Спартак - Рафаелло Джованьолі

Орест наступав бойовим строєм. І як тільки в його бійців полетіли перші стріли, він через інтервали своїх легіонів виставив велітів і пращників, які, розтягнувшись у лінію, пішли проти гладіаторів.

Але римська легкоозброєна піхота, ледве випустивши по кілька стріл, зразу ж відступила до головної лінії, звільнивши поле для трьохтисячної кінноти, яка ринула на ворожих пращників. Крікс наказав негайно сурмити відступ, але його легка піхота не змогла відійти так швидко, щоб її не наздогнала римська кіннота. Великі були втрати гладіаторів від атаки римлян — понад чотириста велітів були порубані в одну мить; на щастя, широкий потік затримав римську кінноту, і гладіатори встигли врятуватися за ним.

Тоді Крікс повів один легіон до потоку, де скупчилися римляни, і хмара дротиків змусила їх безладно відступити.

Орест відкликав кінноту і швидким маршем кинув два

своїх легіони проти легіону Крікса. Йому конче треба було не тільки перемогти, але перемогти без затримки, бо щохвилини на поле бою могла надійти підмога, яка ворога врятує, а його знищить.

Тому наступ римського легіону був такий навальний, що третій легіон повсталих похитнувся і ледве не втратив бойового строю. Та приклад і заклики Арторікса і надзвичайна хоробрість Крікса, який сам у першому ряду кожним ударом меча валив ворога, підбадьорили гладіаторів. Вони стійко зустріли атаку ворога, і бій перетворився на шалену криваву січу.

Над полем бою низько нависало похмуре сіре небо, мрячне пронизливий дрібний дощ; брязкіт зброї і крики бійців сумно лунали навколо.

Орест послав ще один легіон римлян, щоб обійти гладіаторів і вдарити по правому флангу. Проти нього виступив Борторікс на чолі четвертого легіону. Та тільки-но він зіткнувся з ворогом, як ліворуч рушив останній легіон Орестового війська, щоб обійти гладіаторів з другого боку. Тепер уже не мужність і хоробрість вирішували долю цієї битви, а кількісна перевага. І Крікс зрозумів, що не більш як за півгодини його буде оточено з усіх боків і розгромлено.

Чи встигне Спартак за півгодини прийти йому на допомогу?…,

Цього Крікс не знав. Тому він наказав Борторіксові з боєм відступити в табір, а сам з третім легіоном з боєм відступить слідом за ним.

Хоч би як мужньо захищалися гладіатори, їхній відступ не міг обійтися без розладу бойового порядку, без великих втрат. Щоб під тиском ворога увійти до табору, вони мусили залишити позаду дві когорти на вірну смерть заради порятунку всього війська.

Ця тисяча галлів билася з надзвичайним завзяттям, умираючи не тільки без страху, а майже з радістю. За короткий час загинуло понад чотириста воїнів. Щоб урятувати решту від неминучої загибелі, гладіатори, які увійшли до табору, метнулися на вал і звідти пустили в римлян такий град каміння й дротиків, що ті змушені були відступити і припинити бій.

Тоді Орест наказав негайно сурмити збір і, сяк-так навівши лад у легіонах, сильно розстроєних запеклим двогодинним боєм, звелів якнайшвидше рухатися до Пріверна. В душі він уже вітав себе з вдало здійсненою хитрістю, з допомогою якої йому пощастило завести Спартака подалі від Таррацін, спрямувати його на Формії.

Та не встиг авангард римського війська пройти і двох миль Аппієвим шляхом, як на лівий фланг його напали пращники Спартака.

Побачивши це, Орест занепав духом. Проте, зупинивши своє військо і пустивши проти пращників кінноту, він розташував чотири легіони так, що два стали фронтом проти Спартака, а два останніх тилом до перших, щоб відбити нову атаку Крікса, який, на думку Ореста, повинен був негайно знову напасти на нього.

І справді, тільки-но п'ятий і шостий легіони гладіаторів зіткнулися з римлянами, Крікс вишикував два своїх легіони, досить зменшених втратами після бою, і шалено кинувся на римлян з тилу.

Кривавою і завзятою була битва. Противники люто билися без усякої переваги для якоїсь із сторін. Через півгодини на вершині одного з горбів, що закривали від обох військ Фунді, з'явилися легіони Еномая. Вони з височини побачили все поле бою на рівнині і з громовим «барра!» кинулись на ворога. Римляни, оточені з трьох боків, почали» подаватися назад і незабаром, зламавши свій стрій, кинулися безладно тікати вздовж Аппієвого шляху на Пріверн.

Спартак наказав усім своїм легіонам невідступно переслідувати римлян. Це було єдиним засобом паралізувати дії ворожої кінноти, яка не могла атакувати гладіаторів, розсіяних між римлянами.

Останнім прибув на поле битви корпус Граніка, який був найдалі. Його прихід довершив перемогу гладіаторів.

Побоїще було страшне: понад сім тисяч римлян загинули і близько чотирьох тисяч попали в полон.

Лише римська кіннота змогла майже без втрат пробитися до Пріверна, куди протягом ночі прийшли рештки змучених, розгромлених легіонів.

Дорого обійшлася ця кривава битва і повсталим — понад дві тисячі гладіаторів загинули і стільки ж було поранено.

На світанку наступного дня, коли гладіатори з почестями ховали загиблих товаришів, претор Анфідій Орест залишив Пріверн і з рештками свого війська поквапився відійти до Норби.

Через кілька днів після битви під Фунді Спартак скликав військову раду начальників гладіаторів. Усі вони одностайно визнали цілковито неможливим починати щось проти Рима, де кожен громадянин був воїном і де проти гладіаторів за кілька днів могло стати стодесятитисячне військо. Вирішили поки що пройти через Самній, потім Апулію і зібрати там усіх рабів, які захочуть приєднатися до повстанців.

Спартак на чолі свого війська вже без будь-яких перешкод пройшов через Бовіан до Самнія, а звідти невеликими переходами попрямував до Апулії.

Звістка про поразку претора Ореста біля Фунді вжахнула римських громадян. Сенат зібрався на таємну нараду і почав обговорювати питання, як покласти край цьому повстанню, що почалося з сміховинного заколоту і перетворилося на справжню затяжну та ще й ганебну для римського війська війну.

Що вирішили отці-сенатори — лишилося таємницею. Стало тільки відомо, що одразу ж уночі консул Марк Теренцій Варрон Лукулл без відзнак, без