Марія Стюарт - Стефан Цвейг
Марія Стюарт невдовзі помічає ті потаємні маневри: як Єлизавета не має ілюзій із приводу Марії Стюарт, так і вона не лишається в невіданні щодо намірів любої родички. Марія Стюарт борониться й чинить опір, пише то солодкі, то гіркі листи, але в Лондоні вже не ослаблюють зашморг, навпаки, потихеньку затягують його гостріше і прикріше. Мало-помалу, щоб посилити психічний тиск, ужили різних засобів, прагнучи показати Марії Стюарт, що в Лондоні в разі потреби, в разі суперечки, в разі відмови сповнені рішучості вдатися й до насильства. Умови життя стали суворіші, Марія Стюарт уже не може приймати відвідувачів із Шотландії, під час кожного виїзду її супроводить не менше сотні вершників, а одного дня її приголомшив наказ переселитися з Карлайла, від відкритого моря — де принаймні погляд може вільно линути в далечінь і, можливо, яке-небудь судно допоможе їй і врятує — в укріплений замок Болтон у Йоркширі, у “very strong, very fair and very stately house”, «дуже міцний, гарний і статечний дім». Річ очевидна, навіть це суворе доручення підсолодили медом, гострі пазурі ще боязливо ховаються за оксамитними лапками: Марію Стюарт запевняють, що тільки через ніжну турботу, щоб знати, що вона живе ближче, і прискорити обмін листами, Єлизавета дала наказ про переселення. Тут, у Болтоні, вона «матиме більше радості та свободи і буде цілковито захищена від будь-якої небезпеки з боку своїх ворогів». Марія Стюарт не така наївна, щоб вірити в таку велику любов, вона й далі борониться та відмовляється, хоч і знає, що програла. Але що їй лишається? В Шотландію вона вже не може повернутися, у Францію їй не дозволяють, а в її зовнішньому становищі дедалі менше гідності: вона живе на чужому хлібі, а одяг, що на ній, позичено в Єлизавети. Цілком самотня, відрізана від усіх своїх щирих друзів, перебуваючи лише серед підданих суперниці, Марія Стюарт мало-помалу втрачає впевненість у своєму опорі.
Нарешті, і саме на це розраховував Сесіл, Марія Стюарт скоїла тяжку помилку, на яку так нетерпляче чекала Єлизавета: в мить недбалості сказала, що згодна зі слідством. Марія Стюарт скоїла найбільшу, непрощенну помилку: дала себе стягнути зі своєї неприступної позиції, що Єлизавета не може судити її і не може позбавляти її свободи, що вона як королева і як гість не може підлягати ніякому іноземному арбітражу. Але Марії Стюарт завжди були властиві лише короткочасні вогненні спалахи мужності, вона ніколи не мала такої потрібної для володарки сили впертої витримки. Відчувши, що втратила ґрунт під ногами, Марія Стюарт марно намагається ставити запізнілі умови і, коли з неї виманили обіцянку, принаймні схопитися за руку, яка штовхнула її в прірву. «Немає нічого, — пише вона 28 червня, — чого б я не зробила на Ваше слово, бо я ніколи не сумнівалася у Вашій честі та королівській вірності».
Але хто колись віддався на чужу ласку і неласку, тому опісля вже не допоможе жодне слово, жодне прохання. Перемога вимагає свого права і завжди перетворюється в несправедливість до переможеного. Vae victis![24]
Розділ 18. Мережу затягуютьЛипень 1568-го — січень 1569 року
Тільки-но Марія Стюарт легковажно дала вирвати в себе згоду на «безсторонній третейський суд», англійський уряд одразу вживає всіх заходів примусу, щоб зробити той суд упередженим. Якщо лордам можна з’явитися особисто, озброївшись усіма доказами, Марії Стюарт лише дозволили, щоб її представляли дві довірені особи; тільки здалеку й через посередників може вона висунути звинувачення проти бунтівливих лордів, натомість вони можуть гучно та вільно говорити і потай змовлятися: внаслідок такої підступності Марію Стюарт від самого початку випхали з позиції нападу на позиції захисту. Всі гарні обіцянки одна за одною безшумно впали під стіл, за яким провадили розгляд. Та сама Єлизавета, яка нещодавно пояснювала, що допускати Марію Стюарт у її присутність до кінця судового розгляду несумісно з її честю, приймає, не задумуючись, бунтівника Морея. Про озирання на «честь» раптом уже немає мови. Щоправда, намір посадити Марію Стюарт на лаву підсудних ще підступно приховують, — адже треба зважати на закордон, — і офіційно заявляють, що лорди повинні «виправдатися» за свій бунт. Але це виправдання, якого лицемірно вимагає Єлизавета від лордів, означає, природно, необхідність викласти причини, чому вони підняли зброю проти своєї королеви. Отже, від лордів імпліцитно вимагають розповісти подробиці всієї справи про вбивство короля, а звідси само собою випливає, що вістря повернеться проти Марії Стюарт. Якщо лорди висунуть досить звинувачень проти королеви, в Лондоні зможуть вибудувати юридичну основу, щоб і далі утримувати Марію Стюарт в ув’язненні та успішно виправдати перед світом непрощенність її арешту.
Але задумана як ошуканство ця конференція — її не можна назвати судовою процедурою, не образивши правосуддя — несподівано виродилась у комедію в зовсім іншому розумінні, ніж бажали Сесіл та Єлизавета. Бо,