Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта - Ірвін Ялом

Усі вісім років я не припиняла думати про нього. О сьомій ранку я думаю, чи він уже прокинувся, о восьмій — уявляю, як їсть вівсянку (він так любить вівсянку, адже виріс на фермі в Небрасці). Я і далі шукаю його очима на вулиці, куди б я не йшла. Часто мені здається, що бачу його, тоді я біжу і наштовхуюсь на незнайомців. Я досі про нього мрію. Я програю в пам’яті всі наші зустрічі, кожен з двадцяти семи днів, коли ми були разом. Майже все моє життя минає у мріях — я ледве усвідомлюю, де я зараз і що роблю. Моє життя відбувається вісім років тому.

Моє життя відбувається вісім років тому — цікава фраза. Я записав її, щоб використати при нагоді.

— Розкажіть мені про терапію, яку ви проходили в останні вісім років — після спроби самогубства.

— Увесь цей час я вже не могла без психотерапевта. Вони напихали мене антидепресантами, які не допомагали, але принаймні я могла поспати. Ну і, в принципі, все. Розмови не справляли на мене ніякого ефекту. Я вважаю, що мені нічого не допомагає через те, що я вирішила захищати Метью й ніколи не згадувати про його чи мій роман у розмовах з іншими психотерапевтами.

— Ви маєте на увазі, що протягом восьми років ніколи не говорили про Метью психотерапевту?!

Упс, поганий прийом! Помилка лікаря-початківця… та я не міг стримати свого здивування. Раптом я пригадав випадок, який стався багато років тому: у той час я був студентом-медиком, і в нас було заняття про те, як правильно вести інтерв’ю з пацієнтом. Один загалом непоганий студент, але трохи хвалькуватий та нечутливий (пізніше, дякувати Богу, він став хірургом-ортопедом) проводив інтерв’ю перед своїми одногрупниками й намагався використати методику Роджерса (задобрювання пацієнта) — повторення слів пацієнта, зазвичай останнього слова з його твердження. Пацієнт довго перелічував усі страшні вчинки свого батька-тирана і закінчив фразою: «І він їв сирі гамбургери!» Інтерв’юер, котрий з усіх сил намагався тримати нейтральний тон, не міг більше терпіти і просто заволав: «Сирі гамбургери?» Решту навчального року ми часто шепотіли фразу «сирі гамбургери» на заняттях, і вона завжди викликала шалені веселощі в групі.

Я, звичайно, приховав від Тельми ці приємні спогади про студентські роки.

— Але ви вирішили прийти до мене і бути чесною зі мною. Чому так? Що змінилося?

— Це було непросто. Я зателефонувала своїм п’ятьом колишнім психотерапевтам і сказала, що хочу дати собі ще один — останній — шанс на лікування. Я запитала, кого б вони мені порекомендували. Четверо назвали вас. Вони сказали, що ви хороший лікар, який береться за безнадійні випадки. Отож, цей факт очевидно свідчив на вашу користь. Але я також знала, що деякі з них ваші колишні студенти, тож змушена була ще якось вас перевірити. Я пішла до бібліотеки й переглянула ваші книжки. Мене вразили дві речі: я могла зрозуміти ваш стиль письма, і ви були не проти відкрито говорити про смерть. Я збиралася відразу бути з вами щирою. Я майже певна, що врешті вчиню самогубство. Я тут, щоб зробити останню спробу вилікуватися і хоча б якось бути щасливою. Якщо ні, сподіваюся, ви допоможете мені померти й розповісте, як завдати моїм близьким якнайменше болю.

Я сказав Тельмі, що можу працювати з нею, але пропоную трохи відтермінувати консультації, щоб обміркувати всі деталі, а також дати їй можливість оцінити, чи хоче вона сама працювати зі мною. Я збирався сказати ще щось, але Тельма подивилася на свій годинник і промовила:

— Бачу, що мої п’ятнадцять хвилин спливли, а я навчена не зловживати люб’язністю психотерапевтів.

Я був вражений тоном її останньої фрази — не в’їдливим і не кокетливим. Тельма підвелася і вже біля дверей сказала мені, що домовиться про наступну консультацію з моїм секретарем.

Після консультації я мав про що подумати. По-перше, Метью. Він розлютив мене. Я зустрічав багато пацієнтів, травмованих психотерапевтами, які скористалися з їхньої слабкості і мали з ними сексуальні стосунки. Це завжди велика травма для пацієнта.

Виправдання психотерапевта завжди дуже дотепні та своєкорисливі, наприклад нібито психотерапевт сприймає і підтверджує сексуальність пацієнта. Багато пацієнтів можуть потребувати сексуального визнання: непривабливі, гладкі чи спотворені хірургічним втручанням. І я ще не чув, щоб психотерапевт переконував їх у їхній сексуальності. Зазвичай це приваблива жінка, яку психотерапевт обирає для такого підтвердження. Вочевидь, подібні лікарі самі потребують сексуального визнання і не мають змоги чи вміння здобути його у власному житті.

Але Метью був для мене загадкою. Коли він спокусив Тельму (чи дозволив їй спокусити себе — ну, якось так), він щойно закінчив медінститут, а отже, йому мало бути десь близько тридцяти. Тоді ж чому? Чому привабливий, очевидно самодостатній молодий чоловік обирає шістдесятидворічну жінку, яка втомилася від життя і роками страждає на депресію? Я пригадав підозри Тельми про те, що він гей. Але для мене більш вірогідною була гіпотеза, що Метью досліджував (чи розігрував) якусь психосексуальну проблему і використав для цього свою пацієнтку, а може, й кількох.

Саме тому ми наполягаємо, щоб практиканти проходили довготривалу індивідуальну терапію. Але сьогодні, через короткі тренінги, менший контроль, послаблення стандартів освіти та вимог до ліцензування, психотерапевти часто не можуть врахувати цей факт, а згодом багато пацієнтів страждають від нестачі знань у лікаря. Я не відчуваю ніякого співчуття до тих безвідповідальних фахівців і попереджаю багатьох пацієнтів, що про випадки сексуальних домагань слід повідомляти раду професійної етики лікарів. На хвилину я замислився, як би я звернувся до Метью, та припустив, що він вийшов далеко за межі дозволеного. Насамперед я хотів, щоб він знав про ту шкоду, якої завдав.

Я подумав про Тельму. Це було зараз важливіше, ніж питання мотивів Метью. Хоча я був змушений повертатися до нього ще не раз, доки не закінчився її курс лікування. Але я спіймав себе на думці, що зі всіх загадок справи Тельми найбільшою була загадка Метью, і я був приречений її розгадати.

Я був вражений силою одержимості, яка не відпускала її вже вісім років без будь-яких зовнішніх втручань об’єкта. Ця одержимість заповнювала весь її життєвий простір. Вона мала рацію: її життя відбувалося вісім років тому. Одержимість відбирала в неї частину життєвої сили, була причиною її виснаження. Я подумав, що неможливо розлучити її з одержимістю, не скерувавши енергію нав’язливого кохання в інші сфери життя.

Ще одним питанням було, яке місце в її житті посідають інтимні стосунки. З того, що Тельма розповіла про свій шлюб, випливало, що із чоловіком вони не дуже близькі. Можливо, одержимість