Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 09 - Джек Лондон

Біллі»

Після Строзера заявилися висловити Сексон співчуття Мегі Донегю та місіс Олсен; пропонуючи свою допомогу, вони мали тактовність не розпитувати багато про Біллі.

Пополудні прийшов додому Джеймс Гармон. Пожилець трохи шкутильгав, і Сексон помітила, що він силкується не показувати цього. Вона почала перепрошувати його за чоловіка, але він спинив її.

— Я не серджуся на вас, місіс Робертс. Я знаю, що ви цьому зовсім не винні. Від усіх оцих знегод ваш чоловік був сам не свій, та ще й випив, може, — а тут, як на гріх, я під руку навернувся, ну, й вийшло…

— Але все-таки…

Кочегар похитав головою.

— Я все це розумію. Далась і мені горілка взнаки. Хто з нас не грішив? І не варт було мені скаржитися, — то я зопалу. Тепер уже відійшов і сам дуже шкодую.

— Ви дуже лагідна людина, містере Гармоне… — промовила Сексон і зніяковіло додала: — Але… але тепер, коли його нема… ви розумієте, вам не можна тут залишатися.

— Звичайно, це якось незручно. Але не турбуйтесь: я зараз передягнуся й складу свої речі, а о шостій годині надішлю підводу за ними. Ось вам ключ від чорного ходу.

Сексон силоміць всунула йому гроші, заплачені вперед за кімнату. Він щиро стиснув їй руку на прощання і попрохав неодмінно позичити просто в нього у разі скрути.

— Тут нема нічого такого, — запевняв він її.— Я жонатий, маю два хлопці. В одного з них із легенями не гаразд, тож тепер вони обоє живуть з матір’ю в Арізоні. Залізниця допомогла з переїздом.

І коли Гармон зійшов з ганку, Сексон вражено подумала, що от же не перевелися ще добрі люди на цьому жорстокому світі.

Малий Донегю заніс Сексон вечірній випуск газети: там півшпальти було присвячено Біллі. Газета вказувала, що перед судом він стояв з синцями під очима, певно, від якоїсь іншої бійки. Його було змальовано як бешкетника, задираку й паливоду, що своєю присутністю в профспілкових лавах плямить організоване робітництво. Безпричинний напад на кочегара — це незаперечне хуліганство, і якщо всі оклендські биндюжники схожі на нього, то найкраще б узагалі розігнати ту спілку, а спілчан викинути з міста. Газета скаржилася, що вирок надміру м’який. Біллі треба було запроторити щонайменше на півроку. Але — як нібито сказав суддя — це годі зробити, бо й так в’язниці загачено страйкарями, учасниками численних побоїськ.

Цієї ночі Сексон вперше відчула свою самотність. Мозок їй тривожили всілякі видива, раз у раз прокидаючись зі сну, вона даремно мацала рукою коло себе, шукаючи Біллі. Нарешті вона засвітила лампу й лежала, втупившись у стелю, перетравлюючи всі подробиці нещастя, що її спіткало. Вона прощала Біллі — і не могла простити. Кохання Сексон зазнало занадто жорстокого й болючого удару. Її вражена гордість уперто відганяла образ колишнього коханого Біллі. Горілка спалює розум, казала собі Сексон, а проте це не могло виправдати поведінки того, хто був спав тут обіч неї, кому вона віддала себе цілком. Лежачи на цьому широкому ліжкові, вона плакала з самотності й силкувалася забути незрозумілу жорстокість Біллі, й мало не з ніжністю притискалася щокою до синця на руці. І все-таки істота її обурювалася проти Біллі й проти того, що він вчинив. Горло їй пересохло, тупий біль давив груди, гнітило відчуття непоправної втрати. Нав’язливе: «Чому? Чому?» — залишалося без відповіді.

Вранці до неї прийшла Сара — вдруге після її шлюбу: і Сексон не важко було відгадати причину цих ранніх відвідин. Гордість Сексон спалахнула — ні, вона не захищатиме, не виправдуватиме Біллі, але й не нарікатиме ні на що. Все гаразд, і в кожному разі її родинні справи нікого не обходять. Але такий тон тільки розсердив Сару.

— Я застерігала тебе! Це всі знають, — накинулася вона на Сексон. — Я завше казала, що він колодник, волоцюга, п’яниця… Мене аж за серце вхопило, коли я дізналась, що ги воловодишся з боксером! І я тебе зразу остерегла. А ти не послухала… Бач, яка зарозуміла!.. Високодумна яка! Має стільки черевичок, що порядній жінці й не сниться! Я тоді ж таки сказала Томові: «Тепер нашій Сексон амба».

Я так йому достотно й сказала. Як покотивсь по похилій, то вже не спинитись. Чого ти не пішла за Чарлі Лонга?! Рідню бодай би не заплямувала! І це ще квіточки, а незабаром і ягідки будуть, — згадаєш мов слово!.. Не знати, що на тебе чекає. Твій лобуряка заб’є ще когось на смерть, і його повісять. Побачиш, побачиш незабаром і згадаєш моє слово. Як послала собі, так і спатимеш…

— Кращої постелі я зроду не мала! — відказала Сексон.

— Заливай, заливай! — підшкильнула Сара.

— Я й на ложе королеви її не проміняла б, — додала Сексон.

— Авжеж, — арештантську постіль, — не вгавала Сара.

— Це тепер у моді,— відрубала їй Сексон. — Тепер кожен може такого скуштувати. Хіба ж Тома не посадили були на якомусь вуличному мітингові соціалістів? Кожен може опинитися за гратами.

Удар виявився влучний.

— Але ж Тома виправдано! — поспішилася Сара.

— А все-таки він цілу ніч пролежав у в’язниці, і на поруки не випустили.

Цього не можна було заперечити, і тому Сара вдалася до свого випробуваного способу — напасти з іншого боку.

— Та й виховання ж твоє делікатне, нічого не скажеш! Завести фіглі-міглі з пожильцем!

— Хто це тобі сказав? — спалахнула Сексон, але відразу ж узяла себе в руки.

— О, часом і сліпець, бува, побачить. Пожилець, молодичка без ніякої самоповаги і чоловік її боксер! Через що б вони мали ще побитися?

— Звичайнісінька собі родинна сварка, — безтурботно всміхнулася Сексон.

Це приголомшило Сару, і яку хвилину вона не знаходила слів.

— Я хочу, щоб ти зрозуміла, Саро, — провадила далі Сексон. — Жінка повинна пишатися, коли за неї б’ються чоловіки. І я пишаюся, чуєш? Пишаюся! Скажи це всім, всім! Усім своїм сусідам скажи! Я не корова. Я подобаюся чоловікам. Чоловіки б’ються за мене, йдуть через мене у в’язницю! Жінка створена на те, щоб подобатися чоловікам, — а ні, то вона нічого не варта. А тепер іди! Іди зараз же, Саро, і розкажи всім, що тут добачила. Розкажи, що Біллі каторжанин, а що я — повія, за якою вганяють усі чоловіки. Розкажи це на всіх перехрестях, і хай тобі щастить! Але з моєї хати забирайся! І щоб ноги твоєї тут ніколи більше не було! Ти занадто порядна жінка, щоб сюди ходити. Бо ще своє