Моє сторіччя - Гюнтер Грасс
Оскільки до лікарні «Урбан» я щодня їздив на ровері, та й загалом вважався велоентузіастом, доктор Вілльнер призначив мене своїм асистентом під час шестиденного пробігу на зимовому велодромі біля зоопарку — до речі, то був не лише перший у Берліні й усій Німеччині такий велопробіг, а й перший у Європі. Ці тортури були знайомі тоді хіба що американцям, бо тамтешня публіка взагалі полюбляє все колосальне. Тож не дивно, що фаворитами вважалися переможці велопробігу минулого сезону в Нью-Йорку Флойд МакФарланд і Джиммі Моран. Шкода лише, що німецький велосипедист Рютт, який за два роки до того разом зі своїм голландським колегою Столом виграв американські перегони, не приїхав тоді до Берліна. Він був дезертиром, за що отримав вирок суду, тож не міг в’їхати на батьківщину, бо його відразу ж покарали б. Але Стол, вродливий юнак, звісно ж, узяв участь у змаганнях і дуже швидко став улюбленцем публіки. Ясна річ, я вірив у Робла, Штельбрінка та нашого велосипедного аса Віллі Арендта і сподівався, що вони якнайкраще представлять німецькі кольори.
Доктор Вілльнер керував медичним пунктом шестиденного велопробігу постійно, тобто цілодобово. Як і учасники змагань, ми отримали приміщення завбільшки з курник, розташоване поряд із ремонтною майстернею і символічно відгородженим місцем для медичного обслуговування. Там, уздовж довшої стіни, ми поставили свої розкладачки. І роботи нам не бракувало. Вже першого ж дня перегонів упав із ровера Пулен і потягнув за собою нашого Віллі Арендта. Поки вони пропускали змагання, за них їхали Жорже і Розенльохер, та Розенльохер потім так виснажився, що змушений був зійти з дистанції.
Відповідно до нашого медичного плану, доктор Вілльнер ще на початку змагань звелів зважити всіх учасників, а потім повторити процедуру в кінці пробігу. Крім того, він пропонував усім велосипедистам, не лише німцям, кисневі інгаляції. Майже всі наші конкуренти прийняли його пропозицію. Отож щодня ми використовували шість або й сім фляг кисню, що стало свідченням величезних перенавантажень велосипедистів.
Після перебудови, яку ледь устигли завершити, велодром став виглядати геть інакше. Свіжовтрамбована бігова доріжка завдовжки сто п’ятдесят метрів була пофарбована в зелений колір. На стоячих місцях під дахом зібрався натовп молоді. У ложах і на відгороджених сидячих місцях усередині можна було побачити солідних панів із Західного Берліна — у фраках, підперезаних білими широкими стрічками. За крислатими жіночими капелюшками із задніх рядів нічого не було видно. Уже другого дня — коли наш Віллі Арендт примудрився відстати на цілих два кола, — королівську ложу відвідали принц Оскар та його почет, а на четвертий день з’явився в супроводі розкішно вбраної свити і Його королівська високість кронпринц, який був у чудовому настрої й залишився аж до півночі чи навіть довше. Того дня протягом двадцяти п’яти кіл тривало завзяте суперництво між фаворитами МакФарландом-Мораном і Столом-Бертетом, а француз Жаклін узагалі дозволив собі дати ляпас нашому Штельбрінку, через що на стоячих місцях піднявся бунт і публіка мало не лінчувала Жакліна, довелося навіть на деякий час зупинити перегони й дискваліфікувати француза. Поява кронпринца викликала захоплені овації публіки. Оркестр зіграв кілька військових маршів і популярних шлягерів для публіки на гальорці. Навіть у спокійніші години, коли велосипедисти просто накручували кола й нічого особливого не відбувалося, звучала бадьора музика, щоб публіка не засинала. Штельбрінк, цей енергійний юнак, їхав із мандоліною під пахвою, але, ясна річ, він не зміг би заглушити марші у виконанні оркестру.
Ми були зайняті навіть удосвіта, коли вже точно не могло статися нічого особливого. Завдяки фірмі «Санітас» наш медичний центр був обладнаний найновішими рентгенівськими апаратами, тож коли до нас прийшов із перевіркою генерал медичної служби професор доктор Ш’єрнінґ, доктор Вілльнер показав йому шістдесят рентгенівських знімків — стільки ми вже встигли зробити на той час — учасників марафону, які зійшли з дистанції. Професор порадив докторові Вілльнеру згодом опублікувати дещо із зібраних матеріалів у поважному фаховому часописі, і доктор Вілльнер послухався поради, щоправда, моє ім’я там не згадувалося.
Але наш високий гість трохи зацікавився й самими перегонами. Професор прибув на п’ятий день, якраз у той момент, коли нашого тодішнього фаворита, пару Стол-Бертет, обігнали американці. Згодом, коли Брокко під час фінального ривка, спурту, став на перешкоді Бертету, той заявив, що його партнер Стол був підкуплений командою МакФарланда-Морана, але не зміг довести цього перед суддями змагань. Тож Стол залишився улюбленцем публіки, хоча чутку про його нечесність так і не спростували.
Доктор Вілльнер рекомендував нашим учасникам спеціально збалансовану дієту: біоцитин і біомальц, сирі яйця і ростбіф, рис, макарони та пудинг. Похмурий відлюдник Робль, не сходячи з велосипеда, цілими ложками поглинав велетенські порції ікри, як йому порадив особистий лікар. Майже всі велосипедисти курили, пили шампанське, а Жаклін аж до самої дискваліфікації навіть попивав портвейн. У нас були всі підстави підозрювати, що деякі закордонні учасники вживали стимулятори, більш або менш отруйні речовини, — доктор Вілльнер припускав, що це препарати зі стрихніном та кофеїном. Я сам бачив, як Бертет, цей син мільйонера з чорними кучерями, лежав на своїй розкладачці й жадібно гриз імбирний корінь.
