Правда про справу Гаррі Квеберта - Жоель Діккер
На шосе номер один, перед Сайд-Крік-лейном, Лютер побачив у люстерко заднього виду, що за ним женеться поліція. Спинився на узбіччі. Йому стало страшно. Тревіс, мов чорт, вискочив із авто. У його голові перемежалися тисячі думок. Як могла захопитися Дженні цією потворою? Як могла проміняти його на Лютера? Він робив для неї все, він лишився в Аврорі, щоб бути поруч, а вона — з ним, із цим прителепкуватим! Він звелів Лютерові вийти з авто і зміряв його поглядом від голови до ніг.
— Ти, обревку недороблений, чого лізеш до Дженні?
— Ні, Тревіше. Пришягаюшя, це не те, про шо ти подумав.
— Я бачив у неї синці!
— Я не рожрахував шили. Мені шправді душе шкода. Я не хошу проблем.
— Проблем не хочеш? Та від тебе самі проблеми! Ти її трахаєш, так?
— Шо?
— Ви з Дженні трахаєтеся?
— Та ні, шо ти!
— Я… я роблю все, щоб вона була щаслива, а пораєш її ти? Чорт, що це за життя таке!
— Тревіше… Це жовшім не те, шо ти думаєш!
— Стули писок! — заволав Тревіс і, згрібши Лютера за барки, пхнув додолу.
Він не дуже тямив, що робить. Подумав про Дженні, яка не хотіла його, і відчув себе упослідженим і жалюгідним. Та в ньому скипав гнів: годі, доки ж це всі об нього ноги витиратимуть, пора показати, що він таки чоловік! І він зняв із пояса кийка, замахнувся і взявся щосили гамселити Лютера.
15. Перед бурею
— То як, сподобалося вам?
— Непогано. Та, як на мене, ви завеликого значення надаєте словам.
— Словам? Але ж, коли пишеш, слова мають значення, хіба ні?
— І так, і ні. Сенс слова все-таки важливіший за саме слово.
— Що ви маєте на увазі?
— Бачите, слово — це просто слово, і всі слова належать усім. Досить розгорнути словник і обрати котресь зі слів. І тоді розпочинається найцікавіше: чи здатні ви надати цьому слову особливого змісту?
— Як це?
— Оберіть слово і повторюйте його в своїй книжці з будь-якого приводу. Візьмімо навмання будь-яке слово, наприклад, «чайка». Люди про вас казатимуть: «Знаєш, Ґольдман — це той чоловік, що пише про чайок». А далі настане така мить, коли ті ж таки люди, вгледівши чайок, раптом подумають про вас. Вони подивляться на цих галасливих птахів і скажуть: «Цікаво, що Ґольдман у них знайшов?». І незабаром чайки асоціюватимуться у них із Ґольдманом. Щоразу, побачивши чайок, люди думатимуть про вашу книжку і взагалі про вашу творчість. І сприйматимуть цих пташок уже інакше. І тільки тоді ви збагнете, що пишете щось вартісне. Слова належать всім доти, доки ви не доведете, що здатні присвоїти їх. Це і визначає письменника. Ось побачите, Маркусе, дехто буде вас запевняти, начебто книжка — це стосунки зі словами. Неправда: насправді це стосунки з людьми.
Понеділок, 7 липня 2008 року, Бостон, штат Массачусетс
Через чотири дні після арешту Пратта я зустрівся з Роєм Барнаскі в Бостоні, в окремому кабінеті готелю «Плаза», для підписання видавничої угоди на суму один мільйон доларів за книжку про справу Гаррі Квеберта. Присутній був і Дуґлас, вочевидь радий із того, що ситуація так добре виправилася.
— Повертаємося до початку, — сказав Барнаскі. — Великий Ґольдман урешті взявся до праці. Тривалі й бурхливі оплески!
Замість відповіді я просто дістав