Лазарит - Симона Вілар
Потім граф повідав, як Річард у перших лавах кинувся на ворога, ведучи за собою своїх воїнів, і Комнін, спантеличений таким ярим натиском, змушений був відступити. Лицарі захопили його величезне шатро, тьма-тьмущу скарбів і табун розкішних коней, серед яких виявився і білий скакун самого Ісаака.
«На чому ж тоді утікав самозваний імператор?» – подумав Мартін, поки Роберт яскраво змальовував красу цього дивовижного коня. Як і всі воїни після бою, граф не цурався перебільшень.
Річард багато в чому нагадував Мартіну тих безшабашних вояків, яких зазвичай оспівують у баладах, але з огляду на кількість здобутих ним гучних перемог англійський Лев був іще й досвідченим стратегом: доля не завжди повертається світлим боком до найбільш рвучких – у бою необхідний також холодний розум полководця.
Мартіну страшенно хотілося поставити графові низку запитань, але той поглядав на госпітальєра так холодно, що не було жодних сумнівів: він знає про стосунки лицаря д’Ане з його любою тітонькою. Тому Мартін стримав свою допитливість і слухав далі.
Роберт розповів, що після вступу Річарда в Лімасол до нього зусібіч почали стікатися кіпрські землевласники, поспішаючи скласти присягу, і тоді король звелів йому обстежити море уздовж узбережжя, шукаючи розкидані морем кораблі хрестоносців.
– Хай там як, – закінчив оповідати граф, – Річард Левове Серце збирається скористатися перепочинком й обвінчатися на Кіпрі з принцесою Наваррською. Тому завтра ж я покваплюся до свого державця, а ви, люба Джоанно, як ми і домовлялися, вирушите зі мною.
– Я готова, – ледь схилила голову молода дама, кинувши короткий погляд на Мартіна. – Ви ж не відмовитеся супроводжувати мене й далі, месіре д’Ане? А ти, Роберте, чи готовий ти взяти із собою мого звитяжного попутника-госпітальєра?
На терасі запала тиша, яку порушували тільки скрекіт цвіркунів і потріскування полум’я у світильниках. Роберт де Бомон спохмурнів.
Мартін підвівся.
– Боюся, це навряд чи можливо, мадам. Я виконав свій обов’язок, охороняючи вас у дорозі, але тепер маю вирушати до берегів Палестини. До того ж на галері в його світлості графа Лестерського не так уже й багато місця, враховуючи те, що йому доведеться взяти на борт хрестоносців із потерпілого судна.
– Моєму кузенові королю Англії потрібні на Кіпрі такі воїни, як ви, – наполягала Джоанна. – Роберте, ця людина врятувала мені життя, і ти не повинен йому відмовляти. Інакше – хоч як би мені хотілося бути присутньою на весіллі короля Річарда й побачитися з моєю дорогою Іванною – я змушена буду відмовитися плисти на Кіпр і вирушу з Мартіном д’Ане до берегів Леванта!
Мартін зблід, але серце в нього затремтіло болісно й солодко. Роберт, навпаки, гнівливо спалахнув.
– Чи можу я сказати вам кілька слів віч-на-віч, міледі? – мовив граф, підводячись.
Він подав дамі руку, і вони пішли в сад, ступаючи вапняковими плитами, що ними було викладено доріжку між кипарисів.
Мартін швидко перезирнувся з Ейріком. Той майже безгучно прошепотів:
– Англійка не так уже й дає маху, бажаючи взяти нас із собою, – але що саме Ейрік мав на думці, Мартін так і не збагнув.
Він домігся від сестри маршала тамплієрів усього, що було потрібно, і зараз… Однак, якщо він приєднається до Річардових загонів, хіба не буде йому значно простіше опинитися під стінами Акри?
Бесіда небожа з молодою тітонькою затягувалася, та коли граф нарешті пішов, Джоанна мало не підстрибом повернулася на терасу.
– Роберт поступився, як чинить завжди, коли я наполягаю! Він істинний лицар, але тобі зовсім не варто було кидати на нього ревниві погляди. – Вона стиха засміялася. – Однак він вимагає, щоб я сьогодні ж перебралася у фортецю. Здається, це він ревнує мене до тебе…
Вона всміхнулася, але усмішка вийшла дещо зніченою. Розмовляючи з Робертом, Джоанна чітко зрозуміла, що він страшенно гнівається, бо комендант і капелан уже встигли поділитися з графом місцевими чутками та плітками. Тому вона лише бігцем торкнулася до Мартінової щоки й наказала своїм людям негайно збиратися.
Поміркувавши, Мартін вирішив, що виплутався значно легше, ніж можна було очікувати. Джоанні в якийсь спосіб таки вдалося переконати небожа не вдаватися до крайнощів. Та коли наступного ранку оманливий госпітальєр піднявся на борт галери, Бомон навіть не глянув у його бік, натомість він ні на крок не відходив від Джоанни, намагаючись всіляко відволікти її увагу різними розповідями або пропонуючи милуватися мальовничими краєвидами.
Лицареві залишалося тільки сумно всміхнутися: хоч як граф старатиметься, домагаючись уваги цієї жінки, такою, якою Джоанна була з ним, Мартіном, з Робертом вона не буде ніколи. Тому він більше не дивився в той бік, а міцний солоний вітер тріпав його вигоріле на південному сонці волосся.
Мартінові подобалося море і все, що було з ним пов’язано. Він милувався його густою блакиттю, рядами весел, що спінюють хвилі, широким чистим небокраєм. Він ніколи не страждав від хитавиці і завжди, опиняючись між двох великих стихій – небом та водою, – відчував деяку омріяну свободу. Навіть неотесані матроси та гребці, котрі співали своїх невибагливих пісень, здавалися йому хорошими хлопцями. Про справи він подумає пізніше, а поки що… поки що можна розслабитися… Справжня справа ще попереду, а зараз його серце сповнювала тиха ніжність.
Зате Ейрік був понурим і дратівливим.
– Тобі завжди все легко дається: закохався, досягнув свого, а потім відступився, – бідкався він. – А мене Санніва просто в сльозах утопила, вмовляючи якнайшвидше покинути орден і податися на службу в почет міледі. І як мені тепер спекатися від цієї крихітки?
«Про що ти раніше думав, рудий, коли йшов зі своєю кізонькою до вівтаря?» – усміхнувся Мартін, але промовчав.
Він сам не має жодних зобов’язань перед Джоанною де Рінель. Незабаром вона возз’єднається зі своїм благовірним, а він виконає те, що йому доручено. Після цього всі жінки, крім дорогоцінної Руфі, перестануть для нього існувати.
Поки галера йшла уздовж узбережжя, Мартін весь час відволікався, роздивляючись скелясті острівці й спостерігаючи за рибальськими човнами та неповороткими купецькими суднами, що виникали час від часу. І хоч море тут, кажуть, кишить піратами, поки що не було жодних ознак небезпеки.
Та через кілька годин, коли берег зник у блакитному мареві й навкруги не залишилося нічого, крім безмежної морської гладіні, дозорний віддалік помітив два судна без прапорів на
