Українська література » » Роксоляна - Осип Фадєєвич Назарук

Роксоляна - Осип Фадєєвич Назарук

Читаємо онлайн Роксоляна - Осип Фадєєвич Назарук
Падишах не казав говорити, що жде, поки хассеке Хуррем сама не запитає.

Молода султанка Ель Хуррем вся покрасніла на обличчі Коли служба відійшла, не видержала, щоб не похвалитися матері, який делікатний її чоловік.

— Ласка Божа, доню, — відповіла мати. — Бачу, що він направду великий цар.

— Так всі люде кажуть, мамо, і свої, і чужі. А войсько так дивиться в него, як в образ.

— Не роби ж йому, доню, нічого злого, бо жінка, донечко, може зробити багато зла чоловікові, як хоче, і він навіть не знає того.

Настуня запровадила маму до кімнат свого сина, а сама пішла до мужа.

Він перший зачав живо говорити:

— Чую, що маєш дорогого гостя. І казали мені наші улеми, що ти, о моя мила Хуррем, знайшлася так, що будеш довго прикладом і взірцем всім дітям правовірних мослемів, як мають шанувати своїх батьків і матерей! Не знаходять слів похвали для тебе.

Настуня вся сіяла з радості, що чоловік так відразу привітав і похвалив її стрічу з матір'ю. Була прекрасна у своїй радості. І запитала:

— А чи ти будеш добрий для моєї матері?

— Не схочу прецінь показатися гіршим від своєї жінки, — сказав весело. І додав по хвилі. — А як у вашім краю вітається чоловік з матір'ю своєї жінки?

Настуня з вдячністю подивилася на нього і відповіла:

— Се твій край, Сулеймане, і я твоя. Ти не потребуєш питати про звичаї в моїм краю. Твій край вже давно моїм краєм і твій нарід моїм народом.

— Знаю, о Хуррем, що ти найбільшим даром не втішишся так, як привітанням твоєї мами по звичаям твоєї землі і твого роду. Чому ж я не мав би зробити того?

Вона вся запаленіла з задоволення, стала на пальці й шепнула йому до уха кілька слів, якби не хотіла, щоби хтось почув їх. Опісля запровадила чоловіка до кімнат своєї дитини, де великий султан точно по звичаям країни своєї жінки привітав її матір. Бо чого не зробить мужчина для жінки веселої вдачі, котра вміє прив'язати його до себе?


* * *

Ще, мабуть, ніде й ніколи не втікали так два купці з ніякого міста, як утікали ті, що привезли матір султанки Ель Хуррем. Все лишили, що мали, й утікали — на однім возі.

— Зле ми зробили, Мойше, — сказав молодший до старшого.

— То не ми зле зробили, — відповів старший купець, але стара попадя. Нащо вона кричала? Нащо вона наробила такий гармідер між дідами?

— Але нащо ми її між дідами поставили, Мойше?

— Видиш, Срулю, я дотепер гадав, що я маю розумного спільника. Таже ти сам так радив! І ти добре радив. Бо тоді султанка найпомаліше їде, як милостиню роздає, і стара мати могла їй наилучше придивитися. А якби ми були її поставили десь в іншім місці; то карета з султанкою була б лише мигнула між військом. І знов треба було чекати аж до п'ятниці.

— А не можна було старої попаді поставити перед головну мошею, де султанка висідає? Таж там вона вже не їде ні скоро, ні помалу!

— Видиш, Срулю, я дотепер гадав, що маю розумного спільника. А то троха інакше. По-перше: чому ти той розум маєш ззаду? А-по друге: навіть той задній розум не єсть ніякий розум. Там ні нас, ні її не допустили би стояти. А навіть якби допустили здалека, то між тими панами, що там заїжджають, і тим войськом, стара попадя була б і так нічого не доглянула. І таки треба було б чекати знов до п'ятниці і там само її поставити, де ми її поставили. А тепер знаєш, що з нами буде, як нас зловлять?

— Що буде, Мойше?

— Як нас зловлять, то можемо собі обидва сказати: «Бувай здоров, і Львів, і Перемишль, і наша лазня у Львові!»

— Чому так, Мойше?

— Бо нам тут справлять лазню і запорпають.

— За що, Мойше? Чи ми що зле хотіли або зробили?

— Видиш, Срулю, я гадав дотепер, що маю розумного спільника. Ми, Срулю, зробили добре діло, але ми його зле зробили. Розумієш? І нам не вибачать за те, що ми з султанської тещі жебрачку зробили, бо що правда, то вона не є ніяка жебрачка.

Глибоко віддихаючи, сказав Сруль:

— Кажуть, що султан дуже справедливий чоловік. А де ж була би справедливість убивати нас за наші труди і за наші гроші?

— Видиш, Срулю, я дотепер гадав, що маю розумного спільника. Ти гадаєш, що наша справа мусить дійти до самого султана? На сто випадків він і про оден не все може знати. Ані він, ані його жінка. Тут уже е такі, що сим займаються.

Так говорили у смертельнім страху два купці, що втікали бічними дорогами з султанської столиці. А тим часом султанка Ель Хуррем післала по них свою службу. Служба вернула і сказала, що їх вози є, а їх самих уже цілий день і ніч не було в заїзнім домі. Наказано їх шукати в обаві, чи хто їх не убив у великім місті. Недовго тривало, як відшукала їх спритна і до таких справ дуже вправлена султанська служба та привезла обидвох у смертельнім страху до сераю.

Таким чином жидівські купці, що привезли матір султанки, одержали у неї послухання, хоч не просили о нього. Молода султанка приняла їх дуже ласкаво в присутності своєї матері, дозволила їм сісти і довго з

Відгуки про книгу Роксоляна - Осип Фадєєвич Назарук (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: