягла білий топ чорні шорти та чорний піджак і взула чорні лаковані лофери. Мій образ доповнила сумочка від Saint Lauren. Ми всі сіли в машину і поїхали. Мене лишили біля кафе. Бо в мене зустріч із Злодієм —   футболістом. Як я не хотіла йти, але потрібно.
— може я не піду, втекти чудова ідея, — говорила я сама з собою.
— не втечеш. Пізно, — сказав за моїми плечима Микола. Ми зайшли в кафе. Сіли за столик біля вікна з якого було видно як їздять машини.
— кава, чай? Десерт? — запитав футболіст.
— зараз я бажаю розрізати твою голову і піджарити, як котлетки, — геніальна ідея. Я б цими котлетами поділилася з дівчатами і всьому офісі роздала б. О це ми б наїлися. Але поки що, Микола Шапаренко живий. І котлеток немає.
— чудовий жарт, — він справді думає, що це жарт?
— я слухаю тебе, — я склала руки в замок і поставила їх на стіл. 
—  перепрошую?  — він знущається, так?
— ти ще тупоголовий. Пропозицію свою скажи. Нарешті.
—  я хочу запропонувати стати тобі моєю нареченою на три місяці, тобто на все літо, — Я була вступорі. Дибіл більше нічого не Скажу. Я встала зі свого стільця, — ти нічого не скажеш? — я  підійшла до нього і вліпила йому самий жорстокий ляпас і вийшла з кафе. Зловила таксі і поїхала в бюро. Як він міг таке мені запропонувати.Коли я прийшла то застала Марту в своєму кабінеті. Зайшла зла, як пес.
— що цей Шапаренко сказав, зробив? 
— він запропонував мені стати його нареченою на 3 місяці, — швидко пробурмотіла я.
— що? — мало не кричала на весь офіс Марта.
— ага, ідіот. І він думає, що я погоджусь. Нічого такого не буде.
—  можливо це твоє кохання, — зараз вона схожа на Софію. Бо тільки таку дурню вона меле.
— яке до біса кохання?
— в нас є живий приклад, — моя сестра не рахується. Та і це одиночний випадок. І це не станеться зі мною.
— в мене є хлопець якщо ти не забула
—  заучка Мартин? 
— він нормальний, — тут в кабінет заходить Ніка та Софія. 
—  що сталося? — запитала Ніка.
— цей футболіст запропонував мені стати його нареченою на три місяці..
—  може це доля, — я ж казала, що Софія дурню меле, ось одна з них.
— ще одна. Я кажу в мене є хлопець, який завтра прилітає. І він сказав, що має сказати щось важливе.
— не дай Бог він зробить тобі пропозицію і ти погодишся, то ти мені не подруга, — сказала Марта крутячись на моєму кріслі.
— я погоджуюся. Цей хлопець не вартий тебе. Він постійно каже, що прилітає, ти стоїш чекаєш на нього, а він тобі дзвонить і каже, що передумав, — це точно сказала Софія? Дівчина помішана на коханні. А тут таке.
— Мартин нормальний.
— ні, не нормальний, Марусю, — я хотіла відповісти Ніці, але зайшла у кабінет Лейла.
— вибачте, що вриваюсь так, але Марта в тебе завтра виліт на важливу нараду щодо дизайну.
— в мене? Щодо дизайну? Ти нічого не попутала?
— ні.
— завтра в мене є важливіші наради за купівлю землі. Потім зустріч з нашими клієнтами та партнерами і начальником. Маруся, може ти полетиш? І в дизайні ти краща ніж я.
— звісно, куди я дінусь. Завтра в мене нарад немає. Тому полечу це тільки на один день.
— так, завтра зранку на приватному літаку полетиш і назад ввечері, — поставила мене перед фактом Лейла.
— в якій годині потрібно бути?
— 7:30 в аеропорту, — прекрасно.
— хтось сьогодні не виспиться, — вона ще радіє. Я спеціально завтра вранці Софію розбуджу.
— закрийся.
Ми вийшли з офісу сіли в машину і поїхали додому. Повечеряли та я пішла спати. Дівчата ще сиділи пили чай. Зранку я прокинулася 6:00. Пішла в душ.  Зробила макіяж. Вдяглась у  білий топ з синіми джинсами і корисною косухою. Взулася в кросівки від Dior. Взяла окуляри від Prada  та коричневу сумку. І вийшла я на коридор там дівчата пили ранкову каву.
— ого, ви що так скоро прокинулися сьома ранку, —  я вийшла з квартири сіла у таксі. Приїхала в аеропорт. Пройшла реєстрацію. Сіла в літак і стала чекати поки літак взлетить. Біля мене сів хлопець. Співпадіння ? Бо цей хлопець є Миколою Шапаренком. Якого чорта? Я ж мала летіти одна. Цей літак приватний, який орендує наша компанія.
— ти мене переслідуєш? 
— я теж хотів, у тебе це запитати.
— ти точно мене переслідуєш, я ж тобі відмовила.
— не знаю, як але я тебе переконаю, — хіба, що він мене переконає, щоб я його не вбивала.
— це тільки у твоїх снах.
Я обернулась до вікна. І сиділа так весь політ 
— надіюсь назад повернемося знову вдох, — сказав Микола, коли ми вийшли з літака і ми зупинилися біля його машини.
— на жаль, цього не буде .
—  буде. Буде..., — ця довбана посмішка. Для чого він сміється? Здається, що я погоджуюсь, і причина буде ця довбана посмішка. До чортиків красива.
— ти колись договоришся. 
— звісно, — знову ця довбана посмішка.
— самовпевнений егоїст. — я побачила в його машині наручники. І я взяла їх і начіпила на
Миколу.
— ти божевільна, — сказав хлопець. Для чого я це зробила. Мені, що мало пригод на сьогодні?
