обережністю і сказав, ніби це тільки щойно спало йому на думку, Візьмете автомобіль, Ви хочете залишитися тут без автомобіля, запитав інспектор, Хіба в місті немає автобусів, таксі, а крім того, ходити пішки корисно для здоров’я, Щодалі я все гірше вас розумію, Тут нема чого розуміти, мій любий, я одержав наказ і виконую його, й раджу вам робити те саме, будь-які аналізи й міркування не змінять цю реальність бодай на міліметр. Інспектор підсунув до себе паперовий згорток, Ми принесли це із собою, Що там усередині, Те, що ми тут їли, коли снідали, було таким поганим, що ми вирішили купити свіжих пиріжків, трохи сиру, якісного вершкового масла, шинки та доброго хліба, Ви заберете його із собою чи залишите тут, запитав, усміхаючись, комісар, Завтра ми, якщо захочемо, тут поснідаємо, а те, чого ми не з’їмо, залишиться, сказав інспектор, також усміхаючись. Вони заусміхалися, й агент приєднався до них, а потім посерйознішали й не знали, що сказати. Зрештою, комісар попрощався, Піду ляжу, бо минулої ночі я спав дуже погано, день був клопітний, він для мене почався на тому ж таки посту північ-шість, А що ви там робили, пане комісар, запитав інспектор, ми не знаємо, чому ви були на посту північ-шість, Атож, я вас не поінформував, не мав нагоди, за наказом міністра я передав йому фотографію групи через чоловіка в синій краватці в білу крапочку, тому самому, з яким ви зустрінетеся завтра, А навіщо міністр захотів мати фотографію, Як сказав він сам, у свій час ми про це довідаємося, Як на мене, то це погано пахне. Комісар згідно кивнув головою й провадив далі, Потім випадок захотів, щоб я зустрівся на вулиці з дружиною лікаря, поснідав у їхньому домі, а наприкінець поговорив із міністром, Попри всю нашу повагу до вас, сказав інспектор, є одна річ, якої ми вам ніколи не подаруємо, я говорю від нас двох, бо ми вже поговорили на цю тему, Про що йдеться, Ми так і не побували в домі цієї жінки, Ти заходив до неї в дім, Атож, щоб відразу його покинути, Це правда, визнав комісар, Навіщо ви мене відразу звідти вивели, Бо я боявся, Чого ви боялися, ми ж не звірі які-небудь, Боявся, що прагнення знайти винного за будь-яку ціну перешкодить вам реально побачити, кого ви маєте перед собою, Тож ми так мало довіри вселяємо вам, пане комісар, Тут не йдеться про довіру, маю я її до вас чи не маю, це було так, ніби я знайшов скарб і хотів зберегти його тільки для себе, ні, що я вигадую, тут справа не в почуттях, як ви, певно, подумали, насправді я просто переживав за безпеку цієї жінки, й мені додумалося, що чим менше людей допитуватимуть її, тим упевненіше вона почуватиметься, Простіше кажучи й менше обертаючи язиком, пробачте мені за зухвалість, сказав агент, ви нам не довіряли, Атож, це правда, признаюся, я вам не довіряв, Вам не треба просити в нас пробачення, сказав інспектор, ми вам пробачили наперед, бо зрештою, можливо, ваш страх не був марним, ми могли б усе зіпсувати, як два слони в крамниці посуду. Комісар розгорнув згорток, дістав звідти дві скибки хліба, поклав між ними два кусні шинки й усміхнувся, ніби виправдовуючись, Признаюся, я голодний, лише випив чаю і мало не зламав зуби на цих клятущих грінках. Агент пішов на кухню, приніс звідти бляшанку пива й склянку, Пийте, пане комісар, щоб хліб легше ковзав вам у горло. Комісар зі щасливою усмішкою жував сендвіч із шинки, пив пиво, ніби хотів обмити собі душу, а коли закінчив, сказав, Тепер і справді я піду ляжу, дякую вам за вечерю. Він рушив до дверей, що відчинялися у спальню, зупинився в одвірку й обернувся, Мені вас бракуватиме, сказав він. Зробив паузу й додав, Не забувайте про те, що я вам сказав, коли ви пішли вечеряти, Що ви маєте на увазі, пане комісар, запитав інспектор, Я маю передчуття, що ви будете дуже потрібні один одному, не дозволяйте обманювати себе ані солодкими словами, ані обіцянками швидкої кар’єри, відповідальним за результат, до якого прийшло розслідування, є я, й ніхто більше, ви не зрадите мене, коли говоритимете правду, але не погоджуйтеся приймати брехню в ім’я правди, яка не належатиме вам, Гаразд, пане комісар, пообіцяв інспектор, Допомагайте один одному, сказав інспектор, а потім, оце й усе, чого я від вас хочу, усе, чого я у вас прошу.
Комісар не захотів користуватися щедрістю міністерства внутрішніх справ. Він не шукав розвагу театрах та в кіно, не відвідував музеї й виходив із будинку провіденційного страхового товариства лише для того, щоб пообідати й повечеряти, й, сплативши рахунок, завжди залишав його на столі разом із чайовими. Він більше не приходив у дім лікаря й не мав причин повертатися в сад, де він помирився зі Слізним псом, Константом за своєю офіційною назвою, і де, очі в очі, душа з душею, він розмовляв із його господинею про провину й невинність. Також він анітрохи не цікавився, що поробляють дівчина в темних окулярах та старий із чорною пов’язкою на оці або колишня дружина колишнього першого сліпця. Що ж до самого автора мерзенного наклепу, який і став причиною всіх нещасть, то немає сумніву, комісар перейшов би на протилежний бік вулиці, якби випадково зустрівся з ним. Решту часу, години за годинами, вранці й увечері, він сидів біля телефону, чекаючи дзвінка, й навіть коли дрімав, його слух перебував у напрузі. Він не сумнівався в тому, що міністр внутрішніх справ зателефонує йому, бо інакше навіщо він наказав би йому до останньої хвилини, до самого дна вичерпати п’ять днів, які він дав йому на розслідування справи. Було б природніше, якби він наказав йому повернутися на службу, де він і поквитався б із ним, або дочасно відправивши його на пенсію, або просто звільнивши, але досвід підказував комісарові, що природні дії не були притаманні закрутистому розумові міністра внутрішніх справ. Він пригадав слова інспектора, кинуті ніби мимохідь, але із сильним почуттям, Як на мене, то ця історія погано пахне, сказав він, коли комісар розповів йому про фотографію, яку передав чоловікові в краватці, синій у білу крапочку, на військовому посту північ-шість, і подумав, що суть проблеми пов’язана з фотографією, хоч і не міг собі уявити, ані як саме, ані навіщо. У цьому повільному чеканні, яке, проте, мало свої
