Спартак - Рафаелло Джованьолі
— Як? — спитав приголомшений і гнівний Гай Руф Ралла. — Ти вимагаєш… ти хочеш, щоб ми самі постачали тобі зброю, якою ти будеш з нами воювати?
— Так, повторюю, що ця зброя повинна бути найкращого гатунку, і вимагаю, щоб ви доставили її в мій табір у двадцятиденний строк. Без цього я не поверну вам чотирьох тисяч полонених.
І тут же додав:
— Я міг би замовити цю зброю в сусідніх містах, але не забрало б надто багато часу, і мені це не підходить. За ці дні у нас набралося два нових легіони, і мені треба повністю їх озброїти і…
— І саме тому, — гнівно перебив його посол, — хай наші воїни лишаються в полоні, а зброї ти не одержиш! Ми — римляни, присягаюся подвигами Геркулеса Мусагета! Ми ніколи не зробимо того, що може бути шкідливим нашій вітчизні і корисним ворогові. Ми вміємо приносити жертви.
— Гаразд, — спокійно сказав Спартак, — через двадцять днів ви доставите мені всю цю зброю.
— О, присягаюсь Юпітером! — вигукнув Руф Ралла, ледве приховуючи лють. — Хіба ти не розумієш, що я тобі кажу?.. Не одержиш ти зброї, повторюю тобі, не одержиш! Хай краще полонені лишаються в тебе…
— Ну, гаразд, — нетерпляче урвав його мову Спартак, — це ми ще побачимо! А тепер скажи мені про друге доручення консула Варрона Лукулла.
І він знову глузливо посміхнувся.
Кілька хвилин римлянин мовчав, потім заговорив спокійно й улесливо:
— Консул доручив мені запропонувати тобі припинити воєнні дії.
— О!.. — не міг стримати здивування Спартак. — А на яких умовах?
— Ти кохаєш і тебе кохає одна благородна римлянка дуже високого роду…
Спартак схопився з місця, його обличчя й очі спалахнули від гніву; потім потроху заспокоївся, знову сів і почав питати римського посла:
— Хто це каже?.. Що знає про це консул?.. І що вам до моїх почуттів?.. Що спільного може бути між ними і війною, яку я розпочав?.. І що спільного між ними та миром, який ви мені пропонуєте?
Посол був трохи спантеличений цим градом запитань, нерішуче пробурмотів кілька слів. Нарешті, зважившись, твердо і швидко заговорив:
— Ти кохаєш Валерію Мессалу, вдову Сулли, і вона кохає тебе. Щоб покласти край загальному осудові, який вона може накликати на себе цим коханням, Сенат готовий сам просити Валерію вийти за тебе заміж. Консул Варрон Лукулл пропонує тобі по одруженні з коханою жінкою два шляхи на вибір: якщо ти бажаєш воєнної слави, подвигів на полях битв, — ти підеш квестором під командуванням Помпея до Іспанії. Якщо ж ти більш схильний до сімейного затишку — тебе пошлють префектом одного з міст Африки, за твоїм вибором. У цих двох випадках при тобі буде маленька Постумія, плід твого злочинного кохання з дружиною Сулли. Інакше дівчинка буде віддана під опіку Фавста і Фавсти — старших дітей диктатора, і ти втратиш не лише всяке право на неї, але й надію коли-небудь її обняти.
Спартак випростався на весь зріст і тихо запитав:
— А мої товариші?
Вони повинні розійтися: раби мусять повернутись до своїх карцерів, гладіатори — до своїх шкіл.
— І… — чітко карбуючи слова, промовив Спартак, — і… всьому буде кінець?..
— Сенат про все забуде і все пробачить.
— Красненько дякую!.. — глузливо вигукнув вождь гладіаторів. — Який же доброзичливий, який милостивий, який великодушний Сенат!
— А чого ж іще? — згорда промовив Руф Ралла. — Сенатові слід було наказати розіп'ясти всіх оцих бунтівників-рабів, а він їх прощає. Чи ж цього не досить?
— О!.. Навіть забагато!.. Сенат пробачає озброєного і до того ж непереможного ворога!.. Годі й шукати такої великодушності!
Він на мить замовк, а потім заговорив з гіркотою в голосі:
— Я віддав цілих вісім років свого життя, всі сили мого розуму, всю пристрасть мого серця святій, благородній справі, без вагань і страху подолав усі перешкоди. Я закликав до зброї шістдесят тисяч моїх знедолених товаришів і привів їх до перемоги тільки для того, щоб одного чудового ранку їм сказати: «Те, що вам здавалося перемогами, — це поразки, нам не під силу завоювати свободу, повертайтеся до ваших господарів і дайте знову закувати ваші руки у звичні кайдани». І все заради чого?..
Вони трохи помовчали. Потім Спартак спокійно запитав:
— А якщо гладіатори не пристануть на мої умовляння й поради і не захочуть розійтися?
— Ну, тоді… — повільно і нерішуче сказав римський патрицій, опустивши очі і мнучи полу своєї тоги, — тоді… такому досвідченому полководцеві, як ти… адже ж ти, зрештою, діяв би заради блага цих нещасних… знайшлася б нагода… завжди знайдеться нагода завести військо… до якогось відлюдного місця…
— Туди, де консул Марк Теренцій Варрон Лукулл уже чекатиме на них з своїми легіонами? — сказав Спартак, блідий, з гнівно палаючими очима, повними ненависті. — Там він їх оточить, і військо буде змушене скласти зброю без зайвого шуму. Консул навіть зможе приписати собі славу легкої перемоги! Чи не так?
Римлянин ще нижче опустив голову і мовчав.
— Чи не так? — вигукнув Спартак таким громовим голосом, що Руф Ралла здригнувся, подивившись на нього; очі й обличчя гладіатора палали таким гнівом, що римлянин мимохіть відступив крок назад.
— О, присягаюсь усіма богами Олімпу! — гордо і загрозливо, промовив фракієць. — Дякуй богам, твоїм покровителям, що презренний, ниций гладіатор уміє поважати людські закони. Гнів, що охопив мене, не може так затьмарити мій розум, щоб я забув, що ти прийшов сюди як посол. Підлий і лукавий, як твій Сенат, як твій народ, ти прийшов підбивати мене на зраду, на наймерзеннішу і найпотворнішу зраду!.. Ти намагався підкупити люблячу людину, батька для того, щоб обманом досягти перемоги там, де ти неспроможний домогтися її силою зброї!..
— Гей, варваре! — обурено скрикнув Руф Ралла, відступивши ще на крок і втупивши у Спартака палаючий погляд. — Ти, здається, забув, з ким розмовляєш!?
— Ні, це ти, підступний і
