Поза межами болю - збірка - Йосип Васильович Турянський

майже безперестанно плакала й ломила руки. Вона підозрівала, що хтось мусив силоміць ухопити її у свої руки й тепер, певно, знущається над нею. Обставина, що в листі до неї згадується якогось графа, з котрим внучка ніби їде до Львова звінчатися, вказувала на те, що тією людиною, може, є граф Козицький.

— Це дуже безоглядна особа, здібна до найбільшого насильства.

По тих словах стала неспокійно ходити по кімнаті, а Іван Куценко успокоював її тим, що він іще сьогодні найде свою наречену і приведе її до графині.

XVI

Іван Куценко скоро йшов з двора селом у присілок Бабине й укладав по дорозі план поведінки з панею Гаєвичевою, щоб мерщій та нехибно видобути з неї визнання, де находиться його мавка. Одночасно він здавав собі справу з труднощів розмови з нею, коли пан Гаєвич буде дома. А може, пані Гаєвичевої не застане в Бабинім? Що тоді робити?

Нараз Куценко почув за собою туркіт коліс. Оглянувся — пані Степанія Гаєвичева їде! Іван Куценко зняв капелюх і почав їй з вишуканою чемністю і з незвичайно ввічливим усміхом кланятися. Пані Гаєвичева спинила карету й попрохала його сісти біля себе. Коли Іван це зробив, пані Степанія спитала його, куди він так спішиться.

— Шукаю наймудрішої й одної з найбільш уродливих жінок на світі… — відповів Іван і глянув на неї з непомітною іронією.

— Хто ж ця жінка, як не ваша панна граф'янка?.. — дивувалася пані Степанія.

— Так я думав досі, та я вже отверезів…

— Справді?..

— Справді…

— Ов! Що ж таке сталося?.. Бачу, що ваше отверезіння прийшло скоріше, ніж я думала. Яка ж цьому причина?

Йван вийняв з кишені підроблений лист до себе, а коли пані Степанія його прочитала, кликнула:

— А не казала я вам, що є куди кращі та мудріші жінки від моєї сестрінки. Пам'ятаєте, як ви обурювалися на мене за ті слова, на котрі маєте тепер незбитий доказ?.. Правда?..

Іван Куценко відповів з уданим болем:

— Це вже, мабуть, усе так буде, що в жіночих справах жінка все мудріша від мужчини…

— Бачите? Ви тепер повинні мене перепросити.

— Достойна пані, я вас дуже, а дуже перепрошую.

— Дуже, а дуже?.. Як саме?..

Іван Куценко приклав її ліву руку до своїх уст і цілував її довго, а при тім дивився їй у вічі. Він чув, як усе її тіло щораз більше попадає в судорожно розкішне тремтіння, з її очей виблимує вогонь і одночасно їх закриває мряка пристрасті.

— Такі це ваші перепросини після того, що вже було між нами?..

— Достойна пані, найбільші ніжності та пестощі я застерігаю для тієї наймудрішої й найкращої жінки, котрої я якраз шукаю…

— Хто ж це такий — ця жінка?..

— Авторка листа, що його ви тепер саме прочитали…

— Значить, моя сестрінка, — закопилила губи пані Степанія…

— Достойна пані, з вас дуже мудра особа, а проте таке нерозумне слово сказали…

— Чому нерозумне?.. — дивувалася Степанія.

— Тому, що неможлива річ, аби цей лист написала ваша сестрінка.

— Чому неможлива річ?.. — запитала з мимовільним збентеженням пані Степанія.

— Тому, що ваша сестрінка не здібна до таких мудрих листів…

— Не розумію вас, пане Іване.

— Достойна пані, справа мається так: намір написати такий лист до мене вийшов, безперечно, від вашої сестрінки… Але форма, в яку цей лист убраний, свідчить про високу мудрість, до якої ваша сестрінка не доросла… З тієї причини, розумієте, цей лист на бажання вашої сестрінки написала якась особа, що мудрістю стоїть ціле небо вище від неї…

— Може, навіть краща від неї?.. — докинула пані Степанія.

— Це саме собою розуміється, прошу пані, бо ж, ясна річ: душа, що визначається такими високими прикметами, мусить без сумніву жити в гарнім жіночім тілі…

— В тім я годжуся з вами, пане Іване.

— В такім випадку ви, достойна пані, як тонко чутлива, освічена й гарна жінка, мусите розуміти те, на перший погляд дивне, явище, що я після прочитання того листа мусив виполоти з душі всякі почування супроти вашої сестрінки та відразу закохатися на життя і смерть у чудовій авторці отого листа…

— Розумію це, пане Іване, розумію… але…

— Яке «але», прошу пані?..

— Не можу, пане Іване, позбутися при тім одного жіночого почування…

— Якого, прошу пані?..

— Заздрощів, любий пане Іване…

— Чому? — питав з удаваним дивуванням Іван Куценко.

— Адже ви знаєте, пане Іване, що ви мені не байдужі. А втім… якби я відносилася до вас навіть холоднокровно… то, ви, ви розумієте жіночу вдачу…

— В якім напрямку?..

— Це проста річ, пане Іване: не тільки я, але й кожна інша жінка на мойому місці сказала би в нашому випадку так:

— Ах, чому я не є оця найкраща й наймудріша жінка? І чому я не є авторкою того славетного листа?..

Іван Куценко закликав з захопленням:

— Ах, прошу вас, достойна пані, це просто дивна річ, як наші думки годяться разом!..

— Чому? — зацікавилася пані Степанія.

— Я, прошу пані, весь час думав: ясновельможна пані Степанія наділена всіма найкращими тими прикметами, про які ми щойно згадали… Та що з того?.. На жаль, не вона написала цей лист. А я собі