Ми проти вас - Фредрік Бакман
Бах бах бах бах бах.
* * *
Того ранку, коли Ана вперше сідає біля Відара, обоє мовчать. Ану занадто придавлює провина і туга від того, що їй навіть нема з ким поговорити. Весь час вона їздила до школи разом із Майєю, і самотність стає для неї шоком. Вона багато спить, маючи сподівання, що одного разу прокинеться і зрозуміє, що ця помилка всього її життя була просто сном. Але цього не стається.
Наступного ранку Ана знову сідає біля Відара, і коли автобус під’їжджає до школи, переводить на нього погляд. Відар удає, що чимось зайнятий у своєму мобільному, але Ана бачить, як він коситься на неї. Відар не з тих, хто може встояти перед бажанням.
— У що граєш? — запитує Ана.
— Шо? — бурмоче Відар, наче щойно її помічає.
Але її так легко не обдуриш.
— Ти мене чув.
Відар сміється, він це робить, коли нервується. Скоро він зрозуміє, що Ана, коли нервується, сипле саркастичними жартами. Якби їм довелося прожити разом усе життя, вони могли би стати парою, яку найменше хочеться зустріти на похороні: одна ніяк не припинить жартувати, а другий ніяк не перестане хихотіти.
— «Майнкрафт». Я граю в «Майнкрафт», — каже Відар.
— Тобі сім років чи що? — дивується Ана.
Відар сміється:
— Вона допомагає мені не… у мене проблеми з контролем над імпульсами. Психолог каже, що «Майнкрафт» допомагає Я можу краще сконцентруватися, коли… просто граю.
Автобус зупиняється. З нього висипають учні. Ана ніяк не відведе погляду від Відарових очей.
— Ти молодший брат Теему Рінніуса, так? Це ж ти сидів у в’язниці?
Відар знизує плечима.
— Ну, це більше нагадувало центр дозвілля.
— А що ти маєш на увазі, коли кажеш, що не можеш сконцентруватися? У тебе якийсь синдром чи що?
— Не знаю.
Ана усміхається.
— Тобі просто клепки бракує?
Відар регоче.
— Хтось навіть каже, що я психопат! Не треба розмовляти зі мною!
Ана уважно розглядає його з голови до ніг. Чорне волосся затуляє йому очі.
— Ти маєш надто милий вигляд, як на психопата, — каже вона.
Відар хмурить чоло.
— Обережно! Я можу мати ніж!
Ана фиркає.
— Якби в тебе був ніж, я б не боялася тебе, навіть якби була хлібом.
Відар миттєво закохується в неї, бо він не з тих, хто може встояти перед бажанням.
36
«А що, психопати не гуляють?»
Елісабет Цаккель із самого ранку проводить своє відкрите тренування. Приходить жменька гравців, кілька юніорів, яким нема де грати, тому що «Бйорнстад» цього року не зібрав із них команду, кілька старших гравців, яких звільнили з інших клубів і в них не було контрактів. Жоден із них навіть наближено не грає так добре, щоб отримати місце в команді Цаккель. Вони ніяк не вплинуть на ситуацію і будуть за статистів, щоб потім клуб міг сказати, що відбулося відкрите тренування. Усім цікавий лише Відар, але Цаккель мусить розпочати з його пошуків, бо на лід він так і не виходить. Вона знаходить його в підсобці охоронця.
— Щось потрібно? — цікавиться Цаккель.
— У вас є пилка? — запитує Відар.
— Нащо тобі? — хоче знати Цаккель.
Відар піднімає свою ключку воротаря.
— Задовга!
Поки Відар був закритим у стаціонарі й ночами грав разом із Балу, йому треба було відбивати м’ячики і шайби до протилежної стіни підвалу, пасуючи назад. Зрозуміло, що в підвалі Відар не міг стояти на ковзанах, тому він відпиляв верх ключки, щоб вона була якраз доброї довжини. Ненароком він відпиляв забагато, ключка вийшла закоротка, але тоді й виявилося, що так можна пасувати жорсткіше і прицільніше. Коли ти не на волі, час — єдине, чого в тебе буває вдосталь. Тож Відар почав експериментувати з різною довжиною та обмоткою на ключці, наприклад, не робив кульку вгорі, як у більшості інших воротарів, і тоді хватка ставала кращою.
Цаккель знаходить йому пилку, хоч і не розуміє, що це він придумав. Але коли Відар доводить до пуття свою ключку і виходить на лід, він ловить шайбу і без жодного зусилля відбиває її так, що вона пролітає через увесь майданчик.
— Можеш повторити? — запитує Цаккель.
Відар киває. Цаккель ставить його на одні ворота, а сама стає на інші.
— Пасуй! — гукає вона.
Відар так і робить. Через увесь майданчик, прямим ударом ключки. Для того, хто не переймається хокеєм, це не так уже й суттєво, але Цаккель знає, що більшість воротарів у дивізіоні «Бйорнстада» навіть не закинуть шайбу у воду, при цьому не вивалившись із човна. «Цей хлопець буде воротарем, поки шайба не в нас, і ще одним польовим гравцем, коли переймемо шайбу», — думає собі Цаккель. І тоді можна виграти.
— Ставай на ворота, — наказує вона.
Відар слухається. Цаккель починає запускати шайбу за шайбою, з неї добрий нападник, але Відар відбиває всі удари. Тренерка ставить грати інших хокеїстів, які прийшли на відкрите тренування, але ніхто з них не забиває у ворота. Вона дає команду нападати двом одночасно, потім трьом, з різних кутів. Відар практично не пропускає шайб. Його рефлекси феноменальні.
Цаккель оглядає льодову арену. Нагорі в кутку сидить Петер Андерссон. Далеко з іншого боку стоїть Теему Рінніус, на своїй трибуні. Біля нього видно Павука і Столяра. Теему намагається приховати свою гордість, але йому це погано вдається. Павук і Столяр навіть не роблять спроби щось приховувати.
Цаккель повертається до Відара і кричить:
— Перерва, візьміть воду!
Гравці перестають запускати шайби. Відар знімає шолом, спітнілі пасма чорного волосся поприлипали до обличчя. Він повертається спиною до Цаккель і бере до рук пляшку Тренерка прицілюється і щосили запускає йому шайбою по спині.
Відар смикається і обертається, а Цаккель одразу ж б’є по наступній шайбі, яка зі свистом пролітає на відстані якогось метра від Відарової незахищеної голови.
З трибуни чути крик Теему «НІ!», але Відар не зволікає — він уже на повній швидкості рвонув до Цаккель. Ніхто з присутніх навіть не встигає зрозуміти, що зараз станеться, і якби Теему так добре не знав свого брата, Цаккель, можливо, вже б не вийшла звідси живою. Відар кидається на неї, несамовито махаючи руками,