— так, божевільна. Хочеш знімемо їх?
—  не вийде. Ключів немає і в мене сьогодні важлива зустріч, — це означає, що я проведу цілий день з Миколою Шапаренком.
— Ти не міг скоріше сказати. уяви в мене теж. Першу чергу ми їдемо на мою, а потім на твою.
Він нічого не сказав і підійшов до машини. І зупинився біля неї.
— ти вмієш водити машину, права є? — від цих слів аж закотила очі. 
— сідай, і вчися, — Він ледве сів в цю машину. Це було смішно. 

— ти напевно не їздила на такій машині, — я знову закотила очі. Коли він договорив це я вижала газ наповну. І машина рванула. Ось це нормальна їзда. 
—  ти божевільна, хто так ганяє?
— я.
—  ти в курсі, що ми отримали штраф.
— не ми, а ти. Це твоя машина.
— що ти за біда на мою голову? — ми приїхали до будівлі в якій має проводитися моя нарада.
— скажеш, щось лишнє приб'ю.
— звісно, — ми зайшли в кабінет. Нас очікував старий пердун. Так називала його Марта.
— добрий день
— доброго дня, Маріє, а це хто? — Блін, я навіть не подумала, що я йому скажу.
— я її наречений, шановний. І водночас дизайнер, — поки я думала, що сказати хтось мене врятував. Що? Який наречений. Я згоди не давала, як тільки вийдем звідси зроблю аварію невипадково. Нарада пройшла спокійно. Ми вийшли з офісу пердуна. І я почала. 
— якого фіга? З яких пір я твоя наречена? І зроби щось з цими наручниками вже.
— не я їх чіпляв..
— тобі везе палки знайти не можу. А то б тріснула по голові добряче.
— швабри було достатньо, — пробурмотів Шапаренко.
Далі день пройшов нормально. Ми прилетіли додому. І нас зустріли журналісти. З питаннями з яких пір я наречена Шапаренка. Накинулися на мене з тими мікрофонами і камерами. Я думала, що вона на мене з ними вилізуть. Ми швидко сіли в машину.
— я думала, що це остання наша зустріч.
— ні, завтра в мене конференція, і ми двох пояснимо, що просто друзі. І ми ніякі не наречені. Адже у нас є спільні друзі. Дмитро та Ліля. Хоча вона твоя сестра. 
— окей, тоді завтра останній день, — я вийшла з машини та побачила пропущений дзвінок від Мартина, — вибач, я не побачила як ти дзвонив. Щось важливе?
— ні, хотів зустрітися, бо завтра лечу назад у Італію.
— завтра?
— так, Марусю. Нам треба поговорити.
— завтра вранці в мене є справи, давай в обід зустрінемось. 
— скинь мені локацію, де ти будеш завтра зранку. 
— окей, — як тільки мені Микола надішле адресу, я перекину Мартину. Я закінчила виклик. Та зайшла в дім 
— ти погодилася і нам не сказала? — дуже теплий прийом від Марти. Звісно, вони бачили статті. Я одного не розумію, як так швидко вони розповсюджуються? 
—  ні. Він сам сказав пердуну таке.
— він з тобою в пердуна був?
— так вийшло.... — Я  розповіла дівчатам про все, що сьогодні я зробила.
— ти наділа наручники на нього? — запитала Ніка
— ти божевільна, — стверджує Софія. Можливо. Зовсім трохи.
— я знаю.
І після цієї розмови ми пішли спати. Зранку я швидко вдяглась у  рожеве плаття заплела хвіст низький. Взула в туфлі рожеві від Versace.
— сьогодні ще потрібно зустрітися з Мартином, — сказала я вранці після сніданку.
— для чого він тобі? — запитала Софія.
— ми ж не згадуємо про Артема вірно?
— окей, мовчу. 
Ми вийшли сіли в машину, і приїхали до цієї набережної..
— хто проводить конференції на набережній?
— це красиво, — сказала Марта.
— злодій-футболіст.
— ви завжди в такому складі? — ось і містер злодій - футболіст.
—  так, ми завжди в такому складі. Для тебе це, що в новинку? 
—цікаво, хто сказав малявкам? — поцікавилася Марта.
Наша свята трійця подивилась на Софію.
— ну а що ?
— надіюсь, не запізнишся, — Микола пішов. Підійшов Мартин. Як чудово. Один пішов, а інший прийшов.
— поговоримо?
— так, — Ми зайшли в середину будинку, який тут знаходиться. 
—  Марусю, ти чудова людина, — почав хлопець, але я помітила, як на мене дивиться одна дівчина і не відводить погляду.
— що за дівчина? Так дивиться на мене.
—  не знаю. Так от. Ти неймовірна. І я хочу щоб ми розійшлися, — це сталося.
— я згодна.
— я розійтися хочу Марусю, — що? Він хоче? Після того всього, що я зробила він просто кидає мене. 
— що? Ти спеціально для цього подзвонив?
— так, Касандра прекрасна. Вона там сидить, — а казав, що не знає дівчини. Придурок.
— ти через цю статтю так? 
— ні, ти що. Ти бачила цього футболіста і себе. За ним вся Україна бігає. Хто він і хто ти? Це ж просто смішно. 
— значить хто він і хто я? — мало не кричала.  Я  вийшла на швидкості звідти. Зла була, як собака. Те, що я зробила наступне було найгірше. Я так швидко йшла. 
— Маруся, ти куди? — кричали мені услід дівчата і цей.
Я цього не чула. Йшла до Шапаренка. Коли підійшла він подивився на мене і зніяковів, бо я взяла в свої руки його лице і поцілувала його. Всі були в шоці. Хтось навіть хлопушку розпустив і серпантин на нас полетів. Я навіть була в шоці.