Прозріння - Жозе Сарамаго
Остання фраза, вочевидь погрозлива, звучала як вирок, так ніби там було написано, Ліпше вона б не народжувалася на світ. Першим імпульсом комісара було зателефонувати дружині лікаря, запитати в неї, чи вона вже прочитала газети, втішити її, наскільки було можливо, але його зупинила думка, що ймовірність прослуховування її телефона за ніч значно зросла й тепер дорівнює ста відсоткам зі ста. Що ж до телефонів провіденційного страхового товариства, червоного й попелястого, то про ці можна було й не думати, вони були безпосередньо приєднані до державної мережі. Він погортав дві останні газети, там нічого не говорилося про цю справу. Що мені тепер робити, запитав він себе гучним голосом. Повернувся до повідомлення, перечитав його, йому здалося дивним, що в ньому не названо осіб, які зображені на фотографії, а надто дружину лікаря та її чоловіка. Лише тоді він звернув увагу на підпис під фотографією, який повідомляв, Підозрювана позначена стрілкою. Схоже, досі не було ніякого підтвердження тому факту, що дружина лікаря взяла цю групу людей під свою опіку під час епідемії сліпоти. Згідно з офіційними джерелами, ідентифікацію цих людей було завершено, й завтра їхні імена будуть повідомлені. Комісар промурмотів, Мабуть, вони намагаються встановити, де живе хлопчик, так ніби це може допомогти їм у чомусь. Потім замислено промовив, Публікація фотографії без іншої інформації, схоже, не має ніякого глузду, крім того, всі вони, як я їх застеріг, зможуть кудись зникнути, але міністр обожнює пошуки, успішне полювання на людей надає йому більшої політичної ваги, більше впливу в уряді та в партії, до того ж, імовірно, будинки цих людей уже перебувають під наглядом протягом двадцяти чотирьох годин, міністерство мало досить часу, щоб закинути в місто агентів й опрацювати схему своїх дій. Та хоч усі ці міркування були слушними, вони не давали відповіді на запитання, Що мені робити тепер. Він міг зателефонувати в міністерство внутрішніх справ і, скориставшись нагодою, запитати, оскільки вже п’ятниця, якою тепер буде його дисциплінарна ситуація, але це було б марно, він знав, що міністр не став би з ним розмовляти, один із його секретарів сказав би йому, щоб він зателефонував до поліційного управління, часи балачок між альбатросом і морським папугою минули, пане комісар. Що ж мені робити, знову запитав він себе, залишатися тут і гнити, поки хтось згадає про мене й накаже, щоб труп підібрали, спробувати покинути місто, хоч немає жодного сумніву, що всім постам дано суворий наказ не випускати мене. Він знову подивився на фотографію, лікар із дружиною були в центрі, дівчина в чорних окулярах і старий із чорною пов’язкою на оці ліворуч, суб’єкт, який написав листа, і його дружина праворуч, зизоокий хлопець стояв навколішках, наче футболіст, собака сидів біля ніг жінки. Він прочитав підпис під фотографією. Повну ідентифікацію обіцяли подати завтра, вона стане публічною, завтра, завтра, завтра. У цю мить його опанувала несподівана рішучість, але вже в наступну мить почуття обережності запротестувало, що це було б несосвітенною дурістю. Будь обачним, сказало воно йому, й не буди дракона, який спить, безглуздо наближатися до нього, коли він прокинеться. Комісар підвівся зі стільця, двічі пройшовся туди-сюди по залі, повернув до себе стіл, на якому лежали газети, ще раз подивився на голову жінки лікаря, обведену білим кружечком, так ніби вона висіла на шибениці, у цей час половина міста читала газети, а друга половина сиділа перед телевізором, прагнучи почути, що скаже диктор про першу публікацію в газетах, або слухала радіо, яке повідомляло, що ім’я жінки буде назване завтра, й не тільки ім’я, а й її адреса, щоб усе населення знало, де вона вимостила своє зловісне гніздо. Тоді комісар знайшов друкарську машинку й поставив її на стіл. Розгорнув газети, склав їх з одного боку й заходився друкувати. Папір, яким він користувався, був позначений логотипом провіденційного страхового товариства й міг бути використаний якщо не завтра, то, безперечно, післязавтра як державне звинувачення проти нього й указувати на його другу провину, використання державного паперу для своїх особистих цілей за обставин, які збільшували його провину, тобто розголошення офіційної інформації, розголошення, яке має характеристики злочину, спрямованого проти державного ладу. Те, що комісар друкував тепер на машинці, було нічим не більшим і не меншим, як детальним звітом про події останніх п’ятьох діб, від суботнього ранку, коли в супроводі двох своїх підлеглих він потай перетнув кордон, що блокував столицю, до нинішнього моменту, коли він сів за машинку. Не було сумніву, що провіденційне страхове товариство мало копіювальну машину, але комісарові здалося нечемним передати одній особі оригінал, а другій звичайну копію, хоч сьогодні нас запевняють, що навіть очі сокола не помітять різниці між оригінальним текстом і копією, виготовленою на сучасній техніці. Комісар належав до другого, старшого покоління населення планети, а тому зберіг пошану до форм, а це означало, що, надрукувавши першу сторінку з текстом свого послання, він заходився акуратно передруковувати його на інший аркуш паперу.
Звичайно, це була копія, але виготовлена зовсім в інший спосіб. Закінчивши роботу, він згорнув аркуші й уклав кожен в окремий конверт, позначений тим самим логотипом, заклеїв їх і на кожному написав відповідну адресу. Не було сумніву, що конверти передадуть у власні руки адресатам, які, побачивши на них логотип провіденційного страхового товариства, зрозуміють, що йдеться про важливу інформацію, яка заслуговує на негайну увагу.
Комісар почав готуватися знову вийти на вулицю. Поклав обидва запечатані конверти у внутрішні кишені куртки, одягнув плащ, хоча метеорологія давала найсприятливіший прогноз щодо того, чого можна чекати о цій порі року, до того ж, він мав змогу переконатися у правдивості цього прогнозу, визирнувши у вікно й подивившись на ріденькі й повільні білі хмаринки, які ковзали по небу. Можливо, вдягнути плащ примусила його ще одна важлива причина, адже плащ такого крою, з поясом, є своєрідним визначальним знаком детективів класичної доби, принаймні відтоді, як реймонд чандлер створив постать марлоу, тож коли люди бачать суб’єкта в крислатому капелюсі, насунутому на ніс, і в плащі із задертим коміром, вони негайно повідомляють одне одному, що тут блукає гамфрі богарт, гостро позираючи у щілину між задертим коміром плаща й опущеними крисами капелюха, і