Проби - Мішель Монтень

Вона незримо приявна в моєму відлюдді та самітництві, як одна з найліпших частин моєї власної істоти: на світі я бачу тільки її одну. Якщо змолоду можна вивести якусь ворожбу, ця неабияка душа визріє для якоїсь найгожішої справи і, між іншим, для досконалої і святої дружби, до якої не підносилася досі, принаймні про це ще не траплялося читати, жодна представниця білої челяді. Щирість і сталість її душевного гарту вже нині достатні для такої дружби; її прихилля до мене таке міцне та щире, що лишається бажати хіба одного: аби страх, що я можу в скорім часі померти (адже вона пізнала мене на п'ятдесят п'ятому році мого життя), менше їй дошкуляв. Її суд про перші мої Проби, суд жінки, моєї сучасниці, такої молодої і такої самотньої в цій глушині, а також дивовижна палкість, з якою вона мене полюбила і довгий час горнулася до мене, з самого тільки пошанівку, навіяного їй задовго перед тим, як вона побачила мене, те все вельми незвичне й гідне уваги.

Інші цноти в наш час трапляються дуже рідко, та й то зовсім не трапляються, проте мужність через наші горожанські війни стала явищем світовим; під цим оглядом неважко знайти серед нас душі майже досконалі у своєму гарті, та ще й у такій великій кількості, що й вирізнити когось ніяк.

Оце і все, що я знаю на сьогодні про незвичайну, виняткову душевну велич.

Розділ XXIII

Про шкідливі засоби, застосовувані з добрим наміром

У загальному природному порядку речей є якісь дивовижні зв'язки та узгодженість, звідки випливає, що він не випадковий і ніяким світом не підпорядкований волі всіляких панів. Хвороби та зміни, властиві нашому тілу, виявляються також і в державах, і в режимах: королівства, республіки народжуються і квітнуть, а потім в'януть від старощів, як і ми. Ми схильні до надмірного нагромадження соків, непотрібного і шкідливого. Це може бути або надмір добрих соків (але й вони лякають лікарів; а що у нас немає нічого сталого, кажуть вони, нам треба тлумити й обмежувати своє здоров'я: якщо ми ним аж пашимо, тоді є небезпека, як би наша природа, не вміючи цупко триматися одного місця і позбавлена змоги піднятися для свого поліпшення на щабель вище, не дала безладно і раптово задки, — і щоб запобігти цьому, вони приписують здоровегам проносне та кровопускання з метою порятувати їх від надміру здоров'я), або про надлишок соків поганих, які зазвичай є причиною хвороби. На таке саме повнокрів'я нерідко хворіють цілі країни, і тут звичайно вдаються до прочищання шлунка. Часом, аби полегшити життя краєві, сила-силенна родин вирушає деінде — на пошуки щастя чужим коштом. У такий спосіб наші старожитні франки, рушивши з самого серця Німеччини, опанували Галлію і вигнали давніх мешканців. Так виник отой безконечний приплив людей, що під орудою Бранна[143] та інших сягнув аж до Італії, аби привільніш оселитися деінде, і готи й вандали, а також люд, замешканий нині у Греції, опустили свій край. І взагалі навряд чи знайдеться у світі хоч кілька закутин, які б не зазнали таких переселень.

Саме так римляни закладали свої колонії. Відчуваючи, що їхнє місто надміру розростається, вони збувалися найменш потрібних людей, посилаючи їх залюднювати і порати здобуті землі. Іноді вони зумисне оголошували війни, не тільки щоб тримати військо напоготові з остраху, як би безділля, мати всіх гріхів, не заподіяло більшої шкоди,

Тривалий мир дається нам взнаки, розкошування

Від зброї гірше на усіх впливає.

Ювенал, VI, 291

а й щоб пускати крівцю своєму краю й остудити надто вже великий запал молоді, підрізавши і прорідивши галуззя цього надміру гінкого стовбура. Саме з цією метою вони колись провадили війну з картагенцями.

На перемовинах у Бретіньї Едвард Третій, король англійський, укладаючи загальний мир із нашим королем, не захотів віддати загарбані землі герцогства Бретонського, щоб мати де розмістити своїх вояків і щоб військова потуга англійців, послугами якої він досі користувався у заморській війні, не ринула часом до Англії. З тієї самої причини наш король Філіпп згодився послати свого сина у заморську виправу: той мав забрати з собою силечу сповнених снаги та кипучої енергії молодиків, що служили в його кінноті.

І в наші дні теж багато хто міркує так само і прагне повернути наше занадто палке піднесення на війну з сусідами з остраху, як би шкідливі соки, що ними на даний момент переповнене наше тіло, не підситили нашої гарячки, оскільки не мають іншого виходу, і, зрештою, не привели до нашої заглади. Звісно, війна зовнішня — менше лихо, ніж війна внутрішня, але я не думаю, щоб Господь спомагав таку неправедну справу — зачіпати іншого і нападати на нього собі на догоду.

Діво Рамнунта, хай ні до чого не рвусь я так сильно,

Що проти волі владик творить зухвало людина.

Катулл, LXVIII, 77

Хай би там що, а недосконалість нашого єства часто ставить нас перед конечністю користуватися негідними засобами для досягнення доброї мети. Лікург, найцнотливіший і найдосконаліший законодавець, винайшов геть ненормальний спосіб привчати люд до тверезості: велів живосилом напувати ілотів (невільників), аби спартанці, побачивши цих пропащих, п'яних як чіп мочеморд, проймалися відразою до такого мерзосвітнього гріха. Ще жорстокіше чинили колись ті, хто дозволяв лікарям чикрижити живцем стратенців, байдуже на яку смерть їх засуджувалося, з тим, щоб лікарі, оглядаючи в натурі їхні внутрішні органи, могли вдосконалюватись у своєму мистецтві. Якщо вже вдаватися до таких вибриків, то куди справедливіше було б робити це для рятунку душі, а не тіла. Так, римляни виховували у люду гарт і зневагу до небезпек і самої смерті за допомогою моторошних видовищ, коли гладіатори і фехтувальники билися до загину, калічачи і мордуючи одне одного на очах у люду:

Навіщо штука ця безбожна, ця юнача смерть,

Ця насолода, живлена крівцею?

Пруденцій, Проти Симмаха, II, 672

І тривав цей звичай аж до цезаря Теодосія:[144]

Кожний удар дівчину на ноги підіймає,

Щоразу, як залізо в карк вганяється,

А їй це втіха, і, спустивши пучака вниз,

Вона велить добити поваленого,

Йому груди мечем прошивши.

Пруденцій, Проти Симмаха, II, 617

Та й справді був навдивовижу впливовий і надзвичайно корисний для виховання люду приклад: бачити щодня по сто, двісті, навіть по тисячі пар, які шаткували себе на капусту з такою непохитною звагою, що ніхто ніколи не чув від них жодного